Радіаційні (променеві) опіки

Цей вид опіків викликається іонізуючим випромінюванням. Розрізняють чотири ступені променевих опіків шкіри.

I ступінь– виникає при дії випромінювання в дозі 8-12 Гр (800-1200 рад). Характерним є легке ураження шкіри у вигляді слабкої гіперемії і незначної вторинної еритеми.

II ступінь– опіки середньої важкості, які виникають при дії опромінення в дозі 20-25 Гр (2000-2500 рад). Характерними є чітка гіперемічна реакція і виражена еритема.

III ступінь– важкі опікові ураження, які виникають при дії опромінення в дозі 20-25 Гр (2000-2500 рад). Характеризуються різко вираженою вторинною еритемою, пухирями і набряком шкіри, з утворенням трофічних виразок.

IV ступінь – дуже важкі опіки, що виникають при дії значних доз опромінення, які перевищують 25 Гр. Характерними є різко виражена рання реакція із швидким розвитком значних некротичних змін.

При дії іонізуючих променів на шкіру виникає спочатку рання реакція на опромінення – поява первинної еритеми і петехіальних висипань. Первинна еритема триває до 2 діб. Потім починається другий період (прихований), який триває від перших годин до 3 тижнів. В третьому періоді спостерігається гостре запалення з утворенням на ураженій ділянці вторинної еритеми, пухирів, а потім – ерозій та виразок. Цей період триває від 2-3 тижнів до кількох місяців. Після цього визначають четвертий період (відновлення), в якому проходить поступове загоєння ерозій та виразок, зворотний розвиток запальних змін.

Перша допомога полягає в видаленні радіоактивних речовин з допомогою води або спеціальних розчинів. Застосовують новокаїнові блокади, повторні переливання дрібних доз крові, антибіотики, вітаміни для попередження вторинної інфекції. Специфічне лікування полягає в проколюванні і видаленні вмісту міхурів та терапії променевої хвороби.

Опіки електричним струмом

Проходження через тіло електричного струму спричиняє як загальні, так і місцеві зміни в організмі потерпілого. Тяжкість ураження залежить від величини напруги струму, віку потерпілого і стану організму. Мають значення також різна опірність тканин і навколишнє середовище. Так, електричний струм дуже добре пропускають вологі тканини, поверхня шкіри долонь і п’ят.

Місцеві зміни при ураженні електричним струмом характеризуються появою електромітоку вигляді жовто-бурих плям. Для електротравми характерна відсутність гіперемії шкіри і больового відчуття. При дії струму великої сили виникають глибокі кратероподібні вгини і тяжкі ураження тканин. Під впливом електричного струму відбувається електроліз тканин організму, в місцях входу і виходу струму з‘являється пара і газ. Характерні також розшарування й розриви тканин і, навіть відрив кінцівок при ураженні струмом високої частоти.

Перша допомога полягає в припиненні дії електричного струму на потерпілого (вимкнути струм, відвести провід від шкіри). Робити це потрібно швидко але обережно з допомогою предметів, які не проводять струм (палиця, сухий шнур, гумові рукавиці). Якщо стан хворого тяжкий вводяться серцеві засоби, застосовується штучну вентиляцію легень. При зупинці серця – непрямий масаж серця. В багатьох випадках необхідно виконувати навіть інтубацію трахеї та проводити штучну керовану вентиляцію легень. При наявності фібриляції серця – дефібриляція. Після відновлення дихання та серцевого ритму потерпілого слід транспортувати в реанімаційний відділ для подальшого лікування.