§ 6. Припинення зобов'язань

Припиненням зобов'язання називається ліквідація з передбаче­них законом або договором підстав існування суб'єктивних прав і обов'язків, які складають його зміст.

Внаслідок цього учасників зобов'язання більше не пов'язують ті права і обов'язки, які раніше з нього випливали.

Припинення зобов'язань настає внаслідок дії так званих право- припиняючих юридичних фактів, які можуть бути як подіями (смерть боржника або кредитора у зобов'язаннях особистого характеру), так і діями (повернення боргу, передача речі тощо). Слід зазначити, що припиняються зобов'язання тільки правомірними юридичними діями. Правопорушення не припиняють зобов'язання, а спричи­няють лише трансформацію вже існуючих правовідносин або виник­нення позадоговірних деліктних зобов'язань, якщо до цього сторони не знаходилися у відносних правовідносинах.

Правомірні дії, що припиняють зобов'язання, за своїм характе­ром частіше за все є правочинами (договорами). Такий висновок слідує з аналізу ст. 525 ЦК, яка забороняє односторонню відмову від виконання зобов'язань і односторонню зміну умов договору. Разом з тим, законом можуть бути встановлені винятки. Так, зобов'язання, що виникають із договору доручення, можуть бути припинені односторонньою відмовою від договору повіреного або довірителя (ст. 1008 ЦК). У цьому випадку підставою припинення зобов'язання є односторонній правочин.

Закон (ст. 598 ЦК) не визначає вичерпно підстави припинення зобов'язання, встановлюючи, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, передбачених договором або законом.

При цьому припинення зобов'язання на вимогу однієї зі сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або зако­ном. Необхідною умовою тут є визначеність у договорі або в законі підстав для одностороннього припинення зобов'язання. Так, згідно зі ст. 615 ЦК у разі порушення зобов'язання однією стороною, друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовити­ся від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом (наприклад, п. 4 ч. 1 ст. 708 ЦК — у разі виявлення покупцем протягом гарантійного або інших строків, установлених обов'яз­ковими для сторін правилами чи договором, недоліків, не засте­режених продавцем, або фальсифікації товару покупець має право відмовитися від договору і вимагати повернення сплаченої за товар грошової суми).

Внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання частково або у повному обсязі відповідно змінюються умови зобов'язання або воно припиняється. Право сторін стосовно припинення пов­ністю або частково договірних зобов'язань виражається в принципі "свободи договору" (ст. 627 ЦК). Однак це не виключає можливості встановлення в законі заборони припиняти визначені зобов'язан­ня за згодою сторін.

Окремі випадки припинення зобов'язань.

1. Виконання зобов'язання є "ідеальною" підставою його припи­нення. Власне кажучи, зобов'язання для того і встановлюються (як договором, так і законом), щоб бути згодом виконаними.

Існує думка, що дії, спрямовані на виконання зобов'язання, можна вважати односторонніми правочинами¹. Якщо формально підходити до вирішення цього питання, використовуючи визначен­ня правочину як дії суб'єктів цивільного права, спрямованої на встановлення, зміну, припинення цивільних прав і обов'язків, то підстави для такого висновку начебто є.

Однак такий підхід здається виправданим тільки щодо недого- вірних зобов'язань. Наприклад, добровільне відшкодування запо­діяної шкоди можна розглядати як одностороннє волевиявлення порушника, спрямоване на припинення зобов'язань із заподіяння шкоди. Проте він непридатний для характеристики виконання до­говірних зобов'язань. Контрагент за договором, виконуючи його умови, не здійснює правочину (волевиявлення), а виконує покладені на нього обов'язки. Якщо вважати виконання договору односторон­нім правочином, то можна дійти висновку, що й сам він являє собою лише сукупність односторонніх правочинів. Але це розми­ває поняття договору як такого і суперечить його визначенню як двосторонього правочину (угоди сторін).

Слід взяти до уваги, що припинення зобов'язання тягне лише належне його виконання (ст.ст. 526, 599 ЦК).

