§ 2. Договір ренти

Поняття договору ренти.

Згідно зі ст. 73 і ЦКза договором ренти одна сторона (одержувач ренти) передає другій стороні (платникові ренти) у власність майно, а платник ренти взамін цього зобов'язується періодично виплачувати одержувачеві ренту у формі певної грошової суми або в іншій формі.

Характеристика договору ренти.

1. Сторонами договору ренти є одержувач ренти і платник ренти, якими згідно із загальним положеннями ст. 733 ЦК можуть бути як фізичні, так і юридичні особи.

Стосовно фізичних осіб — сторін договору ренти, незалежно від наявності чи відсутності у них статусу суб'єкта підприємницької діяльності, законодавство не висуває жодних особливих вимог. Таким чином, для набуття можливості укладання договору ренти (як і для здійснення більшості інших правочинів) фізична особа повинна мати необхідний обсяг право- та дієздатності.

У разі, якщо сторонами (або однією зі сторін) є юридичні особи, діють загальні правила щодо обмеження укладання договору ренти, як і будь-яких інших договорів обсягом їх спеціальної праводієз- датності — можливість укладання такого виду договорів повинна бути передбачена засновницькими документами юридичних осіб і їм не суперечити.

2. Одержувач ренти передає платникові ренти у власність майно.

Термін "передає" щодо майна, що складає предмет договору

ренти, тлумачиться достатньо широко і опосередковує декілька цивільно-правових способів передачі прав власності на майно. Це наочно ілюструє ст. 734 ЦК, за змістом якої договором ренти може бути встановлено, що одержувач ренти передає майно у власність платника ренти за плату або безоплатно. Якщо договором ренти встановлено, що одержувач ренти передає майно у власність плат­ника ренти за плату, до відносин сторін щодо передання майна застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, а якщо майно передається безоплатно, — положення про договір дарування, якщо це не суперечить суті договору ренти.

Іншими словами, одержувач ренти або продає або дарує майно, що є предметом договору ренти, платникові ренти. Проте у разі, якщо одержувач ренти передав майно на оплатній основі (продав) платнику ренти, останній не позбавляється обов'язку виплачувати колишньому власнику майна (одержувачеві) ренту. Необхідність виплати ренти є основною характерною ознакою договору ренти, що відрізняє цей вид договорів від інших схожих правових кон­струкцій.

Законодавство не встановлює, яке саме майно може бути пред­метом договору ренти. Отже, за договором ренти може передавати­ся будь-яке рухоме та нерухоме майно, а говорячи мовою Закону "Про оподаткування прибутку підприємств" — будь-які матеріальні і а нематеріальні активи, а також цінні папери та деривативи, в отри­манні яких зацікавлений платник ренти.

Майно передається у власність платника ренти за певних умов, [окладно розглянутих у попередніх главах стосовно інститутів купівлі-продажу та дарування:

1. право передання майна, що є предметом договору ренти, у власність іншій особі належить власнику майна. Іншими словами, одержувач ренти повинен мати повноваження на відчуження майна, що є предметом договору ренти, які опосередковуються наявністю у нього статусу власника цього майна;

2. платник ренти повинен мати право на прийняття майна, що < предметом договору ренти, у власність. Наприклад, згідно зі Спе­ціальним порядком набуття права власності громадянами на окремі види майна (додаток № 2 до постанови Верховної Ради України від і 7 червня 1992 р.) право власності на вогнепальну мисливську нарізну зброю (мисливські карабіни, гвинтівки, комбіновану зброю і нарізними стволами) може бути набуто громадянином за умови отримання ним спеціального дозволу органів внутрішніх справ, який, у свою чергу, видається за місцем проживання особам, які досягли 25-річного віку. Якщо особа — платник ренти не відпові­дає віковому цензу, отримати дозвіл на набуття майна, що перера­ховане у Спеціальному порядку, вона не зможе, а, отже, і набути права власності на майно;

3. майно дія того, щоб стати предметом договору ренти, не повинне бути обмежене у цивільному обігу. Наприклад, якщо майно, призначене для передачі платнику ренти, зазначене у Переліку видів майна, що не може перебувати у власності громадян, і ромадських об'єднань, міжнародних організацій та юридичних осіб інших держав на території України (додаток № 1 до постанови Вер­ховної Ради України від 17 червня 1992 р.), воно за своєю правовою природою не може знаходитися у власності означених осіб, а, отже, і передаватися ними іншим особам, в тому числі і за договором ренти.

