- •Isbn 966-7613-44-5
- •Isbn 966-7613-44-5
- •Розділ і вступ до цивільного права
- •§ 1. Дихотомія "приватне право — публічне право" як підґрунтя характеристики становища приватної особи у суспільстві
- •§ 2. Джерела приватного права
- •§ 3. Співвідношення приватного і цивільного права
- •§ 4. Цивілістика
- •Глава 2 Європейські системи приватного права
- •§ 2. Критерії класифікації
- •§ 3. Європейські традиції приватного права
- •§ 4. Європейські родини приватного права
- •§ 5. Традиція приватного права в Україні
- •§ 1. Особливості формування цивільного права в Україні.
- •§ 2. Становлення традиції цивільного права в Україні
- •§ 3. Радянське цивільне право в Україні
- •3.1. Цивільний кодекс усрр 1922 р.
- •§ 4.Трансформація концепції цивільного права наприкінці XX ст.
- •§ 5. Створення цк України
- •Глава 4 Цивільнеправо як галузь українського права
- •§ 2. Сучасне розуміння предмету цивільного права України
- •§ 3. Метод цивільно-правового регулювання
- •§ 4. Засади цивільного права
- •§ 5. Функції цивільного права
- •§ 6. Структура (система) цивільного права
- •Глава 5
- •§ 2. Акти цивільного законодавства України
- •§ 3. Договори
- •§ 4. Звичаї
- •§ 5. Міжнародні договори
- •§ 6. Прогалини цивільного права (законодавства) та способи їхнього подолання
- •Розділii загальні положення
- •§ 2. Загальна характеристика суб'єктів і об'єктів цивільних правовідносин
- •§ 3. Зміст цивільного правовідношення
- •§ 4. Види цивільних правовідносин
- •§ 5. Юридичні факти і цивільні правовідносини
- •Глава 7 Фізичні особи ж суб'єкти цивільного права
- •§ 2. Правоздатність фізичних осіб
- •§ 3. Зміст (обсяг) правоздатності фізичної особи
- •§ 4. Ім'я фізичної особи
- •§ 5. Місце проживання фізичної особи
- •§ 6. Поняття та елементи дієздатності фізичної особи
- •§ 7. Диференціація дієздатності фізичної особи
- •§ 8. Обмеження дієздатності фізичної особи та визнання її недієздатною
- •§ 9. Визнання фізичної особи безвісно відсутньою і оголошення її померлою
- •§ 10. Акти цивільного стану
- •§11. Фізична особа як підприємець
- •§ 12. Опіка та піклування
- •Глава 8 юридичні особи
- •§ 2. Суть юридичної особи
- •§ 3. ІІравосуб'єктність юридичної особи
- •§ 4. Класифікація юридичних осіб
- •§ 5. Види (форми) юридичних осіб приватного права
- •§ 6. Виникнення та припинення юридичних осіб
- •Глава 9
- •§ 2. Цивільна правоздатність держави, Автономної Республіки Крим, територіальних громад у цивільних відносинах
- •§ 3. Реалізація цивільної дієздатності держави, Автономної Республіки Крим, територіальних громад у цивільних відносинах
- •§ 4. Відповідальність за зобов'язаннями держави, Автономної Республіки Крим, територіальних громад
- •Глава 10
- •§ 2. Речі як об'єкти цивільних прав (правовідносин).
- •§ 3. Цінні папери як об'єкти цивільних правовідносин
- •§ 5. Результати інтелектуальної, творчої діяльності як об'єкти цивільних прав
- •§ 6. Інформація як об'єкт цивільних прав
- •§ 7. Особисті немайнові блага як об'єкти цивільних прав
- •§ 8. Інші об'єкти цивільних прав
- •Глава 11
- •§ 2. Здійснення цивільних прав
- •§ 3. Межі здійснення цивільних прав
- •§ 4. Виконання цивільних обов'язків
- •§ 5. Загальні положення про захист цивільних прав та інтересів
- •§ 6. Захист цивільних прав та інтересів судом
- •§ 7. Захист цивільних прав та інтересів у адміністративному порядку
- •§ 8. Захист цивільних прав та інтересів нотаріусом
- •§ 9. Самозахист цивільних прав та інтересів
- •§ 10. Строки і терміни реалізації та захисту цивільних прав
- •§ 11. Строки захисту цивільних прав.