2. Передання відступного припиняє зобов'язання, якщо на те є згода сторін. Відступне — це певне майно, що передається замість виконання зобов'язання. Саме передання боржником кредиторові відступного (грошей, іншого майна тощо) за згодою останнього і є підставою припинення зобов'язання. Розмір, строки й порядок передання відступного встановлюються сторонами (ст. 600 ЦК).

Угода про відступне, як правило, укладається вже в ході вико­нання зобов'язання, в тому числі й після закінчення зазначеного в зобов'язанні терміну. Відступне не слід змішувати з новацією. Від­ступне припускає повне припинення юридичного зв'язку між сто­ронами. При новації (ст. 604 ЦК) відбувається заміна первісного зобов'язання.

' Див., наприклад: Гражданское право: определения, понятия, законодатель ство. Учебно-практический справочник. — Харьков, 1998. — С 171

3. Зарахування зустрічних вимог. Зобов'язання припиняється за­рахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги (ст. 601 ЦК).

Зарахування можливе за наявності таких умов:

а) зустрічність вимог. Це означає, що сторони одночасно беруть участь у 2 зобов'язаннях, і при цьому кредитор за одним зобов'язан­ням є боржником в іншому зобов'язанні. Немає принципових перешкод до одночасного заліку кількох зобов'язань кожної зі сторін, а також до заліку одночасно зобов'язань 3 і більше учасни­ків. Прикладом може слугувати можливість заліку вимог боржника до фактора у договорі факторингу, заснованих на його договорі з клієнтом (ст. 1085 ЦК);

б) однорідність вимог (гроші, однорідні речі). При цьому слід мати на увазі, що сторони з метою проведення зарахування, своєю угодою не можуть змінювати предмет вимог (наприклад, оцінити речі в грошах). Така штучна "однорідність" не має правового зна­чення, і зарахування неможливе;

в) "готовність" вимог. Необхідно, щоб строк виконання зобов'я­зань або вже настав, або був визначений моментом запитання, або щоб термін не був вказаний взагалі, тобто виконання можна ви­магати в будь-який момент;

г) ясність вимог. Припускається, що між сторонами немає спору відносно характеру зобов'язання, його змісту, умов виконання тощо. Якщо одна сторона звернулася із заявою про зарахування, а інша сторона зобов'язання протиставить цій вимозі заперечення відносно характеру, терміну, розміру виконання тощо, то в такому випадку суперечка підлягає судовому розгляду і зарахування можливе лише за рішенням суду.

Згідно з ч. 2 ст. 601 ЦК зарахування зустрічних вимог може здій­снюватися за заявою однієї зі сторін. Можливість заліку за заявою однієї зі сторін, разом з тим, означає неприпустимість заперечу­вання зарахування іншою стороною.

Зарахування не допускається щодо зустрічних вимог: 1) про від­шкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здо­ров'я або смертю; 2) про стягнення аліментів; 3) щодо довічного утримання (догляду); 4) у разі спливу позовної давності; 5) в інших випадках, встановлених договором або законом.

Особливості має зарахування в разі заміни кредитора. У цьому випадку боржник має право пред'явити проти вимоги нового креди­тора свою зустрічну вимогу до первісного кредитора, але зараху­вання проводиться, якшо вимога виникла на підставі, що існувала на момент одержання боржником письмового повідомлення про заміну кредитора, і строк вимоги настав до його одержання, або цей строк не встановлений чи визначений моментом пред'явлення вимоги. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора, зарахування проводиться, якщо вимога виникла на підставі, що існувала на момент пред'явлення боржникові вимоги новим кредитором або якщо боржник виконав свій обов'язок до пред'явлення йому вимоги новим кредитором — на момент його виконання (ст. 603 ЦК). Особливість зарахування полягає в тому, що воно може припинити одразу 2 зустрічних зобов'язання — за умови рівності розміру вимог. Якщо зустрічні вимоги нерівні, то може мати місце часткове зарахування: більше за розміром зо­бов'язання продовжує існувати у частині, що перевищує менше.

4. Новація (оновлення зобов'язання) — має місце у тому випад­ку, коли зобов'язання припиняється за домовленістю сторін про заміну первісного зобов'язання новим зобов'язанням між тими ж сторонами (ст. 604 ЦК).

