§ 2. Безготівкові розрахунки

Поняття безготівкових розрахунків.

Згідно з п. 1.4 Інструкції про безготівкові ро ірахунки в Україні в національній валютібезготівкові розрахунки — перерахування певної суми коштів з рахунків платників на рахунки отримувачів коштів, а також перерахування банками за дорученням підприємств і фізичних осіб коштів, унесених ними готівкою в касу банку, на рахунки отриму­вачів коштів. Ці розрахунки проводяться банком на підставі роз­рахункових документів на паперових носіях чи в електронному вигляді.

Характеристика безготівкових розрахунків.

1. Платник перераховує певну суму коштів зі свого рахунку на рахунок отримувача.

Відповідно до п. 1.4 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті платником є особа, з рахунку якої ініціюється переказ грошей або яка ініціює переказ шляхом по­дання до банку або іншої установи — члена платіжної системи документа на переказ готівки разом з відповідною сумою грошей. Отримувачем, в свою чергу, є. особа, на рахунок якої зараховується сума переказу або яка отримує суму переказу в готівковій формі. Платником і отримувачем можуть бути як юридичні, так і фізичні особи.

Для здійснення перерахування як у платника, так і у отримувача коштів повинні бути рахунки, що відкриваються банками та іншими фінансовими установами клієнтам для зберігання грошей і здій­снення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та вимог законодавства України (термінологією п. 1.8 Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах — "поточні рахунки"). Відкриття таких рахунків опосеред­ковується укладенням між клієнтом та банком договору банків­ського рахунка, поняття та характеристика якого дається в окремому параграфі цієї теми.

Крім того, необхідною умовою здійснення перерахування з від­критого платником рахунку є наявність на ньому відповідних коштів, які існують у вигляді спеціальних облікових записів. Від­повідно до п. 2.22 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті банк виконує розрахункові документи відпо­відно до черговості їх надходження та виключно в межах залишку коштів на рахунку клієнта, якщо інше не встановлено договором між банком і клієнтом.

У ряді випадків законодавством встановлюються обмеження на розпорядження коштами, що означає, відповідно, і наявність обме- ясень на їх перерахування з рахунку платника на рахунок отримувача, а також на їх одержання отримувачем.

Так, згідно зі ст. 11 Закону "Про запобігання та протидію ле­галізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом" фінансова операція підлягає обов'язковому фінансовому моніто­рингу', якщо сума, на яку вона проводиться, дорівнює чи перевищує 80000 грн. або дорівнює чи перевищує суму в іноземній валюті, еквівалентну 80000 грн., та має одну або більше ознак, що наво­дяться нижче:

1. переказ грошових коштів на анонімний (номерний) рахунок за кордон і надходження грошових коштів з анонімного (номер­ного) рахунку з-за кордону, а також переказ коштів на рахунок, відкритий у фінансовій установі в країні, що віднесена Кабінетом Міністрів України до переліку офшорних зон (див. Перелік офшор- них зон, що міститься в додатку до розпорядження Кабінету Міністрів України від 24 лютого 2003 р. № 77-р);

2. купівля (продаж) чеків, дорожніх чеків або інших подібних платіжних засобів за готівку;

3. зарахування або переказ грошових коштів, надання або отри­мання кредиту (позики), проведення фінансових операцій з цінними паперами у випадку, коли хоча б одна зі сторін є фізичною або юридичною особою, що має відповідну реєстрацію, місце прожи­вання чи місце знаходження в країні (на території), яка не бере участі в міжнародному співробітництві у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, та фінансуванню тероризму, або однією зі сторін є особа, що має рахунок в банку, зареєстрованому у вищезазначеній країні (на вищезазначеній території);

4. переказ коштів у готівковій формі за кордон з вимогою видати одержувачу кошти готівкою;

5. зарахування на рахунок коштів у готівковій формі з їх по­дальшим переказом того самого або наступного операційного дня іншій особі;

6. зарахування грошових коштів на рахунок чи списання гро­шових коштів з рахунку юридичної особи, період діяльності якої не перевищує 3 місяців з дня її реєстрації, або зарахування грошових коштів на рахунок чи списання грошових коштів з рахунку юри­дичної особи у випадку, якщо операції на зазначеному рахунку не проводилися з моменту його відкриття;

7. відкриття рахунку з унесенням на нього коштів на користь третьої особи;

8. переказ особою за відсутності зовнішньоекономічного контракту коштів за кордон;

9. обмін банкнот, особливо іноземної валюти, на банкноти іншого номіналу;

10. проведення фінансових операцій з цінними паперами на пред'явника, не розміщеними в депозитаріях;

11. придбання особою цінних паперів за готівку;

12. виплата фізичній особі страхового відшкодування або отри­мання страхової премії;

13. виплата особі виграшу в лотерею, казино або в іншому гральному закладі;

14. поміщення дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння та інших цінностей у ломбард.

