19. Органічні добрива

19.2. Пташиний послід

Пташиний послід може бути у твердому (вологість менш як 50%), пластичному (вологість 50–92%) і текучому (вологість понад 92%) стані. Він містить більше поживних речовин, ніж гній (табл. 37).

Таблиця 37

Склад пташиного посліду,% на сиру речовину (В. А. Васильєв та ін.)

Вид птиці				Елемент
	Н2О	N	Р2О5		К2О		СаО	MgO	SO4
Кури	56	1,0	1,5		0,8		2,4	0,7	0,4
Качки	70	0,7	0,9		0,6		1,1	0,2	0,3
Гуси	76	0,5	0,5		0,9		0,8	0,2	1,1

Азот у пташиному посліді міститься у вигляді легкогідролізованих сполук. У свіжому посліді немає аміачного азоту, проте він утворюється при його зберіганні внаслідок мінералізації органічних сполук. Поживні речовини пташиного посліду добре доступні для рослин. Неправильне зберігання пташиного посліду зумовлює великі втрати не тільки азоту, а й фосфору і калію.

Безпідстилковий пташиний послід використовують для виготовлення компостів. Оптимальне співвідношення торфу до пташиного посліду з вологістю 75% становить 1 : 0,6, з вологістю 85% — 1 : 1. Бурт формують заввишки 2,5–3 м та завширшки до 4 м. Через два тижні після закладання бурту компост перемішують. Компостування триває 1,5–2 міс.

Термічно висушений пташиний послід містить до 80% сухої речовини, 4–6 азоту, 4–5 Р2О5, 2–2,5 К2О, 4,5% СаО. При висушуванні посліду втрачається до половини азоту, до 12–20% фосфору і калію.

Використовують пташиний послід для основного та припосівного внесення. Географічна мережа дослідів з добривами України рекомендує під картоплю, кукурудзу, цукрові буряки вносити 20– 25 т/га торфопослідного компосту, під зернові — 10–15 т/га. Ефективність пташиного посліду аналогічна ефективності мінеральних добрив.

191

Землеробство з основами ґрунтознавства і агрохімії

19.3. Торф

Торф у чистому вигляді використовувати безпосередньо на добриво не рекомендується. Для збільшення виробництва органічних добрив і доступності поживних речовин, які знаходяться в ньому, торф використовують як підстилковий матеріал та для виготовлення компостів.

Торф містить у собі всі необхідні для рослин поживні речовини (табл. 38).

Таблиця 38

Хімічний склад торфу,% на абсолютно суху речовину (УНДІЗ)

Вид торфу	рН	Золь-	Азот	Фос-	Калій	Каль-	Маг-
		ність		фор		цій	ній
Очеретяно-
осоковий	6,8	13,7	1,97	0,36	0,12	2,48	0,08
Осоковий з
домішками	4,0	13,8	2,42	0,27	–	0,9	0,07
сфагнуму
Сфагновий	3,1	24,5	1,22	0,01	0,17	0,17	0,06

Органічної речовини в торфі 87–96,6% (в перерахунку на суху речовину). Незважаючи на значний вміст азоту в торфі, більшість його (90–95%) знаходиться в органічній формі, яка стає доступною для рослин після мінералізації. Малопридатний на добриво торф з рН < 5 та вмістом алюмінію понад 5 мг-екв/100 г сухого торфу. Кількість золи коливається від 5–10 до 50%. Нормальнозольні торфи містять до 12% золи. Високозольні торфи (> 12% золи) як добриво малоефективні. Вміст заліза в нормальнозольних торфах не перевищує 3%. Торф бідний на мікроелементи.

За ступенем розкладання торфи поділяють на слабко- (5– 25% гуміфікованих речовин), середньо- (25–40% гуміфікованих речовин) та сильнорозкладені (> 40% гуміфікованих речовин). Добре розкладений торф чорного кольору, мажеться, проходить між пальцями руки при здавлюванні.

Д. М. Прянишников писав, що застосування торфу на підстилку, як доповнення до соломи, є шляхом поступового переходу азоту торфу в хліб. Підстилка з торфу добре поглинає аміак,

192

19. Органічні добрива

сірководень, вуглекислий газ, які утворюються у тваринницьких приміщеннях внаслідок дихання тварин і розкладання гною та сечі. Порівняно з соломою вологоємкість торфу та здатність вбирати гази у 2–3 рази більша.

Для підстилки використовують торф із вмістом води не більш як 50% і зольністю не більш як 10%. Подрібнений торф на підстилку рівномірним шаром розподіляють у тваринницьких приміщеннях і вигульних місцях. Потім підстилку з торфу вивозять і буртують.

19.4. Компости

Компостування — біотермічний процес мінералізації та гуміфікації органічної речовини, який відбувається в аеробних умовах під впливом життєдіяльності мікроорганізмів.

Компостування торфу з гноєм, торфу з гноївкою, сечею, пташиним дослідом, відходами тваринницьких комплексів і рослинництва дає можливість збільшити виробництво органічних добрив та кількість доступних елементів живлення, що в них знаходяться, включити в кругообіг додаткову кількість поживних речовин, зменшити забруднення ґрунту й навколишнього середовища, спростити технологію застосування рідкого гною.

