§ 4. Визнання права власності

Власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Позов про визнання права власності — це вимога власника майна про констатацію перед третіми особами факту наявності в нього права власності на спірне майно. При цьому такий позов може бути поданий окремо або у поєднанні з вимогами про повернення майна чи усунення перешкод у користуванні й розпорядженні майном. В останньому випадку має місце поєднання позову про визнання нрава власності з віндикаційним, або негаторним, або прої ібіторним позо­вами тощо.

Позови про визнання права власності спрямовані на захист можливості здійснення права власності шляхом підтвердження в судовому порядку факту належності позивач спірного манна на праві власності.

Умови подання позову про визнання права власності:

1. наявність права власності у позивача;

2. оспорювання права власності іншими особами;

3. наявність у власника можливості довести своє право влас­ності.

Позивачем може бути власник речі незалежно від того, володіє він нею чи ні. Відповідач — особа, що заявляє чи не заявляє вимоги про свої права на річ, але у кожному разі оспорює право власності позивача або не визнає за позивачем права власності на спірне майно.

Змістом позову є вимога власника, чиї права оспорюються, про констатацію перед особами, які оспорюють його право на річ, на­явності в нього права власності на спірне майно.

Підтвердження позивачем своїх прав на майно може здій­снюватися шляхом надання ним правовстановлюючих докумеп тів, свідчень, а також будь-яких інших доказів, що підтверджую і ь належність позивачу спірного майна. Якщо майно знаходиться у володінні позивача, діє презумпція правомірності фактичного воло­діння.

Оскільки позови про визнання права власності не пов'язані з конкретними порушеннями правомочностей власника і зумовлені триваючим порушенням з боку третіх осіб, на них, як і на нега- торні позови, не ПОШИрЮЄТЬСЯ_гкщ№шцшшість.

Якщо вимога про визнання права власності супроводжується поданням позову про витребування майна з чужого незаконного володіння або про усунення порушень права власності, не пов'яза­них з порушенням володіння тощо, то задоволення вимоги про визнання права власності є лише передумовою для досягнення по­зивачем кінцевої мети позову (наприклад, повернути майно у своє володіння).

Позов про визнання судом права власності на майно може також мати місце тоді, коли у позивача відсутні документи, які засвідчу­ють його право власності, і цс право оспорює відповідач.

§ 5. Інші засоби захисту права власності.

Персональні засоби захисту права власності

Нарівні з речово-гіравовими позовами існують також персональні засоби захисту права власності (тобто спрямовані на припинення його порушення з боку певних осіб).

До них належать:

• позови, пов'язані з порушенням права власності при невико­нанні або неналежному виконанні обов'язків за договором;

• позови про відшкодування шкоди, завданої псуванням або знищенням речі;

• позовипро нове р н с ндя_май на. без п ід с тавгш-отр 11 м аного або збереженого за рахунок іншої особи.

Для цих позовів характерним є те. що вимоги особи про захист права власності випливають не з права власності як такого, а грун­туються на відносних правовідносинах і супутніх їм суб'єктивних правах.

У Законі "Про власність" вперше була згадана ще одна група засобів захисту права власності — вимоги до органів державної влади і управління про захист інтересів власника від правомірного або неправомірного втручання. Суть цих засобів полягає в тому, що Тзони спрямовані на забезпечення захисту інтересів власника у випадку їхнього порушення державою або її органами, шо мають владні повноваження (суб'єкти публічного права), а не рівноправні суб'єкти майнових відносин. Тому тут очевидно йдеться не про приватноправовий (цивільно-правовий), а про публічно-правовий захист права власності.

Залежно від характеру порушення інтересів власника держав­ними органами засоби захисту можна розділити на 2 групи:

1. захист інтересів власника при порушенні їх на законних під- є іавах, але з перевищенням владних повноважень (наприклад, при реквізиції; вилученні земельної ділянки, на якій знаходиться майно, що належить власнику, тощо);

2. захист права власності при неправомірному втручанні. Сюди відносяться відповідальність державних органів за втручання у здій­снення власником його правомочностей (ст. 56), відповідальність державних органів за видання актів, що порушують права власни­ків (ст. 57 Закону "Про власність").

