Опікова хвороба

Якщо опіки займають до 10 % поверхні шкіри, то їх зазвичай розглядають як місцеве ушкодження. Якщо ж опіки поширені до 25-30 % площі тіла, а також більш глибші (ІІ-IV ступеня), то, поряд з місцевими змінами, вони викликають в організмі загальні зміни, що дістали назву опікової хвороби.

Розрізняють чотири періоди опікової хвороби – опіковий шок, токсемію, септикопіємію, видужання.

Опіковий шокнастає в момент опіку і триває близько 3 діб. Він виникає в результаті сильних больових подразнень, що надходять у центральну нервову систему. Відбувається спочатку збудження (еректильна фаза), а потім виснаження і замежове гальмування нервової системи (торпідна фаза). Еректильна фаза короткочасна і триває від кількох хвилин до 1-2 годин. Торпідна триває близько 6-8 годин.

Опіковий шок характеризується тяжкими гемодинамічними розладами, які пов’язані з втратою великої кількості плазми і токсичною дією продуктів розпаду тканин.

Період токсемії: може виникати швидко, через кілька годин після опіку, однак частіше ця стадія настає на 2-3 добу. Чіткої межі між стадіями шоку і токсемії немає. Клінічно ця стадія характеризується підвищеною температурою тіла, збудженням, частим пульсом, прискореним диханням, частим блюванням, порушенням функції печінки й зневодненням організму. В загальному аналізі крові спостерігається анемія внаслідок порушення кістково-мозкового кровотворення і виражений зсув лейкоцитарної формули вліво.

Період септикопіємії– розвитку інфекційних ускладнень сприяють велика ранова поверхня і зниження реактивності організму. Перебіг і тривалість цього періоду залежить від правильності проведення патогенетичної терапії (антибіотикотерапії, некректомій і некротомій опікової рани). Характерні висока температура, розлади обмінних процесів, гіпопротеїнемія, анемія, порушення функції нирок, печінки, травного каналу, ендокринної системи.

Період видужання(реконвалесценції) характеризується загоєнням ран і поступовою нормалізацією функцій організму.

Розрізняють ранню та пізню смерть від опіків. Рання смерть настає впродовж перших годин або діб після опіків, і її причиною є шок. Смерть через 3-5 діб настає від токсемії. Смерть через декілька тижнів наступає в періоді септикопіємії внаслідок виснаження.

Перша допомога при опіках

Перша допомога при опіках полягає в тому, щоб припинити дію ушкоджувального агента. Слід пам’ятати, що площа і глибина опіку збільшується, якщо потерпілий бігає чи стоїть. Необхідно повалити людину на землю, швидко зняти одяг, що горить, або погасити його водою чи шляхом закутування в ковдру, покривало. Якщо одяг прилип в ділянці опіку, краще не виривати його, а обрізати навколо поверхні опіку.

При хімічних опіках слід облити опікову поверхню великою кількістю води. При опіках міцними кислотами, їх змивають розчинами лугу (мильна вода, 2 % содовий розчин) або присипають крейдою. Якщо опік спричинив луг, для його хімічної нейтралізації використовують слабкий розчин оцтової кислоти. Негашене вапно не можна змивати водою, потрібно використати олію. Особливої обробки потребує опік фосфором, який поєднує хімічне і термічне пошкодження шкіри. Поверхню опіку обмивають водою, накладають пов’язки з 5 % розчином мідного купоросу. Шматки фосфору механічно видаляють з поверхні шкіри (краще під водою).

Кислоти і солі важких металів викликають згортання білків і зневоднення тканин, внаслідок чого наступає коагуляційний некрозз утворенням цілісного струпу. Луги розчиняють білки і омилюють жи­ри, внаслідок чого виникає глибоке ураження тканин з утворенням білого м’якого струпу, наступаєколікваційний некрозтканин. Він є набагато глибшим і після нього є вища ймовірність утворення рубця.

Після нейтралізації і видалення ушкоджувального агента, на ді­лян­ку опіку накладають стерильну пов’язку, вводять 1 мл 1 % роз­чи­ну морфіну гідрохлориду або 2 % розчину омнопону, серцеві за­со­би. При опіку шкіри виконують транспортну іммобілізацію, да­ють гаряче пиття і вкривають потерпілого. В комплекс протишокових заходів включають інфузійну терапію (розчини глюкози, сольові розчини, рефортан, стабізол, поліглюкін, білкові препарати, плаз­му, кров). Для попередження інфекції призначають антибіотики та вітаміни.

При опіках I та II ступеня хворі госпіталізації не потребують. При опіках I ступеня шкіру змазують вазеліном, олією, II ступеня – після обмивання поверхні опіку та шкіри 0,5 % розчином нашатирного спирту та етиловим спиртом з дотриманням правил асептики та антисептики, розкривають міхурі та накладають вологу пов’язку.

Більш тяжкі опіки лікуються в спеціально створених опікових центрах. Використовують відкритий та закритий методи лікування. При відкритому методі опікову поверхню прогрівають бактерицидними лампами, обробляють 5-10 % розчином калію перманганату, 10 % розчином нітрату срібла або іншими розчинами дубильних речовин. Утворюється струп, під яким відбувається загоєння опіку.

При глибоких опіках проводять операцію некректомії та пересадки шкіри. Пересадку шкіри виконують за допомогою спеціального інструмента – дерматома. Він дозволяє зняти шкіру на неушкодженій ділянці товщиною від 0,3 до 1 мм. Шкірну пластику проводять на 2-3 тиждень після опіку. Застосовують власну шкіру, донорську шкіру, свинячу ліофілізовану шкіру та штучно вирощену шкіру. Використовують всі засоби, які прискорюють регенерацію (ультрафіолетове опромінення, вводять вітаміни, висококалорійне харчування з підвищеним вмістом білків). Для запобігання утворення контрактур суглобів і деформуючих рубців – лікувальна фізкультура, правильне і фізіологічне положення кінцівок, іммобілізація у функціонально вигідному положенні.

Прогноз при опіках залежить від характеру термічного агента, площі та глибини ураження, віку і стану хворого, наявності супутніх захворювань та ушкоджень, від своєчасності та повноти надання першої допомоги.