§ 10. Договір управління майном

Безпосередньо договору управління майном присвячена гл. 70 ЦК. Також відносини управління майном, залежно від того, яке майно є предметом договору управління, регулюють ряд спеціаль­них нормативних актів, зокрема, Закон "Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю". Процедура та особливості нотаріального посвідчен­ня договорів управління майном передбачені Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України.

Поняття договору управління майном.

Згідно зі ст. 1029 І і Кза договором управління майном одна сторона (установник управління) передає другій стороні (управителеві) на певний строк майно в управління, а друга сторона зобов'язується за плату здійснювати від свого імені управління цим майном в інтересах установника управління або вказаної ним особи (вигодонабувача).

Характеристика договору управління майном.

1. Сторонами договору управління майном є установник управ­ління та управитель. Проте учасників відносин управління майном може бути більше —- окрім сторін договору управління до них належать і особи, які мають право набувати вигоди від майна, переданого в управління, якщо вони зазначені установником управ­ління майном в договорі як вигодонабувачі.

Установник управління майном — не особа, яка передає майно управителю в довірчу власність на підставі договору управління майном. Ним може бути як юридична, так і фізична особа, незалеж­но від наявності статусу суб'єкта підприємницької діяльності.

Згідно зі ст. 1032 ЦК установником упрашііння повинен бути власник майна. Якщо власником майна є фізична особа, місце пере­бування якої невідоме або її визнано безвісно відсутньою, установ­ником управління є орган опіки та піклування. Якщо власником майна є малолітня особа або фізична особа, яка визнана недієздат­ною, установником управління може бути опікун або орган опіки та піклування. Якщо власником майна є неповнолітня особа, уста­новником управління є ця особа за дозволом батьків (усиновлю- вачів) або піклувальника. Якщо власником майна є особа, цивільна дієздатність якої обмежена, установником управління є її піклу­вальник.

У разі переходу права власності на майно, що є предметом до­говору управління, від установника управління до іншої особи договір управління не припиняється, крім випадків, коли право власності на майно переходить внаслідок звернення на нього стяг­нення.

Управителем є особа, яка від свого імені діє в інтересах уста­новника управління, здійснюючи управління майном. ЦК не обме­жує управителя обов'язковою наявністю певної організаційно- правової форми, тому за загальними положеннями Кодексу ним може бути як юридична, так і фізична особа. У спеціальних норма­тивно-правових актах може міститися уточнення щодо правового статусу управителя залежно від того, яким майном він управляє (наприклад, згідно зі ст. 2 Закону "Про фінансово-кредитні меха­нізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю" управителем є фінансова установа, оскільки предме­том управління є грошові кошти). Для забезпечення ефективнішого управління майном ст. 103.3 ЦК встановлює заборону вигодона- бувачу бути управителем.

Стаття 1033 ЦК передбачає, що управителем може бути суб'єкт підприємницької Діяльності. Частина 2 зазначеної статті Кодексу містить положення щодо обмеження органів державної влади, орга­нів влади Автономної Республіки Крим, а також органів місцевого самоврядування бути управителями майном, якщо інше не встанов­лено законом.

На перший погляд, винятком з цього положення є положення ст. 168 ГК (див. також Декрет Кабінету Міністрів України "Про управління майном, що є у загальнодержавній власності"), яка перед­бачає, що корпоративні права держави здійснюються визначеними законом центральними органами виконавчої влади та уповнова­женими особами в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Згідно з ч. З зазначеної статті правомочності з управління корпоративними правами держави здійснюються безпосередньо від­повідними органами виконавчої влади у разі якщо:

• держава має 100% часток (акцій) у статутному фонді госпо­дарської організації;

• суб'єкт господарювання, щодо якого здійснюються корпо­ративні права держави, бере участь у державних та регіональних програмах, що фінансуються з Державного бюджету України;

• не відбувся конкурс з призначення уповноваженої особи через відсутність претендентів, або якщо пропозиції конкурсантів не від­повідають умовам конкурсу;

• в інших випадках, передбачених законом.

Проте в цьому разі фактично йдеться не про договірне управ­ління корпоративними правами, а про управління ними в силу закону. Тому означені положення не можна вважати винятком з правила ст. 1033 ЦК про обмеження органів влади бути управите­лями майном на підставі договору.

