§ 1. Особливості формування цивільного права в Україні.

§ 2. Становлення традиції цивільного права в Україні.

§ 3. Радянське цивільне право в Україні.

1. ЦКУСРР 1922 р.

2. ЦКУРСР 1963 р.

§ 4. Трансформація концепції цивільного права наприкінці XX ст.

§ 5. СтворенняЦК України.

§ 1. Особливості формування цивільного права в Україні

Відповідь на питання, до якого типу належить цивільне право України, має важливе практичне значення, оскільки від цього зале­жить визначення тенденцій його розвитку, можливість передбачення зусиль законодавців і визначення їх перспектив, напрями форму­вання судової практики в країні, нарешті, обсяг того матеріалу, який повинен засвоїти і яким має володіти юрист. До чого може призвести ігнорування такого чинника, свідчить сумнозвісний досвід створення трастових компаній, багато в чому зумовлений спробою некритичного, без достатньої теоретичної основи перенесення інституту англосаксонського права в принципово іншу правову систему. Не забезпечена можливістю захисту за допомогою "права справедливості" і прецедентного права, як це має місце в англо­саксонській системі цивільного права, діяльність товариств з "до­вірчого управління" майном значно зашкодила не тільки в ма­теріальному, але і й у моральному відношенні, похитнула віру в перспективу розвитку цих відносин в Україні взагалі.

Тому при визначенні типології українського цивільного права не­обхідно враховувати особливості традиції приватного права в Україні, мова про якуйшла в перших главах підручника. Нагадаємо коротко: особливості полягають у співіснуванні іодночасному впливі вУк­раїні західної і східної традицій приватного права. Це зумовилоту особливість українського цивільного права, що інститути речового і зобов'язального права мають основою принципові положення римського права (як правило, в німецькій інтерпретації), водночас як сімейне і частково спадкове право тяжіють до східної традиції.

Ця особливість повинна бути врахована і у процесі правотвор- чості, і при тлумаченні та застосуванні норм цивільного права.

Поки що цей чинник враховується недостатньо. У результаті, наприклад, через дискусії стосовно місця сімейного права у системі українського права, співвідношення Цивільного та Сімейного кодек­сів створюються додаткові перешкоди комплексному оновленню цивільного законодавства.

Крім того, особливістю цивільного права України на сучасному еіапі ЙОГО розвитку є реформування цивілістичної доктрини (кон­цепції). Результатом такого реформування має бути за сприятливих умов перехід від "соціалістичної, радянської" доктрини цивільного права до нового розуміння його як категорії, тотожної приватному праву.

§ 2. Становлення традиції цивільного права в Україні

Початком становлення традиції цивільного права в Україні можна вважати створення у XVI ст. статутів Великого Князівства Литовського, в котрих намітився, хоч і вельми приблизно, але все ж досить виражений поділ права на галузі, в межах яких почали конституюватися відповідні цивільно-правові та публічно-правові інститути.

Перший зі статутів — "Старий", прийнятий в 1529 р., — був першим загальним кодексом Литовської держави, до складу якого входила тоді Україна. За своїм змістом і структурою він був близький до "Руської правди".

Оскільки його норми були досить архаїчними, в 1566 р. був прий­нятий другий — "Волинський" — Статут. Дія Волинського Статуту поширювалася на Волинь, Поділля і колишнє Київське князівство. Спеціальні його розділи регулювали правове становище шляхти, шлюбно-сімейні відносини, опіку, продаж, спадкування, земельні спори тощо.

Третій Статут, названий "Новим", був прийнятий в 1588 р. Він досить ретельно регулював відносини власності на землю. Значна увага приділялася договірному праву. На відміну від давньоруського права, де була поширена усна форма договорів, третій Статут вста­новлював як загальне правило вимогу письмової форми цивільно- правових угод. В деяких випадках була потрібна реєстрація догово­ру в суді в присутності свідків. Досить детально були врегульовані окремі види договорів: купівля-продаж, позика, майновий найом, застава тощо, а також відносини спадкування.

За своєю суттю статути Великого Князівства Литовського були результатом використання і творчої переробки місцевого звичаєвого права, литовського, німецького, польського цивільного законодав­ства. При цьому були враховані і відіграли роль методологічного підґрунтя принципи та ідеї римського права.

