- •Передмова
- •Морально-етичні та деонтологічні аспекти медичної діяльності
- •Діагностика захворювань та догляд за хворими Загальні відомості про діагностику захворювань
- •Оцінка стану основних параметрів життєдіяльності організму.
- •Десмургія Призначення пов’язок
- •Правила накладання пов’язок
- •Помилки при накладанні м’яких пов’язок
- •Основні типи бинтових пов’язок
- •Характеристика окремих груп м´яких пов´язок
- •Пов'язки на голову та шию
- •Пов’язки на грудну клітку, живіт і таз
- •Пов’язка на пахову ділянку
- •Пов’язка на промежину
- •Пов’язки на верхню кінцівку
- •Пов’язки на нижню кінцівку
- •Асептика і антисептика Історія виникнення
- •Основні принципи антисептики
- •Основні принципи асептики
- •Дезінфекція
- •Принципи і види стерилізації
- •Підготовка рук до операції
- •Підготовка операційного поля
- •Стерилізація шовного матеріалу
- •Стерилізація перев’язувального матеріалу та білизни
- •Стерилізація хірургічного інструментарію
- •Загальні питання реаніматології
- •Термінальні стани
- •Серцево-легенева і церебральна реанімація
- •Етап а – відновлення прохідності дихальних шляхів
- •Етап в – екстрена штучна вентиляція легень і оксигенація
- •Етап с – підтримання кровообігу
- •Етапи d і e – застосування медикаментозних середників, інфузійної терапії, електрокардіоскопія і електрокардіографія
- •Етап f – електрична дефібриляція
- •Етапи g, h і I – оцінка стану хворого, відновлення свідомості і корекція недостатності функцій органів
- •Утоплення
- •Ураження електричним струмом
- •Повішання
- •Сонячний і тепловий удар
- •Опіки та відмороження Термічні і хімічні опіки
- •Опікова хвороба
- •Перша допомога при опіках
- •Радіаційні (променеві) опіки
- •Опіки електричним струмом
- •Відмороження
- •Отруєння
- •Діагностика отруєнь і принципи надання невідкладної допомоги
- •Активна детоксикація організму
- •Антидотна терапія
- •Основні антидоти, які найчастіше використовуються при гострих отруєннях
- •Отруєння барбітуратами
- •Отруєння наркотичними анальгетиками
- •Отруєння алкоголем
- •Отруєння фосфорорганічними речовинами
- •Отруєння беленою
- •Отруєння ртуттю та її сполуками
- •Отруєння чадним газом
- •Укуси комах
- •Укуси членистоногих
- •Укуси змій
- •Отруєння грибами
- •Кровотеча і крововтрата
- •Методи зупинки кровотечі
- •Долікарська медична допомога при зовнішніх кровотечах
- •1 Етап 2 етап
- •3 Етап 4 етап
- •Долікарська медична допомога при деяких специфічних видах зовнішніх кровотеч
- •Долікарська медична допомога при внутрішніх кровотечах
- •Переливання крові
- •Групи крові
- •Резус-фактор
- •Показання та протипоказання до переливання крові
- •Техніка переливання крові
- •Правила зберігання крові
- •Препарати крові
- •Компоненти крові та її препарати
- •Кровозамінники
- •Ускладнення від переливання крові
- •Рани і рановий процес
- •Протікання ранового процесу
- •Перша допомога при пораненнях
- •Загальні принципи лікування ран
- •Профілактика правця і анаеробної інфекції
- •Особливості лікування гнійних ран
- •Сторонні тіла ока
- •Сторонні тіла вуха та носа
- •Сторонні тіла гортані
- •Закриті ушкодження м’яких тканин
- •Розтягнення
- •Синдром тривалого стиснення
- •Вивихи і переломи Вивихи
- •Переломи кісток
- •Перша долікарська допомога при механічній травмі
- •Транспортна і лікувальна імобілізація Транспортна іммобілізація
- •Основні принципи і правила застосування транспортної імобілізації
- •Лікувальна імобілізація
- •Пошкодження грудної клітки і хребта
- •Закрита травма грудної клітки
- •Відкрита травма грудної клітки
- •Пошкодження хребта
- •Вагітність і пологи Діагностичні ознаки вагітності
- •Фізіологічні пологи
- •Перший період пологів
- •Другий період пологів
- •Третій період пологів
- •Оцінка стану новонародженої дитини
- •Ознаки зрілості та доношеності плода
- •Токсикози вагітних
- •Позаматкова вагітність
- •Гострі судинні розлади. Коматозні стани.