Як правило, нове зобов'язання відрізняється від попереднього своїм змістом (характером прав і обов'язків, їх обсягом, порядком виконання тощо). Для того, щоб новація відбулася, сторони повин­ні обумовити в своїй угоді припинення зобов'язання, що існувало раніше, і заміну його новим зобов'язанням.

Оскільки нове зобов'язання скасовує старе, то новація припиняє всі додаткові зобов'язання, що забезпечують виконання колишнього зобов'язання, якщо сторони не домовилися, що ті продовжують свою дію. Однак, якщо має місце не новація, а проста зміна умови договору (наприклад, подовження строку його дії), то додаткові зобов'язання свою дію зберігають.

Новація не допускається щодо зобов'язань про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, про сплату аліментів та в інших випадках, встановлених законом.

4. Статгя 604 ЦК як припинення зобов'язання за домовленістю сторін, розглядає лише новацію. Проте слід зазначити, що на домовленості сторін грунтується і такий засіб припинення зобов'я­зання, як прощення боргу, тобто звільнення кредитором боржника від його обов'язків (ст. 605 ЦК).

Характерною рисою прощення боргу є те, що воно не припускає зустрічного задоволення; в іншому випадку йшлося б про новацію, а не про прощення боргу. Боржник має право заперечувати проти зняття з нього боргу, але тільки доти, доки не настав строк вико­нання зобов'язання. Якщо строк виконання зобов'язання настав, то боржник або має виконати зобов'язання, або зобов'язаний прий­няти звільнення від боргу. Прощення боргу одним з контрагентів не звільняє його від виконання власного (зустрічного) обов'язку (так, прощення боргу у вигляді сплати квартирної плати не звіль­няє наймодавця від виконання обов'язку з капітального ремонту).

Прощення боргу не допускається, якщо це порушує права третіх осіб щодо майна кредитора. Наприклад, не допускається прощення боргу при майбутньому визнанні кредитора неспроможним (банкрутом). Відповідні заходи проти цього містить, зокрема, Закон від 14 травня 1992 р. "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції Закону від 30 червня 1999 р.).

4. Поєднання боржника і кредитора в одній особі.

Така ситуація можлива, якщо боржник придбає право вимоги, що належало раніше його кредитору. Наприклад, це може бути злиття юридичних осіб, спадкування, придбання майна тощо. Наприклад, громадянин, який знімав житло у приватному будинку, купує цей будинок. Таким чином, він набуває права кредитора щодо наймачів і стає начебто кредитором відносно себе — колишнього наймача.

4. Неможливість виконання припиняє зобов'язання, якщо вона викликана обставинами, за які жодна зі сторін не відповідає.

Якщо неможливість виконання виникла внаслідок порушення зобов'язання, то воно не припиняється, а трансформується в додаткові обов'язки (відшкодувати заподіяні збитки, сплатити штраф тощо). Наприклад, якщо неможливість виконання зобов'язання ви­никла навіть з обставин, що не залежать від боржника, але після прострочення з його сторони, то він як сторона, що порушила зобов'язання, несе відповідальність згідно з правилами ч. 2 ст. 612 ЦК.

4. Припинення зобов'язання смертю фізичної особи має місце в тих випадках, коли виконання неможливе без особистої участі боржника, або виконання призначене особисто для кредитора, або зобов'язання в інший спосіб нерозривно пов'язане з особою кредитора. Таким чином, це можливо, швидше за все, у вигляді винятку — необхідною умовою є особистий характер зобов'язання. У іншому випадку зобов'язання зберігаються внаслідок право- наступництва.

5. Зобов'язання припиняється також ліквідацією юридичної особи. На відміну від попередньої ситуації, таке припинення є загальним правилом. Ліквідація юридичної особи (боржника або кредитора) за загальним правилом є підставою припинення зобов'язання. Виня­ток становлять випадки, прямо передбачені законом або іншими нормативно-правовими актами (наприклад, вимоги потерпілих про відшкодування шкоди, заподіяної життю і здоров'ю, в порядку правонаступництва переходять до вищестоящої організації або до організації, зазначеної в рішенні про ліквідацію юридичної особи).