У ЦК другій із названих груп і способам захисту на цей випадок спеціально присвячена ст. 393, котра передбачає можливість визнан­ня незаконним правового акту, шо порушує право власності.

Відповідно до цієї норми правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права влас­ника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

Умови подання позову:

1. наявність у позивача права власності на річ;

2. видання суб'єктом публічного права правового акта, що по­рушує права власника (це можуть бути акти індивідуального або нормативного характеру, колегіальні або одноособові);

3. невідповідність виданого акта закону.

Позивачем виступає власник, чиї права порушені правовим актом суб'єкта публічного права. Відповідачем є орган державної влади, орган влади Автономної Республіки Крим або орган місцевого самоврядування, що видав правовий акт. який не відповідає закону і порушує права власника.

Змістом позову є вимога власника про визнання судом такого акту незаконним та його скасування. Крім того, власник майна, права якого порушені внаслідок видання правового акта органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, має право вимагати від­новлення того становища, яке існувало до видання цього акта. У разі неможливості відновлення попереднього становища, власник має право на відшкодування майнової та моральної шкоди (ч. 2 ст. 393 ЦК).

У літературі була висловлена думка, що такі позови можна віднес­ти до негаторних, якщо майно не вибуло з володіння власника¹.

Проте такий підхід здається недостатньо обгрунтованим, оскільки визначальним фактором тут є особа (суб'єкт публічного права), дії якої є причиною порушення права власності. Саме до неї, незалеж­но від того, чи знаходиться річ у власника, чи ні, і має подаватися позов. Тому за суттю він є персональним.

Ще одним спеціальним випадком надання можливості захисту права власності шляхом подачі "персонального позову" є від­шкодування шкоди, завданої власникові земельної ділянки, житлового будинку, інших будівель у зв'язку зі зниженням їх цінності.

Зазначені об'єкти мають певні особливості, а їхня цінність за­лежить від збереження навколишнього середовиша у нормальному стані. Під впливом дії різних факторів земельна ділянка чи житло­вий будинок можуть не тільки погіршитися, але й втратити свої властивості (наприклад, будівництво біля санаторного підприємства екологічно небезпечного об'єкту зводить нанівець лікувальні влас­тивості, на використанні яких базується санаторій) та знецінитися. В результаті власник може втратити повністю чи частково можли­вість користування майном та розпорядження ним, що й зумовило появу спеціальної норми (ст. 394 ЦК), яка спрямована на захист права власності на земельну ділянку, житловий будинок, інші будівлі. Так, власник земельної ділянки, житлового будинку, інших будівель має право на компенсацію у зв'язку зі зниженням ціннос­ті цих об'єктів у результаті діяльності, що призвела до зниження рівня екологічної, шумової захищеності території, погіршення природних властивостей землі.

Відповідачем тут може бути будь-який суб'єкт, діяльність якого призвела до зниження рівня екологічної, шумової захищеності те­риторії, погіршення природних властивостей землі, що в свою чергу вплинуло на зниження цінності зазначеного майна, а, відтак, по­рушило право власності.

Додаткова література:

1. Автаева Н.Е., Волошин Н.П. Гражданско-правовая защита со­циалистической собственности. — М., 1974.

2. Венедиктов А. В. Гражданско-правовая охрана социалистичес­кой собственности. — М., 1954.

3. Дзера І.О. Цивільно-правові засоби захисту права власності в Україні. — К., 2001.

4. Донцов С.Е. Гражданско-правовые внедоговорные способы защиты социалистической собственности. — М., 1980.

5. Скворцов О.Ю. Вещные иски в судебно-арбитражной практи­ке. - М„ 1998.

6. Толстой Ю.К. Содержание и гражданско-правовая защита права собственности в СССР. — Л., 1955.

Підрозділ 2 Інші речові права