Вимоги щодо фінансового моніторингу такої операції означа­ють, зокрема, те, що суб'єкт первинного фінансового моніторингу (банки, страхові, інші фінансові установи тощо) має прано підмо­витися від її здійснення, тобто в контексті питання, що розгляда­ється — від перерахування коштів з рахунку платника на рахунок отримувача, а також від зарахування їх на рахунок отримувача; крім того, названі установи зобов'язані повідомити уповноважений державний орган з питань фінансового моніторингу (таким є Державний департамент фінансового моніторингу) про осіб, що здійснюють зазначену фінансову операцію, та її характер.

Іншим обмеженням на розпорядження грошовими коштами є передача активів суб'єкта, до яких належать і грошові кошти, у податкову заставу в разі наявності у такого суб'єкта податкового боргу. Згідно з підпунктом 8.6.1 п. 8.6 ст. 8 Закону України від 21 грудня 2000 р. "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" плат­ник, активи якого перебувають у податковій заставі, здійснює вільне розпорядження ними за винятком операцій, що підлягають письмовому узгодженню з податковим органом. Що стосується операцій з грошовими коштами, то платник має право здійснювати відповідні операції без їх узгодження з податковим органом за винятком, зокрема, операцій з купівлі, оренди (лізингу) нерухомого та рухомого майна, майнових чи немайнових прав за винятком майна, майнових та немайнових прав, що використовуються у під­приємницькій діяльності платника податків (інших видах діяльності, які за умовами оподаткування прирівнюються до підприємниць­кої), а саме — готової продукції, товарів і товарних запасів, робіт та послуг за кошти за цінами, що не є меншими за звичайні; з використання коштів для здійснення прямих чи портфельних інвестицій, а також операцій з цінними паперами, що засвідчують відносини боргу, надання гарантій, поручительства, уступки вимо­ги та переведення боргу, виплату дивідендів, розміщення депозитів або надання кредитів. Такі операції здійснюються за письмовим узгодженням з податковим органом, що передбачає, відповідно, мож­ливість відмови від його надання, а, отже, обмеження у здійсненні операцій з грошовими коштами.

Обмеження на розпорядження грошовими коштами, в тому числі і тими, що зберігаються на рахунках суб'єктів підприємниць­кої діяльності, можуть бути накладені також судом. Так, згідно зі ст. 67 Господарського процесуального кодексу України одним із заходів забезпечення позову є накладання арешту на грошові суми, що належать відповідачеві. Арешт на грошові суми може бути накла­дений у порядку виконавчого провадження (див. Закон України від 21 квітня 1999 р. "Про виконавче провадження"), в процесі визнання банкрутом (див. Закон "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом") та в інших випадках, пе­редбачених законодавством.

Нормативними актами також передбачена можливість обме­ження користування отримувачем платежу грошовими коштами навіть у разі, якщо платник перерахував йому відповідну суму. Від­повідно до п. 1.23 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті банк, що обслуговує суб'єкта-платника, у разі виникнення обгрунтованої підозри ініціювання переказу без законних підстав має право надіслати (на паперовому або електрон­ному носіях) вказівку банку, що обслуговує отримувача, зупинити зарахування суми переказу на рахунок отримувача або, якщо вона вже зарахована, заблокувати на строк до 5 робочих днів відповідну суму коштів на рахунку отримувача до з'ясування всіх обставин.

2. Банки за дорученням підприємств і фізичних осіб перерахо­вують кошти, внесені ними готівкою в касу банку, на рахунки отримувачів коштів. Іншими словами, для віднесення розрахунків до безготівкових не обов'язкова наявність рахунку у платника гро­шових коштів; також у разі, якщо у такого платника є рахунок, не є обов'язковим перерахування коштів саме з нього — важливим є саме наявність рахунку у отримувача коштів і, відповідно, наявність власне готівкових коштів у платника і права ними розпоряджатися.