- •Глава 12 Правочини
- •§ 2. Види правочинів
- •§ 3. Форми правочинів
- •§ 4. Тлумачення змісту правочину
- •§ 5. Відмова від правочину
- •§ 6. Недійсність правочинів
- •§ 7. Правові наслідки недійсності правочнну
- •§ 8. Окремі види недійсних нравочинів
- •§ 2. Підстави виникнення та види представництва.
- •§ 2. Підстави виникнення та види представництва
- •§ 3. Склад правовідносин представництва
- •§ 4. Передоручення
- •§ 5. Представництво за довіреністю
- •§ 6. Представництво з перевищенням повноважень
- •§ 7. Інші форми встановлення й реалізації цивільних прав і обов'язків через інших осіб
- •Глава 14
- •§ 2. Поняття власності і права власності
- •§ 3. Зміст права власності
- •§ 5. Право господарського відання і право оперативного управління як засоби здійснення права власності
- •Глава 15
- •§ 2. Первісні (первинні) способи набуття права власності
- •§ 3. Вторинні (похідні) способи набуття права власності
- •§ 4. Припинення права власності
- •Глава 16 Види права власності
- •§ 2. Види права власності за суб'єктом
- •§ 3. Види права власності залежно від числа власників (індивідуальна та спільна власність)
- •4.1. Особливості права власності на землю (земельну ділянку)
- •Глава 17 Захист права власності
- •§ 2. Віндикаційний позов
- •§ 3. Захист права власності від порушень, не пов'язаних із позбавленням володіння
- •§ 4. Визнання права власності
- •§ 5. Інші засоби захисту права власності.
- •Глава 18 Суміжні речоиі права
- •§ 2. Права на чужі речі.
- •§ 3. Сервітути
- •§ 4. Право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис)
- •§ 5. Право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій)
- •§ 6. Володіння і право володіння чужим майном
- •Глава 19 Право інтелектуальної власності
- •§ 2. Право інтелектуальної власності як вид речового права
- •§ 3. Суб'єкти, об'єкти та підстави виникнення права інтелектуальної власності
- •§ 4. Зміст права інтелектуальної власності
- •§ 5. Здійснення права інтелектуальної власності
- •§ 6. Захист права інтелектуальної власності
- •Розділ IV зобов'язальне право
- •§ 2. Види зобов'язань і система зобов'язального права
- •§ 3. Елементи зобов'язань
- •§ 4. Підстави виникнення зобов'язань
- •§ 5. Зміна зобов'язань.
- •§ 6. Припинення зобов'язань
- •§ 7. Виконання зобов'язань
- •Глава 21
- •§ 2. Класифікація засобів забезпечення виконання зобов'язань
- •§ 3. Речово-правові засоби забезпечення виконання зобов'язань
- •3.1. Застава
- •§ 4. Зобов'язально-правові засоби забезпечення виконання зобов'язань
- •Глава 22
- •§ 2. Підстава цивільно-правової відповідальності
- •§ 3. Цивільно-правова відповідальність за невиконання зобов'язань
- •§ 4. Форми цивільно-правової відповідальності за невиконання зобов'язань
- •§ 5. Підстави звільнення від відповідальності
- •Глава 23
- •§ 2. Види договорів
- •§ 3. Категорія господарського (підприємницького) договору
- •§ 4. Зміст (умови) договору
- •§ 5. Укладення, зміна та розірвання договорів
- •Глава 24
- •§ 2. Договір роздрібної купівлі-продажу
- •§ 3. Договір поставки
- •§ 4. Договір контрактації сільськогосподарської продукції
- •§ 5. Договір постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу
- •§ 6. Договір міни
- •Глава 25
- •§ 2. Договір ренти
- •§ 3. Договір довічного утримання (догляду)
- •Глава 26
- •§ 2. Особливості договору оренди державного та комунального майна
- •§ 3. Договір прокату
- •§ 4. Договір найму (оренди) земельної ділянки
- •§ 5. Договір найму будівлі або іншої капітальної споруди
- •§ 6. Договір найму транспортного засобу
- •§ 7. Договір лізингу
- •§ 8. Договір найму житла
- •§ 9. Договір позички
- •§ 10. Договір концесії
- •Глава 27 Договори про виконання робіт
- •§ 1. Договір підряду. § 2. Договір побутового підряду. § 3. Договір будівельного підряду.
