Діагностика отруєнь і принципи надання невідкладної допомоги

Діагностика отруєнь ґрунтується на систематичних даних, результатах огляду місця пригоди, клінічній картині, даних лабораторної токсикологічної діагностики та результатах патоморфологічної діагностики.

Для клінічної діагностики гострих отруєнь велике значення має аналіз і дані з місця пригоди. Слід уточнити у потерпілого час і місце отруєння, вид отрути. Однак значення анамнестичних даних не слід переоцінювати, особливо при спробах суїцидального отруєння, коли потерпілий навмисно може приховувати час і вид отрути або просто не знати її точну назву. Потрібно ретельно оглянути місце пригоди, знайти речові докази отруєння (посуд з під алкогольних напоїв або сурогатів, упаковки від ліків, запах хімічних речовин, характер блювотних мас). Ліки та інші хімічні препарати мають бути спрямовані, як речовий доказ, разом із потерпілим за місцем його госпіталізації. Важливо уточнити шлях поступлення токсичної речовини в організм (дихальні шляхи, шкіра, шлунково-кишковий тракт тощо). Клінічна діагностика гострих отруєнь ґрунтується на виявленні відповідних симптомів, характерних для дії на організм даної речовини або цілої групи близьких за фізико-хімічними властивостями сполук.

При наданні невідкладної допомоги необхідно застосовувати наступні заходи:

• прискорити виведення токсичної речовини з організму;

• нейтралізувати отруту за допомогою протиотрути (антидотна терапія);

• провести симптоматичну терапію, спрямовану на підтримання життєво важливих функцій організму.

Активна детоксикація організму

• Припинення контакту з отруєним середовищем – винести потерпілого з забрудненої атмосфери на свіже повітря;

• Змивання токсичної речовини з шкіри і слизових проточною водою.

• Промивання шлунку при пероральному отруєнні зондовим та беззондовим методами;

• Хворим дають 30 % розчин натрію сульфату, рицинову або вазелінову олію як проносні засоби. Для адсорбції токсичних речовин, які знаходяться в шлунково-кишковому тракті використовують активоване вугілля до і після промивання шлунку, або 5-6 таблеток карболену;

• Для швидкого звільнення кишківника від отрути використовують сифонні клізми.

• З метою сповільнення всмоктування токсичних речовин, які потрапили під шкіру (укуси, ін’єкції), використовують місцево холод на 6-8 годин, введення в місце ін’єкції 0,3 мл 0,1 % розчину адреналіну гідрохлориду, а також циркулярну новокаїнову блокаду кінцівки вище місця попадання токсинів.

• При попаданні токсичних речовин в порожнини (піхва, сечовий міхур, пряма кишка) проводиться їх промивання;

• Метод форсованого діурезу є порівняно простий і ефективний спосіб очищення організму від отрути. Насамперед необхідно ліквідувати гіповолемію, клінічною ознакою якої часто є артеріальна гіпотензія. Для цього довенно вводять 400-800 мл поліглюкіну, рефортану чи стабізолу. Пізніше наводнюють організм рідиною: вводять 1500-2000 мл ізотонічного розчину натрію хлориду і 5 % розчину глюкози протягом 1,5-2 годин. Після цього призначають сечогінні препарати: фуросемід (лазікс) в дозі 100-120 мл, сечовину, манініл.

• Детоксикаційна гемосорбція здійснюється за допомогою перфузії крові хворого через детоксикатор з активованим вугіллям або іншим сорбентом.

• Гемодіаліз з використанням апарату “штучна нирка”. Гемодіаліз призначають в ранньому періоді інтоксикації, коли отрута ще вільно циркулює в крові. Гемодіаліз за швидкістю очищення крові від отрути є у 5-6 разів ефективнішим ніж форсований діурез.

• Перитонеальний діаліз використовується для прискореного виведення токсичних речовин, які мають здатність депонуватися в тканинах або міцно зв’язуватись з білками плазми. Цей метод можна призначати при наявності ознак серцево-судинної недостатності. Виражений злуковий процес у черевній порожнині та друга половина вагітності є протипоказаннями до проведення перитонеального діалізу.

• Заміщення крові реципієнта кров’ю донора показане при гострих отруєннях хімічними речовинами, які викликають токсичне ураження крові – утворення метгемоглобіну, тривале зниження активності холінестерази, масивний гемоліз. При гострій серцево-судинній недостатності такі заходи не проводяться.