§ 4. Європейські родини приватного права

Європейські системи приватного права на основі подібності визначальних ознак можуть бути згруповані у певні сукупності, котрі іменуються родинами приватного права.

Романська родина приватного права

Для неї характерний чіткий розподіл права на приватне і публіч­не, де приватне право розглядається як таке, що стосується тільки інтересів приватних, юридично рівних осіб, а публічне право слугує, насамперед, інтересам суспільства і держави в цілому. Приватне право, в свою чергу, розглядається як таке, що складається з 2 частин: цивільного права (регулює відносини між фізичними особами) і торговельного права (регулює відносини між підприємцями).

Для цієї системи приватного права характерна наявність кодифі­кованих актів, найбільш відомими з яких є Цивільний кодекс Франції (Кодекс Наполеона) 1804 р. і Торговельний кодекс Фран­ції 1809р.

Для романської системи характерна рецепція ідей, основних принципів, інститутів римського приватного права. Структура цивільних кодексів запозичена з римського права і тому з урахуван­ням структури підручників права в Стародавньому Римі називається "інституційною", включаючи в себе основні розділи (інститути): особи, речі, способи придбання речей (зобов'язання).

Ця система характерна для Бельгії, Нідерландів, Люксембурга, Італії, Іспанії, Гаїті, Аргентини, Колумбії, Венесуели, Канади, Єгипту, окремих штатів США (штат Луїзіана) і ряду інших країн.

Центральноєвропейська родина приватного права

Як і дляроманської системи, для неї характерне розмежування публічно-правових і приватноправових інтересів, дуалізм приватного права, а також існування кодифікованих актів, найважливішими з яких є Німецький цивільний кодекс 1896 р. і Німецький торговельний кодекс 1900 р., Австрійський цивільний кодекс 1811 р., Швейцарський цивільний кодекс 1907 р.

Разом з тим, між ними існують досить істотні відмінності.

Насамперед, до них відносяться: значний обсяг публічно-право­вих елементів у регулюванні відносин між приватними особами; принципово інший підхід у визначенні структури цивільного права. На відміну від інституційної системи побудови цивільного права (зокрема, цивільних кодексів) центральноєвропейське цивільне право має основою так звану "пандектну систему", що є продуктом творчості середньовічних німецьких глосаторів (коментаторів рим­ського права). Відповідно, наприклад, Німецький цивільний кодекс складається з 5 частин (книг): Загальна частина, Зобов'язальне право, Речове право, Сімейне право, Спадкове право.

На центральноєвропейську систему приватного права істотний пилив справила рецепція римського приватного права, що мала особливо широке поширення в середньовіччі в формі вивчення і коментування римських першоджерел, а також у формі прямого іастосування норм римського права судовими органами.

Цій системі права притаманна міцна юридична традиція: право розглядається як один з наріжних каменів суспільства. В управлінні суспільством, його розвитку істотну роль відіграє традиційно шано­ваний корпус юристів.

Центральноєвропейська система цивільного права поширена в Німеччині, Австрії, Швейцарії, Угорщині, Словаччині, Словенії, Польщі, Чехії, Хорватії тощо. Помітний вплив спричинили її ідеї і на радянське цивільне право, про що йдеться далі.

Англосаксонська родина приватного права

В основі цієї системи права лежить загальне право (результат діяльності королівських судів), право справедливості (склалося внаслідок дій суду канцлера) і статутне право (охоплює акти, що видаються парламентом).

Характерною є відсутність кодифікованих актів цивільного зако­нодавства. Вони замінені законами з спеціальних питань і судовою практикою, що складає прецеденте право.

Прецеденте право являє собою систематизовані збірки рішень судів вищих інстанцій, застосування яких обов'язкове в аналогічних справах. Тому прецеденти є джерелами права.

Концепція англосаксонської системи цивільного права визна­чається провідним значенням прецедентного права: відсутність стрункої закінченої системи законодавчих актів замінена уза­гальненням окремих прецедентів, формуванням правових норм на основі конкретних казусів.

Хоч в цивілістичній літературі існує точка зору, згідно з якою англосаксонська система уникла рецепції римського приватного права, однак це не так. Римське право вплинуло на цю систему цивільного права, але в особливій формі: вона запозичила мето­дологію правогворчості римських юристів, зокрема, преторів, що складають норми на основі практики і відповідно до її потреб.

Англосаксонська система приватного права поширена в Великій Британії (крім Шотландії, де використовується романська система), більшості штатів США, в Австралії, Новій Зеландії і деяких інших країнах.

Східноєвропейська родина приватного права

Для цієї системи характерною є відсутність чіткого розподілу права на приватне і публічне. Причому, означене стосується не тільки періоду існування у більшості країн, що належать до цієї родини, так званого соціалістичного права, але і практично всієї кюрії розвитку права в країнах цієї групи.

У зв'язку з цим в цивільному праві дуже сильним є вплив п\'(>иічно-правових елементів — традиційно державним установам надаються пільги і нерепані, обмежується (аж до повної ліквідації) право приватної власності.

Джерелами цивільного права, як правило, є кодекси. Однак ос­танні супроводжуються величезною кількістю підзаконних актів, які нерідко фактично змінюють і доповнюють їх.

Для юриспруденції характерні слабкість юридичних традицій і відчуття права (правосвідомості), що часом призводить до перева­ження в регулюванні цивільного (торговельного) обігу так званих "організаційно-правових" засобів.

Система побудови цивільних кодексів близька до пандектної, але з деякими варіаціями (наприклад, за сферу цивільно-правового регу­лювання виводяться сімейні відносини, відносини у галузі госпо­дарювання, але вводяться права інтелектуальної власності тощо).

Помітний вплив на структуру і зміст цієї системи права спричи­нило візантійське (греко-римське) право, пряма або завуальована рецепція якого мала місце у країнах цієї групи.

Східноєвропейська система приватного права існувала (і сьогодні зберігається) в Албанії, Болгарії, Румунії, Сербії, Білорусії, Росії тощо.