25. Бур’яни і заходи боротьби з ними. Шкода від бур’янів
культурних рослин після сівби триває 5–15 днів. Так, насіння буркуну білого зберігає схожість протягом 75 років, талабану польового — 30, дурману і пасльону — 40, мишію сизого та плоскухи звичайної — 5–7 років.
Насіння бур’янів здатне проростати лише з певної глибини ґрунту. Наприклад, насіння вівсюга проростає навіть при загортанні його у ґрунт на глибину 25–30 см, тоді як насіння повитиці конюшинної не проростає з глибини понад 4 см, а зернівка метлюга звичайного погано проростає вже з шару ґрунту 1–3 см. При збільшенні глибини залягання насіння сходи бур’янів з’являються пізніше. Так, сходи мишію сизого з глибини 1 см з’являються на 8-й, а з 12 см — на 17-й день. Цю біологічну особливість бур’янів треба враховувати при визначенні глибини післяжнивного, поверхневого та основного обробітку ґрунту.
25.2.Класифікація бур’янів
Узв’язку з великою кількістю бур’янів (понад 1500 видів) їх згруповано за найважливішими ознаками. Згідно з ботанічною класифікацією бур’яни поділяються на класи, порядки, родини, види та підвиди. Поділ на класи одно- і двосім’ядольних рослин, виділення окремих родин рослин має певне значення для системи захисту посівів проти бур’янів, в тому числі й під час застосування гербіцидів. Проте у практиці сільськогосподарського виробництва користуються класифікацією, за якою рослини поділяють на групи залежно від місця проростання, характеру живлення, тривалості життя, відношення до температури та способу розмноження.
За місцем росту бур’яни відносять до посівних (сегетальних)
ісмітникових (рудеральних). Посівні бур’яни ростуть на полях, городах, луках, пасовищах, у садах, а смітникові — поблизу жител, тваринницьких приміщень, на узбіччях доріг, пустирях тощо. Багато бур’янів пристосувалися до життя і способів вирощування певних культур, залишившись типовими і специфічними їх засмічувачами. Так, специфічним засмічувачем льону є пажитниця польова та кукіль льоновий, проса — мишій сизий і зелений, плоскуха звичайна, озимих — метлюг звичайний, бромус
271
Землеробство з основами ґрунтознавства і агрохімії
житній і бромус польовий, підмаренник чіпкий, сокирки польові та ін.
За характером живлення бур’яни поділяють на три групи. Незелені рослини — паразити, зелені рослини — напівпаразити, зелені рослини — непаразити (рис. 26).
|
|
Бур’яни |
|
|
Незелені рослини |
Напівпаразити |
|||
(бур’яни-паразити) |
|
|
||
Кореневі |
Стеблеві |
Кореневі |
Стеблеві |
|
|
|
Зелені рослини |
|
|
Малорічні |
|
Багаторічні |
||
Однорічні |
|
Дворічні |
Кореневищі |
|
|
|
|
||
|
|
|
Коренепаросткові |
|
Ефемери |
Ярі |
Зимуючі |
Озимі |
|
|
|
|
Стрижнекореневі |
|
Ранні |
|
Пізні |
|
Цибулинні |
|
|
|
||
Гронокореневі
Рис. 26.
Рослини-паразити (незелені рослини) — нездатні до самостійного синтезу органічних речовин, оскільки не мають хлорофілу. Вони не мають також коренів, а використовують поживні речовини рослин-живителів. Бур’яни-паразити за місцем паразитування на рослинах поділяють на стеблові (повитиці) та кореневі (вовчки) (рис. 27).
Рослини-напівпаразити (дзвінець безкрилий, перестріч польовий, кравник пізній, омела біла) приростають до коріння або
272
25. Бур’яни і заходи боротьби з ними. Шкода від бур’янів
а б
Рис. 27. Бур’яни-паразити:
а — повитиця конюшинна; б — вовчок соняшниковий
стебел інших рослин та використовують їх поживні речовини, проте у них є зелене листя, вони засвоюють вуглекислий газ із повітря.
Зелені рослини-непаразити — це найчисленніша група бур’я- нів. Вони мають хлорофіл, зелене листя, у них відбуваються процеси асиміляції, коренева система використовує поживні речовини і воду з ґрунту.
За тривалістю періоду життя бур’яни поділяють на малорічні та багаторічні. Малорічні бур’яни в свою чергу поділяють на ефемери, однорічні і дворічні, а однорічні — на ярі, зимуючі й озимі.
Багаторічні бур’яни залежно від способу вегетативного розмноження бувають кореневищними, коренепаростковими, стрижнекореневими, цибулинними, повзучими та ін.
У малорічних бур’янів повний цикл розвитку триває одиндва роки. Розмножуються вони тільки насінням, яке протягом життя утворюють один раз і після цього відмирають. До групи малорічних бур’янів належать ярі, зимуючі, озимі та дворічні бур’яни.