3. Платник ренти періодично виплачує одержувачеві ренти певну грошову суму або ренту в іншій формі. Відповідно до ст. 737 ЦК рента може виплачуватися у грошовій формі або шляхом передан­ня речей, виконання робіт або надання послуг. Форма виплати ренти, а також її розмір встановлюється договором ренти.

Якщо одержувач ренти передав у власність платника ренти грошову суму, розмір ренти встановлюється у розмірі облікової ставки Національного банку України, якщо більший розмір не вста­новлений договором ренти. Розмір ренти змінюється відповідно до іміни розміру облікової ставки Національного банку України, якщо піше не встановлено договором.

Реалізація права власності платника ренти на майно, набуге внас- іідок укладення договору ренти, про що йшлося в попередньому пункті характеристики, обмежується спеціальними засобами за­безпечення виконання його зобов'язань щодо виплати ренти. Так, згідно зі ст. 735 ЦК у разі передання під виплату ренти земельної ділянки або іншого нерухомого майна одержувач ренти набуває право застави на це майно. Крім того, за положеннями ч. 2 цієї статті платник ренти має право відчужувати будь-яке майно, пе­редане йому під виплату ренти, лише за згодою одержувача ренти. У разі відчуження нерухомого майна іншій особі до неї переходять обов'язки платника ренти.

Виплата ренти може бути забезпечена також шляхом встанов­лення обов'язку платника ренти застрахувати ризик невиконання ним своїх обов'язків за договором ренти.

Рента виплачується після закінчення кожного календарного квар­талу, якщо інше не встановлено договором ренти (ст. 738 ЦК).

4. Договором ренти може бути встановлений обов'язок випла­чувати ренту безстроково (безстрокова рента) або протягом певного строку (ч. 2 ст. 731 ЦК). Від того, якою — безстроковою чи строковою — є рента, залежать, зокрема, специфічні права сторін договору ренти на його припинення.

Так, платник безстрокової ренти має право відмовитися від договору ренти. Умови відмови можуть бути встановлені договором. У такому разі договір ренти припиняється після спливу 3 місяців від дня одержання одержувачем ренти письмової відмови платника безстрокової ренти від договору за умови повного розрахунку між ними.

Одержувач безстрокової ренти має право вимагати розірвання договору ренти у разі, якщо:

1. платник безстрокової ренти прострочив її виплату більш як на 1 рік;

2. платник безстрокової ренти порушив свої зобов'язання щодо забезпечення виплати ренти;

3. платник безстрокової ренти визнаний неплатоспроможним або виникли інші обставини, які явно свідчать про неможливість виплати ним ренти у розмірі й строки, що встановлені договором.

Одержувач безстрокової ренти має право вимагати розірвання договору ренти також в інших випадках, встановлених договором ренти.

Різниця між відмовою платника безстрокової ренти від договору ренти та вимогами одержувача ренти про розірвання договору ренти полягає у тому, що відмова з боку платника здійснюється в одно­сторонньому порядку, а примусове задоволення вимог одержувача ренти щодо розірвання договору ренти — в судовому порядку за винятком випадків розірвання договору ренти за погодженням сторін.

Якщо договором ренти не встановлені правові наслідки розір­вання договору ренти, розрахунки провадяться залежно від того, чи майно було передано у власність платника ренти за плату чи безоплатно. Якщо майно було передано у власність платника ренти

Ьс доплатно, у разі розірвання договору ренти одержувач ренти мас право вимагати від платника ренти виплати річної суми ренти. Якщо майно було передано у власність платника ренти за плату, одержу­вач ренти має право вимагати від платника ренти виплати річної суми ренти та вартості переданого майна.

5. Згідно зі ст. 732 ЦК договір ренти укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню, а договір про передачу нерухомого майна лід виплату ренти — також державній реєстрації.

6. Договір ренти є консенсуальним, двостороннім договором: права і обов'язки сторін виникають після досягнення сторонами згоди за всіма його істотними умовами.