У решті випадків управління корпоративними правами держави здійснюється із залученням уповноваженої особи. За змістом ст. 170 ГК уповноваженою особою з управління корпоративними правами держави може бути громадянин або юридична особа, що визначена за результатами конкурсу, з якою відповідний центральний орган виконавчої влади укладає договір доручення на управління корпора­тивними правами держави. Іншими словами, у разі, якщо предметом управління є корпоративні права держави, відповідні відносини взагалі оформлюються не договором управління майном, а догово­ром доручення із поширенням на них ст.ст. 1000—1010 ЦК.

2. Установник управління передає управителеві на певний строк майно в управління.

Згідно зі ст. 1030 ЦК предметом договору управління майном можуть бути підприємство як єдиний майновий комплекс, нерухома річ, цінні папери, майнові права та інше майно. Управитель управляє майном відповідно до умов договору з метою досягнення визначених ним цілей. За предметом договір управління майном відрізняється від договору комісії та договору доручення, предмет яких суттєво обмежений, відповідно, вчиненням одного або кількох чітко обу­мовлених правочинів або певних юридичних дій.

Не можуть бути предметом договору управління майном грошові кошти, крім випадків, коли право здійснювати управління гро­шовими коштами прямо встановлено законом (ч. 2 ст. 1030 ЦК). Виняток встановлено, зокрема, Законом "Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю", ст. 2 якого прямо дозволяє управителю здійснювати управління саме залученими коштами.

Управитель, якщо це визначено договором про управління майном, є довірчим власником цього майна, яким він володіє, користується і розпоряджається відповідно до закону та договору управління майном. Договір про управління майном не тягне за собою переходу права власності до управителя на майно, передане в управління.

Згідно зі ст. 1036 ЦК строк управління майном встановлюється у договорі управління майном. Якщо сторони не визначили строку договору управління майном, він вважається укладеним на 5 років. У разі відсутності заяви однієї зі сторін про припинення або зміну договору управління майном після закінчення його строку договір вважається продовженим на такий самий строк і на таких самих умовах.

3. Управитель зобов'язується за плату здійснювати від свого імені управління майном.

Положення про те, що управитель діє від свого імені, проте в інтересах установника управління, дозволяє відрізнити договір управління майном від договору доручення, за умовами якого по­вірений діє від імені довірителя. Крім того, ч. 4 ст. 1033 ЦК вста­новлено, що управитель діє без довіреності, обов'язки видачі якої передбачені ст. 1007 ЦК щодо договору доручення.

Згідно зі ст. 1042 ЦК управитель має право на плату, встановлену договором, а також на відшкодування необхідних витрат, зроблених ним у зв'язку з управлінням майном. Управитель майном, якщо це передбачено договором, має право відраховувати належні йому грошові суми безпосередньо з доходів від використання майна, пере­даного в управління.

3. Управління здійснюється в інтересах установника управлін­ня або вказаної ним особи.

Частина 4 ст. 1030 ЦК прямо передбачає, що майно, набуте управителем у результаті управління майном, включається до складу отриманого в управління майна. Оскільки, як вже зазначалося вище, договір управління майном не тягне переходу права власності до управителя на майно, усе набуте стає власністю установника управління.

Крім того, згідно зі ст. 1034 ЦК вигоди від майна, що передане в управління, належать установникові управління. Установник управління може вказати в договорі особу, яка має право набувати вигоди від майна, переданого в управління (вигодонабувача).

Непрямо ознаку здійснення управління в інтересах установника управління підтверджує ст. 1038 ЦК, згідно з ч. 2 якої управитель, вчиняючи фактичні та юридичні дії, пов'язані з управлінням майном, зобов'язаний повідомляти осіб, з якими він вчиняє право- чини, про те, що він є управителем, а не власником майна. У право- чинах щодо майна, переданого в управління, які вчиняються у письмовій формі, вказується про те, що вони вчинені управителем. У разі відсутності такої вказівки управитель зобов'язується перед третіми особами особисто.

3. Договір управління майном укладається в письмовій формі. Договір управління нерухомим майном підлягає нотаріальному посвідченню і державній реєстрації (ст. 1031 ЦК).

4. Згідно зі ст. 1043 ЦК управитель, який не виявив при управ­лінні майном належної турботливості про інтереси установника управління або вигодонабувача, зобов'язаний відшкодувати установ­никові управління завдані збитки, а вигодонабувачеві — упущену вигоду.