273
Землеробство з основами ґрунтознавства і агрохімії
Малорічні бур’яни з дуже коротким періодом вегетації, які здатні за сезон дати 2–3 покоління, називаються ефемерами. До них належить, наприклад, мокрець, або зірочник середній, що росте на городах, у садах, зріджених посівах та на зволожених ґрунтах. Одна рослина мокрецю може дати до 25 тис. насінин, які зберігають життєздатність у ґрунті до 30 років.
Ярі бур’яни (рис. 28) за часом проростання насіння поділяють на ранні та пізні. Якщо сходи їх з’являються восени, вони гинуть після перших заморозків. До ранніх ярих бур’янів належить вівсюг звичайний, лобода біла, гречка розлога та татарська, редька дика, підмаренник чіпкий тощо.
Ярі пізні бур’яни є рослинами короткого дня. Насіння їх проростає при підвищеній температурі (6–8°С і вище), а сходи з’являються наприкінці весни або на початку літа. Особливо ярі пізні бур’яни засмічують просапні та овочеві культури. До них належать мишій сизий, плоскуха звичайна, або куряче просо, щириця звичайна, курай, амброзія полинолиста, паслін колючий.
а |
б |
Рис. 28. Ярі бур’яни:
а — щириця звичайна; б — плоскуха звичайна
274
25. Бур’яни і заходи боротьби з ними. Шкода від бур’янів
Зимуючі бур’яни — це рослини, для яких умови перезимівлі значення не мають. Якщо сходи зимуючих бур’янів з’являються восени, то вони перезимовують і продовжують розвиток навесні; якщо насіння зимуючих бур’янів проросло навесні, то такі бур’яни розвиваються як ярі. До цих бур’янів відносять волошку синю, сокирки польові, триреберник непахучий, ярутку польову та ін.
Озимі бур’яни для свого розвитку потребують подовженого періоду з поступовим зниженням температури. Тому для них перезимівля є обов’язковою. Якщо сходи з’являються навесні, то плодоносні стебла не утворюються. Озимі бур’яни часто зустрічаються у посівах озимої пшениці та жита й обсіменяються, як правило, під час збирання їх урожаю. До таких бур’янів належать бромус житній, метлюг звичайний, горошок волохатий.
Дворічні бур’яни живуть два роки, розмножуються лише насінням, що утворюється на другий рік. Сходи з’являються навесні, протягом першого року розвивається коренева система та утворюється прикоренева розетка листя, і лише на другий рік — квітконосні пагони і насіння. До цієї біологічної групи належать буркун білий і жовтий, будяк пониклий, блекота чорна, морква дика, болиголов плямистий тощо.
Багаторічні бур’яни. Це численна група бур’янів, які розмножуються як насінням, так і вегетативними органами (кореневищами, кореневими паростками, відрізками стебел, корінням, вусами) (рис. 29). За способом вегетативного розмноження їх поділяють на кореневищні, коренепаросткові, стрижнекореневі, цибулинні, повзучі, гронокореневі та ін.
До кореневищних бур’янів належить пирій повзучий, хвощ польовий, гостриця, свинорий, гумай та ін.
Коренепаросткові бур’яни, як і кореневищні, розмножуються насінням та кореневими паростками, що розвиваються з бруньок, які є на корінні. Головними, найпоширенішими і дуже шкідливими з цієї групи бур’янів є осот рожевий та осот жовтий, гірчак рожевий, березка польова, щавель горобиний, або малий, льонок звичайний, молочай тощо.
У стрижнекореневих бур’янів бруньки утворюються в кореневій шийці (полин звичайний, кульбаба лікарська, петрові батоги), і з одного кореня в наступному році виростає кілька рослин.
275
Землеробство з основами ґрунтознавства і агрохімії
а |
б |
Рис. 29. Багаторічні бур’яни:
а — пирій повзучий; б — осот рожевий польовий; 1, 3 — верхня і нижня частини рослин; 2 — частина кореня з молодими паростками
Цибулинні розмножуються цибулинами, що залишаються в ґрунті після відмирання надземної частини рослини, наприклад цибуля виноградна.
Повзучі розмножуються надземними стеблами, які стеляться по землі, утворюючи коріння та розетки листя. Після вкорінення стебла зв’язок з материнською рослиною втрачається і молоді рослини ростуть самостійно. Це жовтець повзучий, гусячі лапки.
Карантинні бур’яни. Бур’яни, до яких відносять окремі рослини з різних біологічних груп, що не дуже поширені, однак завдають великої шкоди сільському господарству, називають карантинними. Щоб запобігти поширенню і повністю ліквідувати їх, здійснюють спеціальні заходи, в тому числі й адміністративні. Наприклад, заборонено висівати насіння культур, засмічене карантинними бур’янами, а також вивозити грубі корми з районів, де вони поширені. Розрізняють бур’яни внутрішнього (вони є на території України) і зовнішнього (їх немає на території України, але вони можуть бути завезені з-за кордону) карантину.
До бур’янів внутрішнього карантину належить амброзія багаторічна, трироздільна і полинолиста, паслін колючий, каролінський
276