Кровозамінники

Кровозамінниками називають медикаментозні препарати, які дозволяють покращити або замінити яку-небудь з функцій крові. За механізмом дії їх поділяють на наступні групи.

Гемодинамічні, до яких відносять низькомолекулярні декстрани (реополіглюкін), середньомолекулярні декстрани (поліглюкін) та препарати желатини (желатиноль). Вони збільшують об’єм циркулюючої крові, підвищують артеріальний тиск, по­­кращують мікроциркуляцію. Основними показами до застосування є шок, гостра крововтрата, інтоксикація організму.

Детоксикаційні(неогемодез, полідез, неокомпенсан). Ці препарати зв’язують циркулюючі в крові токсини, в тому числі бактеріальні, нейтралізують їх та виводять з сечею.

Препарати для парентерального харчування:білкові (гідролізат казеїну, амінопептид, нітролізин), амінокислотні (поліамін, інфезол, фриамін), жирові (ліпофундин, ліброліпід) та вуглеводневі (глюкоза, сорбітол, фруктоза). Вони вводяться з метою стабілізації і нормалізації всіх видів обміну. Часто використовуються в пацієнтів, які не можуть приймати їжу через рот.

Регулятори водно-сольового та кислотно-лужного стану: сольові розчини (розчин натрію хлориду, розчин Рінгер-Локка, дисіль, трисіль) та осмодіуретики (манітол, сорбітол). Вводяться з метою стабілізації і нормалізації водно-сольового балансу, при шоку, гострих отруєннях. При гострій крововтраті їх часто застосовують для поповнення об’єму втраченої рідини.

Препарати з функцією переносу кисню(перфторан, фолюосоль) – зв’язують (в 2-3 рази краще, ніж гемоглобін) і транспортують до тканин кисень.

Препарати комплексної дії(поліфор, реоглюман, лактопротеін, реосорбілакт).

З метою попередження ускладнень при використанні кровозамінників слід дотримуватися загальних правил інфузії, контролю герметичності і якості розчину (при появі осаду, помутніння – препарат використовувати не можна), проведення біологічної проби.

Існує ще ряд рекомбінантних(синтезованих за допомогою генної інженерії) кровозамінників і препаратів крові:

• десмопресин– аналог гормону вазопресину, який використовують для зупинки кровотеч;

• еритропоетини (епоетин α, епоетин β)– стимулюють еритропоез при хронічних анеміях;

• апротинін– інгібітор протеолітичних ферментів;

• очищений гемоглобін і пірідоксильований полімер гемоглобіну – препарати, які в два рази краще зв’язують кисень, ніж звичайний гемоглобін.

Ускладнення від переливання крові

Всі ускладнення, які виникають при переливанні крові чи її компонентів ділять на три групи:

• імунологічні ускладнення;

• інфекційні ускладнення;

• ускладнення, пов’язані з порушенням техніки переливання крові.

Найбільш тяжким імунологічним ускладненнямєгемотрансфузійний шок. Його причиною є неправильне визначення крові донора чи реципієнта або (найчастіше) помилкові чи непрофесійні дії медичного персоналу (неправильне чи нерозбірливе маркування на флаконі, використання флакону, який призначався іншому пацієнту тощо). Вже через 2-3 хвилини після початку переливання крові хворі скаржаться на біль в попереку, загальну слабкість, задишку. Відмічається почервоніння обличчя, дрижаки, підвищення температури тіла до 38-40ºС, знижується артеріальний тиск, пришвидшується пульс, хворий втрачає свідомість. Лікування гемотрансфузійного шоку полягає в негайному припиненні переливання крові, проведенні симптоматичної терапії, спрямованої на покращення серцевої та дихальної функцій, зігріванні хворого, введенні 1 мл 0,1 % розчину атропіну сульфату. При розвитку гострої ниркової недостатності, основною ознакою якої є анурія (відсутність сечі) таким пацієнтам показано проведення гемодіалізу.

При переливанні великої кількості крові, після введення кожних 500 мл. крові, необхідно в іншу вену ввести 5 мл. 10% розчину натрію хлориду з метою запобігання виникнення цитратного шоку.

Гемотрансфузійні реакціїпроявляються:

• легким ступенем, який характеризується підвищенням температури тіла на 1ºС, інколи дрижаками;

• середнім ступенем – температура тіла підвищується на 1ºС-1,5ºС, з’являється блювота, дрижаки, загальна слабкість;

• тяжким ступенем – з’являється ціаноз, порушується серцева діяльність, погіршується загальний стан хворого.

Для лікування тяжкого ступеня гемотрансфузійних реакцій призначають серцеві засоби, проводять детоксикаційну терапію – кровопускання, переливання свіжої крові та кровозамінник речовин. При середньому та легкому ступені гемотрансфузійних реакцій хворих зігрівають, вводять серцеві засоби, 1 мл 1% розчину морфіну гідрохлориду.

Синдром галогенної кровіможе виникнути під час переливання крові, внаслідок імунної реакції реципієнта на білкові антигени донора. Щоб уникнути цього, рекомендують використовувати при переливанні крові ультрапористі фільтри або поєднувати гемотрансфузію з введенням реополіглюкіну, гідрокарбонату натрію тощо.

До інфекційних ускладненьпереливання крові відносять передачу збудників багатьох хвороб від донора до реципієнта.

Захворювання, які передаються з кров’ю чи її препаратами:

• вірусні гепатити (заражається від 4 до 18 % пацієнтів);

• СНІД (ризик зараження розцінюється як 1:156000);

• Т-лімфотропний вірус людини типу 1, який викликає лейкоз та інші хвороби кісткового мозку;

• група герпесвірусів, яка, однак, є небезпечною тільки для пацієнтів з ослабле­ним імунітетом;

• вірус Епштейн-Барр, який викликає інфекційний мононуклеоз;

• збудник малярії (частота зараження 25 випадків на 1 млн. переливань);

• збудник хвороби Чагаса, яка широко розповсюджена в Латинській Америці;

• бактеріальні інфекції, серед яких найбільш небезпечною є Y. enterocolitica – мікроорганізм, який продукує велику кількість ендотоксинів.

В зв’язку з тим, що сучасні технології приготування крові і її препаратів передбачають заморожування матеріалу, взятого від донора, зараз практично не зустрічається інфікування через перелиту кров збудником сифілісу.

До ускладнень, які пов’язані з порушенням техніки переливання кровівідносяться:

• швидке введення надмірних об’ємів крові, яке може викликати переван­та­ження міокарду і гостру серцево-судинну недостатність;

• гіпотермія, яка викликається швидким вливанням донору недостатньо нагрітої крові. В цьому випадку може виникнути холодова зупинка серця. Всі реанімаційні заходи часто є неефективними;

• коагулопатія– виникає при введенні великих доз еритроцитарної маси, яка не містить факторів згортання крові;

• ацидоз і інтоксикація аміаком – виникає при швидкому переливанні старої крові (2-3 тижні), рН якої знизився до 6,5.

• бактеріальне інфікування крові– виникає при неналежному забезпеченні медперсоналом правил зберігання і переливання крові.