Управитель відповідає за завдані збитки, якщо не доведе, що вони виникли внаслідок непереборної сили, винних дій установника управління або вигодонабувача.

Управитель несе субсидіарну відповідальність за боргами, що виникли у зв'язку зі здійсненням ним управління, якщо вартості майна, переданого в управління, недостатньо для задоволення вимог кредиторів. Субсидіарна відповідальність управителя настає також у разі вчинення правочинів з перевищенням наданих йому повно­важень або встановлених обмежень, за умови, що треті особи, які беруть участь у правочині, доведуть, що вони не знали і не могли знати про перевищення управителем повноважень або встановле­них обмежень. У цьому разі установник управління може вимагати від управителя відшкодування завданих ним збитків.

3. Договір управління майном припиняється у разі:

загибелі майна, переданого в управління;

припинення договору за заявою однієї зі сторін у зв'язку із закінченням його строку;

смерті фізичної особи — вигодонабувача або ліквідації юридичної особи — вигодонабувача, якщо інше не встановлено договором;

відмови вигодонабувача від одержання вигоди за договором;

визнання управителя недієздатним, безвісно відсутнім, обме­ження його цивільної дієздатності або смерті;

відмови управителя або установника управління від договору управління майном у зв'язку з неможливістю управителя здій­снювати управління майном;

відмови установника управління від договору з іншої причини за умови виплати управителеві плати, передбаченої договором;

визнання фізичної особи — установника управління банкрутом;

повного завершення виконання сторонами договору управ­ління майном;

дострокового припинення управління майном, якщо це пе­редбачено договором, або за рішенням суду.

У разі відмови однієї сторони від договору управління майном вона повинна повідомити другу сторону про це за 3 місяці до при­пинення договору, якщо договором не встановлений інший строк.

У разі припинення договору управління майном майно, що було передане в управління, передається установникові управління, якщо інше не встановлено договором.

8. Договір управління є реальним, двостороннім, оплатним до­говором; для його укладення, окрім погодження його сторонами усіх істотних умов, необхідна передача майна (ст. 1029 ЦК).

Додаткова література:

1. Білету к Д. П., Біленчук П.Д., Залетов О.М., Клименко Н.І. Стра­хове право України. — К., 1999.

2. Витрянский В. Ответственность по договору перевозки груза // Хозяйство и право — 2001. — № 5. — С. 36—54.

3. Журавлев В.Ф., Лазарева Л. И. Обязательства по страхованию. Учебн. пособие — М., 1995.

4. Журавлев Ю.М., Секерж И.Г. Страхование и перестрахование: теория и практика. — М., 1993.

5. Заіка Ю.О. Українське цивільне право. Навч. посібник. — К., 2005 (312 с.).

6. Зобов'язальне право: теорія і практика / За ред. О.В. Дзери. — К., 1998.

7. Зразки цивільно-правових документів. Науково-практичний посібник / За ред. В. О. Кузнецова. — К., 2006 (768 е.).

8. Калпин А.Г. Договоры фрахтования судна. Чартер и коноса­мент. Тексты лекций. — М., 1988.

9. Колпаков Н.Т. Регулирование перевозок во внутреннем вод­ном и смешанном сообщении. — М., 1981.

10. Красько И. О договоре экспедиции // Предпринимательство, хозяйство и право. — 2000. — № 6. — С. 24—25.

11. Луць В.В. Контракта у підприємницькій діяльності. — К., 1999.

12. Михеева Л. Содержание договора доверительного управления имуществом // Хозяйство и право. — 1999. — № 7. — С. 79—81.

13. Науково-практичний коментар Цивільного кодексу України / За ред. В.М. Коссака. - К., 2004.

14. Пацурия Н. Правила добровольного страхования как основная форма закрепления условий добровольного страхования // Пред­принимательство, хозяйство и право. — 1998. — № 7. — С. 14—18.

15. Підприємницьке право. Підручник / За ред. О. В. Старцева. — К., 2005 (600 е.).

16. Цивільне право України / За ред. О. В. Дзери, Н.С. Кузнєцової. — К., 1999.

17. Цивільне право України. Навч. посібник / За ред. I.A. Бі- рюкова, Ю.О. Заіки. — К., 2004.

18. Цивільний кодекс України. Коментар. — Харків, 2003.

19. Цивільний кодекс України. Науково-практичний коментар / За ред. розробників проекту ЦК. — К., 2004.