Опіки та відмороження Термічні і хімічні опіки

Опіками називаються ушкодження тканин, що виникають внаслідок дії термічних, фізичних і хімічних агентів. Частіше опіки виникають при дії на тіло високих температур (полум’я, розпечені тверді тіла, гарячі рідини і т.д.). Хімічні опіки виникають від дії міцних кислот (карболова, сірчана, соляна, азотна, царська горілка) та міцних лугів (їдкий калій, натрій, нашатирний спирт, негашене вапно) фосфору та деяких медикаментів (ляпіс, хлористий цинк, настій йоду). Розрізняють хімічні, термічні та радіаційні опіки. Тяжкість стану потерпілого від опіку залежить від поєднання дії різних факторів: діючого агента (пара, рідина, полум’я), тривалості дії агента, глибини ушкодження тканин, віку і стану потерпілого та інших.

В залежності від тяжкості ураження тканин опіки поділяють на 4 ступені:

I ступінь– еритема шкіри (еритематозна форма). Для опіку І ступеня характерне почервоніння, припухлість шкіри, болючість. Ці ознаки зберігаються впродовж 2-3 днів і зникають, як правило, без жодних косметичних дефектів. Деколи можуть залишитися пігментація шкіри та її лущення.

II ступінь– поява міхурів (бульозна форма). Цей ступінь опіку характеризується появою міхурів з серозним вмістом на фоні почервонілої та набряклої шкіри. Міхурі з’являються через кілька хвилин, інколи годин або днів. Коли міхур тріскає, на його дні видно яскраво-червоний, болючий, легко ранимий, схильний до інфікування мальпігіїв шар шкіри. Через 4-5 днів міхурі підсихають або нагноюються, що сповільнює загоєння. При відсутності нагноєння ці опіки заживають без утворення рубця.

III ступінь– поділяється на А – некроз поверхневих шарів шкіри і Б – некроз усієї товщі шкіри. Опіки ІІІ ступеня характеризуються утворенням на опіковій поверхні струпа, внаслідок змертвіння тканин. Поверхневі шари шкіри злущені, їхні залишки висять у вигляді клаптів. Більш глибокі частини шкіри нечутливі, перетворені в жорстку, бурого кольору, іноді чорну масу. Загоєння при опіку ІІІ ступеня тривале і наступає тільки після відділення змертвілих тканин (демаркації) шляхом утворення грануляцій. При загоєнні опіку III ступеня на шкірі часто виникають рубці, які стягують шкіру, часто спричиняють косметичні дефекти та можуть бути причиною порушення функції суглобів.

IV ступінь– значний некроз шкіри і глибше розміщених тканин, інколи обвуглювання різних ділянок тіла. Цей вид опіків характеризуються звугленням тканин. Відторгнення звугленої ділянки тканин йде повільно, після утворення демаркації і трофічних виразок. Опіки гояться з утворенням масивних рубців.

Потрібно відмітити, що в перші 2-3 дні після травми визначення поширення та ступеня опіку дещо тяжке. Важкість опіку залежить від його глибини та від поширеності. Визначення площі обпеченої поверхні має важливе значення для лікування та прогнозу. Для цього є кілька методів:

• Найбільш простим методом є «правило дев’ятки». Принцип його базується на тому, що площа основних анатомічних ділянок тіла дорівнює числу, яке можна поділити на дев’ять. Площа голови і шиї становить 9 %, передня, задня поверхня тулуба, нижня кінцівка – по 18 %, верхні кінцівки – по 9 %, промежина і статеві органи – 1 % від площі тіла.

• Таблиця Постнікова – поширеність опіку визначають у відсотках, накладаючи на його поверхню стерильну марлю. Знаючи площу опіку в квадратних сантиметрах, можна визначити відсоток опікової поверхні за наступною таблицею:

Розмір опіку, см^2	Відсоток до загальної поверхні тіла	Розмір опіку, см^2	Відсоток до загальної поверхні тіла
10-20	0,09	2500-3000	17,19
50-60	0,30	3000-3500	21,31
90-100	0,50	3500-4000	23,44
500-600	3,44	4000-4500	26,56
900-1000	5,9	4500-5000	30,0
2000-2500	14,06	8000	50,0

• «Правило долоні» полягає в тому, що площа однієї долоні пацієнта становить близько 1 % площі тіла. Тому число долонь, яке вкладається на опікову поверхню, становить площу опіку в відсотках.

• Т.Вилявін запропонував визначати площу опіку за допомогою міліметрової стрічки.

• В.Долинін запропонував схему, в якій тіло поділене на 100 рівних сегментів, площа кожного з них дорівнює 1 % площі тіла.