Ця ознака має важливе практичне значення. Як вже йшлося при розгляді відповідної теми щодо патентування підприємницької діяльності, за Законом "Про патентування деяких видів підприєм­ницької діяльності" патентуванню підлягає, зокрема, торговельна діяльність, що здійснюється в готівковій формі. У разі проведення розрахунків шляхом внесення покупцем готівкових коштів за прода­ний товар (надані послуги) до каси Ощадбанку або каси комерцій­ного банку, такі розрахунки для платників коштів є готівковими, а для суб'єкта підприємництва — безготівковими, тож він може здій­снювати торговельну діяльність без придбання торгового патенту.

Можливими є також випадки, коли особи платників готівкових коштів і одержувачів, відповідно, зарахованих на їх рахунки банками безготівкових фошових коштів співпадають. Це відбувається у зв'яз­ку із зобов'язанням, передбаченим п. 2.8 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, щодо здачі суб'єк­тами підприємницької діяльності — юридичними особами готівко­вої виручки понад установлений ліміт каси для зарахування її на їх рахунок, про що йшлося вище.

2. Законодавством передбачені строки, протягом яких банки повинні здійснювати платежі між суб'єктами, а також відповідаль­ність усіх суб'єктів безготівкових розрахунків за порушення порядку здійснення платежів. Стаття 8 Закону "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" передбачає обов'язок банку виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надход­ження. У разі надходження розрахункового документа клієнта до обслуговуючого банку після закінчення операційного часу банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в цьому розрахунковому документі, не пізніше наступного робочого дня.

Суб'єкти безготівкових розрахунків — платники, отримувачі грошових коштів, а також банки, що їх обслуговують, несуть від­повідальність за правильність та своєчасність здійснення переказу. Так, згідно зі ст. 32 Закону "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" уразі порушення банком, що обслуговує платника, вста­новлених строків виконання доручення клієнта на переказ цей банк зобов'язаний сплатити платнику пеню у розмірі 0,1% суми простро­ченого платежу за кожний день прострочення, що не може пере­вищувати 10% суми переказу, якщо інший розмір пені не обумовле­ний договором між ними. Уразі порушення банком, що обслуговує отримувача, строків завершення переказу цей банк зобов'язаний сплатити отримувачу пеню у такому самому розмірі, якщо інший розмір пені не обумовлений договором між ними.

Платник несе перед банком, що його обслуговує, відповідаль­ність, передбачену умовами укладеного між ними договору, і зобо­в'язаний відшкодувати шкоду, заподіяну банку внаслідок недотри­мання цим платником вимог шодо захисту інформації і проведення незаконних операцій з компонентами платіжних систем (платіжні інструменти, обладнання, програмне забезпечення тощо).

Відповідальність передбачена і шодо неналежних отримувачів коштів. Відповідно до п. 35.1 ст. 35 Закону такий отримувач зобов'яза­ний протягом 3 робочих днів від дати надходження повідомлення банку-порушника (тобто,банку, який здійснив помилковий переказ) про здійснення помилкового переказу ініціювати переказ еквівалент­ної суми коштів банку-порушнику, за умови отримання повідом­лення цього банку про здійснення помилкового переказу. У разі своєчасного повідомлення банком-гіорушником неналежного от­римувача про здійснення помилкового переказу та порушення не­належним отримувачем означеного строку неналежний отримувач має повернути суму переказу, а також сплатити банку-порушнику пеню в розмірі 0,1% цієї суми за кожний день, починаючи від дати завершення помилкового переказу до дня повернення коштів включно, яка не може перевищувати 10% суми переказу.

Види безготівкових розрахунків.

За змістом ст. 1088 ЦК (ст. 341 ГК, пункти 1.4, 1.13 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті) при здійсненні безготівкових розрахунків допускаються розрахунки із застосуванням платіжних доручень, акредитивів, розрахункових чеків (чеків), розрахунки за інкасо, а також інші розрахунки, передбачені законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту. Також допускається використання банківських платіжних карток, векселів та інших платіжних інструментів.