- •Непритомність
- •Гострі терапевтичні захворювання
- •Гіпертонічні кризи
- •Стенокардія
- •Інфаркт міокарду
- •Аритмії
- •Бронхіальна астма
- •Гострі хірургічні захворювання Діагностика і особливості перебігу гострої хірургічної патології
- •Основні гострі хірургічні захворювання органів черевної порожнини
- •Невідкладні стани у дітей
- •Гостра дихальна недостатність
- •Перша допомога при гострій дихальній недостатності у дітей
- •Фебрильні судоми
- •Особливості реанімації у дітей
- •Інфекційні захворювання
- •Правець
- •Синдром набутого імунного дефіциту
- •Психогенні захворювання Типи реагування на надзвичайну ситуацію
- •Психози
- •Порушення настрою
- •Маніакально-депресивний психоз
- •Епілепсія
- •Загальні принципи і методи поведінки з хворими на гострі психічні розлади
- •Неврологічні захворювання Біль в нижній частині спини
- •Головний біль
- •Короткий словник медичних термінів
- •Ситуаційні задачі
- •Література
Пов’язки на нижню кінцівку
Пов’язка на І палець стопипочинається з закріплення бинта кількома круговими турами на рівні кісточок гомілки (рис. 15). Наступний тур проводять по тилу стопи і І-го пальця, закриваючи його повністю. Бинт накладають на палець висхідною спіральною пов’язкою до його основи, після чого бинт виводять через міжпальцевий проміжок на тильну поверхню стопи і фіксують циркулярним туром до гомілки.
Зворотна пов´язка на дистальні відділи стопи.Закріплюють бинт кількома круговими турами на гомілці, виводять його на тильну поверхню стопи, перекидають через пальці, і закривають підошву стопи, де бинт перегинають і повертають на тильну поверхню. Кількома поворотними турами закривають весь дистальний відділ стопи, після чого закріпляють ці тури висхідною спіральною пов’язкою. Бинт закріпляють круговими турами на гомілці (рис. 16а).
|
Рис. 15. Спіральна пов’язка на I палець стопи |
Рис. 16. Пов’язки на стопу: а – зворотна; б – колосоподібна; в – хрестоподібна.
Пов’язка на всю стопу. Бинт круговими турами закріпляють на гомілці і закривають бокові поверхні стопи циркулярними турами (без натягу) через п’ятку і пальці. Ці тури фіксують висхідною спіральною пов´язкою від пальців до гомілки (рис. 16б).
Вісімкоподібна (хрестоподібна) пов’язка на гомілково-ступневий суглоб. На гомілку в ділянці кісточок в напрямку зліва направо накладають кілька кругових турів. Від внутрішньої кісточки бинт переводять на тильну поверхню стопи до її зовнішнього краю, обводять поперечно навколо стопи і через тильну поверхню ведуть до зовнішньої кісточки, а потім – навколо гомілки. Такі вісімкоподібні тури повторюють декілька разів. Бинт фіксують на гомілці (рис. 16в).
|
Рис. 17. Черепашача пов’язка на стопу. |
Черепашачу пов´язку на п´яткову ділянку(рис. 17) починають двома круговими турами через п’ятку і передню поверхню гомілково-ступневого суглобу. Накладають наступні тури, які розходяться почергово вище і нижче суглобу. Ці тури закріплюють ходом бинта навколо п’яткової ділянки, потім вісімкоподібною пов’язкою на гомілково-ступневому суглобі.
Асептика і антисептика Історія виникнення
У розвитку хірургії виділяють два періоди – доантисептичний та антисептичний. Перший період тривав до другої половини ХІХ століття, а початком другого вважають 1867 рік. До середини ХІХ століття понад 80 % прооперованих хворих вмирали від гнійно-септичних і гнилісних ускладнень операційних ран, розрізи, місця пункції тканин та інші маніпуляції дуже часто ускладнювались важкими гнійними процесами.
Король Франції Людовік XIV із гіркою іронією зауважував, що «ночі хірургів для його вояків загрозливіші, ніж ворожі кулі», оскільки більшість поранених помирали від сепсису після операції, яка була головним методом лікування відкритих і закритих переломів кісток кінцівок. З цього приводу М.Пірогов із сумом констатував, що «поранений, у якого не був розпізнаний перелом і якому, у зв’язку з цим, не було зроблено ампутації, зобов’язаний своїм життям лікарському незнанню».
