Особливості лікування гнійних ран

Нагноєння рани має місцеві ознаки та загальні ознаки інтоксикації. Як правило, на 2-3 добу з’являється набряк в ділянці рани, почервоніння, посилюється біль, підвищується місцева температура, розм’якшення в ділянці рани, що свідчить про накопичення гною. Разом з тим спостерігається загальна інтоксикація організму, яка в залежності від поширення нагноєння проявляється підвищенням температури тіла, дрижаками, загальною слабкістю. Є зміни зі сторони загального аналізу крові – лейкоцитоз, зсув лейкоцитарної формули вліво, збільшення кількості паличкоядерних нейтрофілів, підвищується ШОЕ тощо.

Часто нагноєння ран обумовлене несвоєчасним та неправильним наданням першої допомоги, самолікуванням, недотриманням рекомендацій лікаря.

Місцеве лікування гнійних ран полягає в створенні умов для достатнього відтоку гною, розкритті «сліпих» кишень та гнійних запливів. При необхідності роблять додаткові розрізи (контрактури) з обов’язковим дренуванням гнійних порожнин.

В залежності від фази ранового процесу проводять лікування гнійних ран.

В першій фазі протікання ранового процесу, коли проходить процес очищення рани застосовують хімічне очищення рани протеолітичними ферментами (трипсин, хімотрипсин, мазь «Іруксол»). Серед інших речовин набули широкого застосування діоксидин, димексид, етоній. Використовують препарати з осмотичною дією, що забезпечує покращення відтоку гнійного вмісту з рани: 10 % розчин натрію хлориду, 5 % розчин борної кислоти та ін.

До біологічного способу лікування ран належить парентеральне застосування антибіотиків, а також використання бактеріофагів, вакцин, сироваток (протиправцевої, протигангренозної та ін.).

В другій фазі ранового процесу, коли рана вкривається грануляціями, для швидкого загоєння накладають вторинні шви.

Для покращення регенерації широко застосовують ультрафіолетове, лазерне опромінення, УВЧ, електрофорез та загальноукріплювальна терапія з призначенням препаратів імунотерапії (імунал, метилурацил), особливо при загрозі розвитку генералізованих форм ранової інфекції та попередження сепсису.

Сторонні тіла ока

За локалізацією розрізняють сторонні тіла очниці, кон’юнктиви, очного яблука, рогівки та сторонні тіла всередині ока. Сторонні тіла поділяються на магнітні (залізовмісні) та немагнітні (дерево, пластмаса, мідь тощо). Хворих турбує біль в оці, сльозотеча, світлобоязнь, відчуття стороннього тіла в оці.

Невідкладна допомога полягає в закапуванні дезинфікуючими краплями (10 % розчином альбуциду чи 10 % розчином сульфапірідазину), накладанні аплікаційної пов’язки та госпіталізації.

Сторонні тіла вуха та носа

Частіше зустрічаються в дітей, які граючись, заштовхують їх (камінці, горох, ґудзики) у вушний чи носовий ходи. У дорослих частіше зустрічаються живі сторонні тіла (комахи).

Якщо стороннє тіло має гострі краї, то виникає кровотеча і біль, при обтурації слухового проходу – зниження слуху, відчуття тиску, головокружіння. При сторонніх тілах носа – чхання, сльозотеча, затруднене носове дихання. Це вимагає невідкладної допомоги – при кровотечі у вухо чи ніс вкладають турунду і направляють пацієнта в лікувальний заклад.

Стороннє тіло з носа можна видалити шляхом сильного і різкого видування. Для полегшення видалення можна закапати в ніс судинозвужувальні препарати (3 % розчин ефедрину, 0,1 % розчин нафтизину).