За платіжним дорученнямбанк зобов'язується за дорученням платника за рахунок грошових коштів, що розміщені на його рахунку у цьому банку, переказати певну грошову суму на рахунок визначеної платником особи (одержувача) у цьому чи в іншому банку у строк, встановлений законом або банківськими правилами, якщо інший строк не передбачений договором або звичаями діло­вого обороту (ч. 1 ст. 1089ЦК). Платіжне доручення платника прий­мається банком до виконання за умови, що сума платіжного дору­чення не перевищує суми грошових коштів на рахунку платника, якщо інше не встановлено договором між платником і банком.

Банк, що прийняв платіжне доручення платника, повинен пере­рахувати відповідну грошову суму банкові одержувача для її зараху­вання на рахунок особи, визначеної у платіжному дорученні. Для виконання переказу грошових коштів на рахунок, визначений у дорученні клієнта, банк має право залучити інший банк (виконуючий банк).

Банк повинен негайно інформувати платника на його вимогу про виконання платіжного доручення. Порядок оформлення та ви­моги до змісту повідомлення про виконання банком платіжного доручення встановлюються законом, банківськими правилами або договором між банком і платником.

У разі розрахунків за акредитивомбанк (банк-емітент) за дору­ченням клієнта (платника) — заявника акредитива і відповідно до його вказівок або від свого імені зобов'язується провести платіж на умовах, визначених акредитивом, або доручає іншому (виконую­чому) банку здійснити цей платіж на користь одержувача грошових коштів або визначеної ним особи — бенефіціара (ч. 1 ст. 1093 ЦК).

За рівнем забезпечення вирізняються покриті та непокриті акредитиви. У разі відкриття покритого акредитива при його від­критті бронюються грошові кошти платника на окремому рахунку в банку-емітенті або виконуючому банку. У разі відкриття непокри­того акредитива банк-емітент гарантує оплату за акредитивом за тимчасової відсутності коштів на рахунку платника за рахунок банківського кредиту.

За характером зобов'язань учасників відносин з виконання акре­дитиву виокремлюються відкличні та безвідкличні акредитиви.

Відкличний акредитив може бути змінений або анульований банком-емітентом у будь-який час без попереднього повідомлення одержувача грошових коштів. Відкликання акредитива не створює зобов'язань банку-емітента перед одержувачем грошових коштів. Виконуючий банк повинен здійснити платіж або інші операції за відкличним акредитивом, якщо до моменту їх здійснення ним не одержано повідомлення про зміну умов або анулювання акреди­тива.

Безвідкличний акредитив може бути анульований або його умови можуть бути змінені лише за згодою на це одержувача грошових коштів. На прохання банку-емітента виконуючий банк може під­твердити безвідкличний акредитив шляхом прийняття додатково до зобов'язання банку-емітента зобов'язання провести платіж відпо­відно до умов акредитива. Безвідкличний акредитив, підтверджений виконуючим банком, не може бути змінений або анульований без згоди виконуючого банку.

Для виконання акредитива одержувач грошових коштів подає до виконуючого банку документи, які передбачені умовами акре­дитива, що підтверджують виконання всіх умов акредитива. У разі порушення хоча б однієї з цих умов виконання акредитива не провадиться.

Якщо виконуючий банк відмовляє у прийнятті документів, які за зовнішніми ознаками не відповідають умовам акредитива, він повинен негайно повідомити про це одержувача грошових коштів і банк-емітент із визначенням причин відмови.

Якшо банк-емітент, одержавши прийняті виконуючим банком документи, вважає, що вони не відповідають за зовнішніми ознаками умовам акредитива, він має право відмовитися від їх прийняття і вимагати від виконуючого банку суму, сплачену одержувачеві грошо­вих коштів з порушенням умов акредитива.

Згідно зі ст. 1098 ЦК акредитив закривається у разі:

1. спливу строку дії акредитива;

2. відмови одержувача грошових коштів від використання акре­дитива до спливу строку його дії, якщо це передбачено умовами акредитива;

3. повного або часткового відкликання акредитива платником, якщо таке відкликання передбачене умовами акредитива.

Про закриття акредитива виконуючий банк повідомляє банк- емітент.

Виконуючий банк одночасно із закриттям акредитива негайно повертає банку-емітентові невикористану суму покритого акреди­тива. Банк-емітент повинен зарахувати повернені суми на рахунок платника.