Значення статутів визначається не тільки їхнім змістом, але також тим, що вони вплинули на подальший розвиток законодавства в Україні, Московській державі і Російській імперії. Так, Старий Статут був використаний при створенні Соборного уложення 1649 р. у Московському царстві, Третій Статут (Новий) діяв в Київській, Подільській та Волинській губерніях аж до 1840 р.

Крім того, статути були використані при складанні "Прав, за якими судиться малоросійський народ" — збірника норм права

XVIII ст., складеного з метою регулювання відносин в Ліво­бережній Україні. Після приєднання її до Московської держави відповідно до Березневих статей на територію Гетьманщини дія московського законодавства не поширювалася — тут продовжували діяти "колишні права", тобто, звичаєве право, польсько-литовське законодавство і Магдебурзьке право.

Оскільки Росія з міркувань використання додаткового чинника забезпечення централізації влади була зацікавлена в уніфікації за­конодавства імперії, у 1728 р. була створена комісія для розробки законопроекту, який мав би регулювати відносини у Малоросії на єдиних загальноімперськими принципах.

У 1743 р. комісія подала законопроект, що називався "Права, за якими судиться малоросійський народ".Фактично це був перший кодекс українського права.При його складанні були використані римські і німецькі правові джерела, статути Великого Князівства Литовського, польське законодавство, Магдебурзьке і Холмське право, саксонське право, звичаєве право України і судова практика.

У "Правах" значне місце займають норми цивільного права, які становлять найбільш велику за обсягом частину. Зокрема, розділ 10 присвячений шлюбному праву, розділ 11 — інституту опіки, роз­діл 12 — спадкуванню за заповітом, розділ 13 — спадкуванню на основі кровної спорідненості, розділ 14 — речовому праву, розділ 15 — договору найму і оренди нерухомості, розділ 16 — зобов'я­зальному праву (у тому числі забезпеченню зобов'язань), розділи 17—19 — земельним відносинам. Таким чином, з 30 розділів "Прав, за якими судиться малоросійський народ", 10 були присвячені регулюванню цивільних відносин.

Проект не влаштував царський уряд своєю помітною відмінністю від російського законодавства, і тому він так і не був прийнятий, хоча фактично застосовувався аж до формування єдиної імперської системи законодавства у середині XIX століття.

У XIX ст. була зроблена спроба створення ще одного україн­ського кодексу, який називався "Зібрання прав малоросійських".

Якщо "Права, за якими судиться малоросійський народ" були першим загальним кодексом в Україні, то "Зібрання прав мало­російських" можна вважати першим українським цивільним кодексом.

"Зібрання прав малоросійських", що складається з 3 частин, було побудоване за інституційною системою (з деякими відступами сто­совно регулювання спадкування). Перша частина була присвячена визначенню правосуб'єктності учасників цивільних відносин, шлюбно-сімейним відносинам і опіці. Друга — включала норми зобов'язального права, третя — речові права, у тому числі спадку­вання.

Значну увагу було приділено договірним зобов'язанням. Зокрема, декларувалася свобода договорів. Укладення угоди за наявності недоліків волі тягло її недійсність.

Договір міг бути укладений особисто або через прокуратора (повіреного). Форма угоди могла бути як письмовою, так і усною. Однак для відчуження або застави маєтків була потрібна більш складна процедура.

Невиконання зобов'язань тягло для боржника обов'язок ком­пенсувати збитки кредитора. За загальним правилом, відшкодуванню підлягали як прямі збитки, так і неотримані прибутки.

З окремих видів договорів найбільш детально регламентувалися купівля-гіродаж, позика, перепродаж, зберігання, доручення, найом.

Поряд з договірними зобов'язаннями передбачалися зобов'язан­ня з деліктів, а також зобов'язання начебто з деліктів (відпові­дальність за нездійснення нагляду за неповнолітніми і психічно хворими тощо).

Нарівні з охарактеризованими вище законопроектними роботами, вплив на формування цивільного права України XVII— XIX ст.ст. спричиняло також російське законодавство. Зокрема, питанням цивільного права був присвячений том X Зводу Законів Російської імперії.Разом з тим, слід мати на увазі, що Звід передбачав у деяких випадках спеціальне регулювання майнових та інших від­носин для Чернігівської і Полтавської губерній.

Протягом останнього півсторіччя існування Російської імперії велася активна робота зі створення Цивільного уложення, в якому передбача­лося встановлення уніфікованих норм для всієї території імперії. Однак до жовтня 1917 р. законопроектні роботи не були завершені. Надалі цивільне право в Україні продовжувало розвиватися в рамках ра­дянського цивільного права.