І хоч ще в сиву давнину найбільш спостережливі та проникливі лікарі вказували на значення чистоти рук, шкіри, одягу, білизни, приміщення, повітря та води для загоєння ран і успішного одужання хворих і навіть застосовували для обробки ран спирт, оцет, вино, дьоготь, мідний купорос, до другої половини ХІХ століття нагноєння ран (випадкових і операційних) вважалось явищем природним і закономірним. Тільки в поодиноких випадках причину нагноєння рани чи пологової гарячки бачили в гіпотетичних «міазмах живої природи», що передавалися від хворої людини через руки, перев’язувальний матеріал, інструменти, білизну під час лікарських процедур та досліджень.
Серед тих, хто усвідомлював роль асептики і антисептики слід відмітити угорського акушера-гінеколога Ігнаца Земмельвейса (1818-1865), який у 1847 році стверджував, що причиною післяродового сепсису є занесення трупної отрути в родові шляхи жінок студентами, котрі приходять з анатомічного театру й обстежують хворих забрудненими руками. Земмельвейс зобов’язав акушерів мити руки розчином хлорного вапна, що призвело до зниження кількості ускладнень.
М.Пірогов визнавав, що причиною нагноєння й піємії є живі «прилипливі міазми», які передаються від одного хворого до іншого через білизну, повітря, перев’язувальний матеріал, руки хірургів. Для профілактики нагноєнь у військових шпиталях М.Пірогов запровадив простий і геніальний захід – сортування і відокремлення хворих із гнійними ранами від «чистих» поранених, рекомендував спалювати просочені гноєм матраци. Для обробки гнійних ран він використовував спиртовий розчин йоду, нітрату срібла, хлорне вапно. Всі ці заходи, однак, не могли забезпечити ефективної боротьби з нагноєнням, оскільки лікарі не знали причини виникнення нагноєнь, і не мали жодної уяви про роль в цьому процесі мікроорганізмів. Лише після відкриття Луї Пастером процесів бродіння та гниття як наслідків життєдіяльності мікроорганізмів, стало можливим обґрунтування емпіричних припущень щодо походження гнійної інфекції і було створено систему профілактичних заходів, яка згодом отримала назву антисептика. Першим будівничим цієї системи став Джозеф Лістер (1827-1912), який, вивчаючи смертність хворих після операцій, дійшов висновку, що причиною ускладнень є бактерії. Він розробив методику зменшення кількості мікроорганізмів, які знаходяться в повітрі та на предметах, які доторкаються до поверхні рани. Джозеф Лістер довів, що гнійні ускладнення розвиваються внаслідок попадання бактерій в тканини через пошкоджену шкіру. Він був впевнений, що мікроорганізми проникають в рану головним чином з повітря, і вважав, що при захисті рани від проникнення в неї повітря шляхом накладання герметичної пов’язки, можна попередити інфікування. В якості засобу знищення бактерій Лістер запропонував карболову кислоту. За методикою Лістера під час операцій проводилось постійне знезараження повітря, перев’язувального матеріалу, інструментів, шкіри хворого, рук хірурга, що призводило до отруєння медичного персоналу і хворого.
Подальший розвиток мікробіології виявив, що мікроорганізми можна знищувати за допомогою високої температури. Великою заслугою хірургів М.Суботіна і Е.Бергмана є розробка методів використання киплячої води і пари для знищення мікроорганізмів на інструментах, операційній білизні, перев’язувальному матеріалі. Е.Бергман та його учень Шіммельбуш детально розробили методи запобігання рановій інфекції і цей спосіб, на відміну від антисептики отримав назву асептики.
У 1890 році на І з’їзді німецьких хірургів Е.Бергман проголосив асептику основним засобом боротьби з хірургічною інфекцією. Однак це твердження в перші ж роки виявило свою недосконалість. Стало відомо, що відмова від антисептичних засобів є неправильною. З того часу обидва напрямки склали єдину систему, яка впродовж ХХ століття збагатилась місцевими механічними втручаннями (хірургічна обробка рани), появою нових фізичних і хімічних засобів, біологічних препаратів, технічних і організаційних заходів.