У процесі компостування торфу з гноєм як основної маси компостів нагромаджується значна кількість доступних елементів живлення торфу, підвищується біологічна активність компосту. Процес компостування відбувається за оптимальних умов температури, зволоження й аерації. При температурі 60–70°С гине значна кількість насіння бур’янів, збудників хвороб, шкідливих речовин. Таких умов у процесі компостування досягають при пухкому укладанні компостної маси, періодичному додатковому зволоженні її за рахунок добавляння сечі, гноївки, стоків тваринницьких комплексів. При зволоженні понад 75% життєдіяльність мікроорганізмів в компостній масі знижується, температура — не вище ніж 55°С.

Для зменшення втрат поживних речовин у нижню частину компосту закладають шар торфу або соломи. Поверхню компосту обов’язково вкривають торфом, соломою або ґрунтом. Компостування влітку триває 3–4 міс., взимку — 4–6 міс. Виготовляють

193

Землеробство з основами ґрунтознавства і агрохімії

торфогнойові, торфосечові, торфофекальні та інші компости. Торфогнойові. компости готують при співвідношенні гною і торфу 1 : 1 або 1 : 1,5. Збільшення кількості торфу подовжує тривалість компостування, зумовлює зниження його якості й ефективності.

Для виготовлення компостів використовують пошаровий, осередковий і площадковий способи.

Пошаровий спосіб. Цей спосіб виготовлення компостів застосовують протягом року. На дно гноєсховища (бурту) кладуть 40–50-сантиметровий шар торфу. Далі гній і торф кладуть пошарово (20–30 см).

Після заповнення гноєсховища поверхню компосту вкривають торфом. Періодично компостну масу зволожують гноївкою, сечею. При закладанні компосту у бурти пошарово кладуть торф і гній (20–30 см). Ширина бурту — 4–6, висота — 4–3 м. Довжина довільна. Загальна маса бурту-не менш як 300 т. Після формування бурту його поверхню вкривають торфом. Щоб вміст вологи у бурті був не менш як 60%, компост зволожують гноївкою, сечею. Щомісяця масу бурту перемішують. Через 3–4 міс. компостування утворюється високоефективний компост. Готовий високоякісний компост має однорідну темного кольору розсипчасту масу з вологістю не більш як 75% і близьку до нейтральної реакцію, містить всі необхідні елементи живлення в доступній формі (табл. 39).

Таблиця 39

Склад різних видів компостів (В. А. Васильєв та ін.)

	Показники	Торфо-	Торфо-	Торфофе-	Торфопо-
		гноєвий	сечовий	кальний	слідний
	рН	4,8–6,2	5,0–7,9	4,8–6,2	5,5–7,0
	Вологість, %	60–75	65–80	65–75	60–70
	Зола, %	5–50	5–30	5–50	5–20
	Загальний азот, %	2–3,5	2,0–4,2	2,0–3,2	0,6–1,0
	NO3 + NH3, мг/ 100 г аб-	60–500	120–700	40–450	–
	солютно сухого торфу
	Легкорозчинний фос-	200–400	150–400	80–450	–
	фор, мг / 100 г
	Загальний калій, %	0,6–1,2	1,5–3,0	0,6–1,5	0,6–1,0
	Розчинні гумінові ре-	1–2	1–4	1–2	–
	човини, %

194

19. Органічні добрива

Осередковий спосіб. При осередковому способі виготовлення компостів на шар торфу (подушку) завтовшки 30–50 см кладуть, окремими купами гній. Проміжки заповнюють торфом. Потім масу перемішують бульдозерами і формують бурт завширшки 5– 6 та заввишки 2–2,5 м. Через 1 міс. після закладання компосту його перемішують, поверхню вкривають торфом і соломою. Маса компосту — не менш як 300 т. Компостування триває 3–4 міс.

На вигульних площадках, літніх таборах торф розстилаюсь шаром 20–30 см. Через деякий час масу буртують і отримують, торфогнойовий компост. Для збільшення поживної цінності компостів і зниження втрат азоту до кислого торфу добавляють 1,5– 2% фосфоритного борошна. Часто такі компости називають тор- фо-гноєфосфоритними.

Широко застосовують виготовлення компостів на спеціальних бетонованих площадках. На подушку з торфу (20–30 см) кладуть шар (20–30 см) підстилкового або безпідстилкового гною, потім поверхню дискують дисковою бороною і згортають бульдозером у штабель завширшки 4–6 м. Висота. компостної маси досягає 3–4 м.

Для підвищення якості компосту пошарово вносять сечу, 1,5– 2% фосфоритного борошна, 0,5–1 калійної солі, 1–2% вапнякових матеріалів залежно від складу компонентів. Через 1–1,5 міс. масу перемішують, щоб посилити процеси компостування та утворення однорідного добрива.

Торфосечові (гноївкові) компости готують аналогічно торфогнойовим. У 40–50-сантиметровому шарі торфу роблять заглиблення, куди вливають сечу або гноївку. На 1 т торфу використовують 1–3 т сечі або гноївки. Після вбирання сечі (гноївки) кладуть новий шар торфу і заливають у заглиблення сечу (гноївку). Масу буртують. Компостування триває 1–1,5 міс.

Аналогічно готують торфофекальні компости. На 1 т торфу використовують 1–2 т фекальних мас.

Застосовують компости восени під зяблеву оранку. Ефективність прямої дії компостів рівнозначна дії підстилкового гною.

Застосовуючи метанове бродіння для розкладання органічних добрив, можна отримати добре розкладене добриво, у якому внаслідок біологічних процесів знешкоджено насіння бур’янів та збудників деяких хвороб. Крім того, в процесі метанового

195