Розтягнення

Це пошкодження м’яких тканин, яке виникає під дією сили у вигляді тяги, не порушуючи при цьому анатомічної неперервності тканин. Внаслідок зовнішнього впливу суглобові поверхні тимчасово розходяться за межі фізіологічної норми, при цьому суглобова сумка, укріплювальні зв’язки і м’язи не ушкоджуються.

Найчастіше спостерігається розтягнення зв’язок гомілковоступневого суглобу. Воно супроводжується припухлістю в ділянці суглобу. Крововилив в перші дні є малопомітний, а з 3-4 дня проявляється синювато-багряними плямами. Рухи в суглобі обмежені і болючі. Біль при навантаженні за віссю кінцівки відсутній.

На суглоб накладають стискуючу пов’язку і забезпечують функціональний спокій кінцівки. В перші дві доби застосовують холод, потім – теплові процедури.

Розрив

Розривом є пошкодження м’яких тканин швидкодіючою силою у вигляді тяги, яка перевищує силу анатомічного опору тканин. Спостерігаються розриви зв’язок, м’язів, фасцій, сухожилків, судин, нервових стовбурів.

Найчастіше зустрічаються розриви зв’язок гомілково-ступневого, колінного та променево-зап’ястного суглобів. Якщо розрив зв’язкового апарату супроводжується пошкодженням капсули суглобу то виникає гемартроз. Особливо це характерно для колінного суглобу, внаслідок пошкодження бічних та хрестоподібних зв’язок та менісків. Контури суглобу згладжуються, навколишні тканини збільшуються в об’ємі, згинання і розгинання в суглобі обмежені та досить болючі.

Розрив м’язів може бути частковим або повним. Найчастіше відбувається розрив м’язів живота і розгиначів кінцівок. У ділянці розриву виникає біль при пальпації, при повному розриві виявляється дефект пошкодженого м’язу. В подальшому, за рахунок гематоми виникає пухлиноподібний утвір. Як правило є часткова або повна відсутність функції даного м’яза.

Потрібно забезпечити спокій кінцівки і фіксувати її в положенні максимального зближення розірваних ділянок м’язів за допомогою іммобілізації транспортною чи постійною (гіпсовою) шиною. В перші дні призначають холод, в подальшому – теп­ло­ві процедури. При повних розривах рекомендується оперативне лікування – зашивання розірваних м’язів з подальшою іммобілізацією кінцівки впродовж 14-15 діб.

Синдром тривалого стиснення

Синдром тривалого стиснення (краш-синдром, травматичний токсикоз, синдром позиційного стиснення) – це патологічний стан, зумовлений тривалим (4-8 годин) стисненням м’яких тканин кінцівок, в основі якого лежить ішемічний некроз м’язів, інтоксикація продуктами некрозу з розвитком печінково-ниркової недостатності. Чим довше відбувається стиснення ділянки тіла, тим тяжчий перебіг цього синдрому. В 81 % випадків ушкоджуються кінцівки, особливо нижні.

Класифікація синдрому тривалого стиснення:

I. За видом компресії: стиснення, позиційне та розчавлення.

II. За локалізацією: голови, грудей, живота, тазу, кінцівок.

III. За сполученням: внутрішніх органів, кісток і суглобів, магістральних судин і нервів.

IV. За ступенем тяжкості: легкого, середнього та тяжкого.

V. За періодами клінічного перебігу:

• період компресії;

• посткомпресійний період: ранній (перші три доби), проміжний (4-18 діб) та пізній (більше 18 діб).

VI. Комбіновані пошкодження:

• синдром тривалого стиснення + опік;

• синдром тривалого стиснення + відмороження;

• синдром тривалого стиснення + радіаційні пошкодження;

• синдром тривалого стиснення + отруєння та інші можливі їх поєднання.

VII. За розвинутим ускладненням:

• захворюванням органів і систем організму (інфаркт міокарду, пневмонія, перитоніт та ін.);

• гостра ішемія ушкодженої кінцівки;

• гнійно-септичні ускладнення.

В патогенезі синдрому тривалого стиснення найбільше значення мають три фактори:

• больове подразнення;

• травматична токсемія, внаслідок всмоктування продуктів розпаду тканин, перш за все міоглобіну, що блокує канальці нирок і призводить до гострої ниркової недостатності;

• плазмо- та крововтрата, які виникають внаслідок масивного набряку притиснутої ділянки тіла або кінцівки.

В клінічному перебігу розрізняють три періоди:

• період наростання набряку і судинної недостатності, який триває 1-3 дні;

• період гострої ниркової недостатності (з 3 дня і триває 9-12 діб);

• період одужання.

У першому періоді, відразу після вивільнення кінцівки хворі відмічають біль, обмеження рухів, слабість, нудоту. На протязі декількох годин наростає набряк кінцівки. У хворих зростає частота серцевих скорочень, знижується артеріальний тиск, підвищується температура тіла. При огляді кінцівки спочатку спостерігається блідість шкіри і крововиливи. Через 30-40 хвилин кінцівка набрякає, збільшується в об’ємі, шкіра стає нерівномірного багряно-синюватого кольору, з’являються міхурі з серозно-геморагічним вмістом. Тканини кінцівки при пальпації щільні, нагадують дерево. Рухи в суглобах неможливі. Пульсація периферійних артерій не визна­чаєть­ся, зникають всі види чутливості.

Поступово зменшується погодинна і добова кількість сечі (до 50-70 мл в добу), остання набуває лаково-червоного або темно-бурого забарвлення. В періоді гострої ниркової недостатності хворі почувають себе краще, однак олігурія наростає і пе­ре­ходить в анурію, що може призвести до смерті хворого. При розвитку гострої нир­­кової недостатності пацієнти підлягають проведенню гемодіалізу (штучної нирки).

Надання першої долікарської допомоги здійснюється ще до повного звільнення стиснутої кінцівки чи потерпілого. Проводять реанімаційні заходи за системою АВС, звільняють кінцівку і одразу ж проводять її туге бинтування еластичним чи марлевим бинтом. Вище місця стиснення накладають кровоспинний джгут. Проводять транспортну іммобілізацію, кінцівку обкладають міхурами з льодом, або холодною водою. Вводять серцеві середники, знеболювальні, дають випити 50-100 мл алкоголю. В швидкій допомозі проводять довенне введення протишокових рідин: рефортану, стабізолу, реополіглюкіну та ін.