У разі розрахунків за інкасовими дорученнями(за інкасо) банк (банк-емітент) за дорученням клієнта здійснює за рахунок клієнта дії щодо одержання від платника платежу та (або) акцепту платежу (ч. 1 ст. 1099 ЦК). Банк-емітент, який одержав інкасове доручення, має право залучати для його виконання інший банк (виконуючий банк).

У разі відсутності будь-якого документа або невідповідності доку­ментів за зовнішніми ознаками інкасовому дорученню виконуючий банк повинен негайно повідомити про це клієнта. У разі неусунення зазначених недоліків банк повертає документи без виконання.

Документи, що підлягають оплаті при їх поданні, виконуючий банк зобов'язаний подати до платежу негайно з отриманням інка­сового доручення. Якщо документи підлягають оплаті в інший строк, виконуючий банк повинен для одержання акцепту платника подати документи для акцепту негайно з отриманням інкасового доручення, а вимогу платежу має здійснити не пізніше ніж у день настання строку платежу, визначеного у документі.

Одержані (інкасовані) суми негайно передаються виконуючим банком у розпорядження банку-емітента, який повинен зарахувати ці суми на рахунок клієнта. Виконуючий банк має право відрахува­ти з інкасованих сум належні йому плату та відшкодування витрат та (або) видатків.

Якщо платіж та (або) акцепт не були отримані, виконуючий банк повинен негайно повідомити банк-емітент про причини неплатежу або відмови від акцепту. Банк-емітент повинен негайно повідомити про це клієнта, запитавши у нього вказівки щодо по­дальших дій.

У разі неотримання вказівок щодо подальших дій у строк, встановлений банківськими правилами, а якщо він не встановле­ний, — в розумний строк виконуючий банк має право повернути документи банку-емітентові.

Розрахунковим чеком(чеком) є документ, що містить нічим не обумовлене письмове розпорядження власника рахунку (чекодавця) банку переказати вказану в чеку грошову суму одержувачеві(чеко­держателю) (ч. 1 ст. 1102ЦК). Видача чека не погашає грошового зобов'язання, на виконання якого він виданий.

Платником за чеком може бути лише банк, в якому чекодавець має грошові кошти на рахунку, якими він може розпоряджатися. З огляду на це ст. 1103 ЦК передбачає, що чек оплачується за рахунок грошових коштів чекодавця.

Подання чека до банку чекодержателя на інкасо для одержання платежу вважається поданням чека до платежу. Зарахування коштів за інкасованим чеком на рахунокчекодержателя провадиться після одержання платежу від платника, якщо інше не передбачено дого­вором міжчекодержателем і банком.

Додаткова література:

1. Беляков М.М.Векселькак важнейшее платежное средство. — М., 1992.

2. Біленчук П.Д., Диинік О.Г., Лютий І.О., Скороход О.В.Банківське право: українське та європейське. — К., 1999.

3. Ефимова Л.Правовое регулирование аккредитива //Хозяйство и право. - 2000.-№7.~ С. 25-39.

4. Заіка Ю.О. Українське цивільнеправо. Навч. посібник. —К., 2005 (312е.).

5. Зобов'язальне право: теорія іпрактика /За ред. О.В. Дзери. — К., 1998.

6. Зразки цивільно-правових документів. Науково-практичний посібник / За ред. В О. Кузнецова. —К., 2006 (768е.).

7. Иванов Д.Л. Вексель. -М., 1993.

8. Красько И.Е., Жушман В. П. Вексельное обращение. —Харьков, 1997.

9. Науково-практичний коментар Цивільного кодексу України /За ред. В.М. Коссака. —К., 2004.

10. Новоселова Л.А. Вексель в хозяйственном обороте. —М,, 1998 (116е.).

11. Підприємницьке право. Підручник /За ред. О.В. Старцева. — К., 2005 (600е.).

12. Саніахметова И.О. Підприємницькеправо: 2-евид. —К., 2003.

13. Скотар Н. Операции коммерческих банков с векселями //Право України. - 1999. — № 1. -С. 36.

14. Цивільне право України.Навч. посібник /За ред. I.A. Бі- рюкова, Ю.О. Заіки. —К, 2004.

15. Цивільний кодекс України. Коментар. — Харків, 2003.

16. Цивільний кодекс України. Науково-практичний коментар / Заред. розробників проектуЦК. —К., 2004.

17. Щербина В.Господарське право України. Навч. посібник. — К., 2002.