- •§ 4. Договір підряду на проведення проектних та пошукових робіт.
- •§ 5. Договір на виконання науково-дослідних або дослідно- конструкторських та технологічних робіт.
- •§ 2. Договір побутового підряду
- •§ 3. Договір будівельного підряду
- •§ 4. Договір підряду на проведення проектних та пошукових робіт
- •§ 5. Договір на виконання науково-дослідних або дослідно-конструкторських та технологічних робіт
- •Глава 28 Договори про надання послуг
- •§ 2. Договори перевезення вантажів, пасажирів і багажу
- •§ 3. Договір транспортного експедирування
- •§ 4. Договір зберігання
- •§ 5. Договір страхування
- •§ 6. Договір доручення
- •§ 7. Агентський договір
- •§ 8. Договір комісії
- •§ 9. Договір консигнації
- •§ 10. Договір управління майном
- •Глава 29
- •§ 2. Кредитний договір
- •§ 3. Договір банківського рахунка
- •§ 4. Договір банківського вкладу
- •§ 5. Договір факторингу
- •§ 1. Готівкові розрахунки.
- •§ 2. Безготівкові розрахунки.
- •§ 1. Готівкові розрахунки
- •§ 2. Безготівкові розрахунки
- •Глава 31
- •§ 2. Договір комерційної концесії
- •§ 3. Спільна діяльність
- •Розділ VI недоговірні зобов'язання
- •§ 1. Публічна обіцянка винагороди
- •§ 2. Вчинення дій в майнових інтересах іншої особи без її доручення
- •§ 3. Рятування здоров'я та життя фізичної особи, майна фізичної або юридичної особи
- •§ 4. Створення загрози життю, здоров'ю, майну фізичної особи або майну юридичної особи
- •Глава 33 Відшкодування шкоди
- •§ 2. Особливості відшкодування шкоди різних форм
- •§ 3. Відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю
- •§ 4. Відшкодування шкоди, завданої внаслідок недоліків товарів, робіт (послуг)
- •Глава 34 Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави
- •Розділ VII спадкове право
- •§ 2. Поняття спадкування і права на спадкування
- •§ 3. Види спадкування
- •§ 4. Об'єкти спадкування
- •§ 5. Відкриття спадщини
- •§ 6. Особливі випадки спадкування
- •Глава 36 Спадкування за заповітом
- •§ 2. Зміст заповіту
- •§ 3. Форма заповіту
- •§ 4. Недійсність заповіту
- •§ 5. Виконання заповіту
- •Глава 37 Спадкування за законом
- •§ 2. Черги спадкування за законом
- •§ 3. Спадкування за правом представлення
- •§ 4. Особливості спадкування усиновленими та усиновлювачами
- •§ 5. Розмір частки спадкоємців за законом
- •Глава 38
- •§ 2. Відмова від прийняття спадщини
- •§ 3. Спадкова трансмісія
- •§ 4. Відумерлість спадщини
- •§ 5. Поділ і перерозподіл спадщини
- •§ 6. Відповідальність за боргами спадкодавця
- •§ 7. Охорона спадкового майна та управління ним
- •§ 8. Оформлення права на спадщину
- •Глава 39 Спадковий договір
- •§ 2. Сторони спадкового договору
- •§ 3. Зміст спадкового договору
- •§ 4. Зміна і припинення спадкового договору
- •Глава 1
- •1Див : Луць в.Контракти у підприємницькій діяльності. - к., і 999- — с. 174- 175; Цивільне право України. - Кн. 2. - к , 1999. - с. 358-359.
§ 3. Форма заповіту
Формі заповіту у ЦК присвячено ст.ст. 1247—1257.
Заповіт складається в письмовій формі із зазначенням місця і часу його складення. Вимога закону про зазначення місця та часу складення заповіту має важливе значення у випадку оспорювання дійсності заповіту, або виникнення спору про дієздатність заповідача на час складання заповіту, або коли існують 2 або більше заповітів і необхідно встановити, котрий з них має чинність, скасовуючи, як пізніший за часом, інші заповіти.
Посвідченню підлягають лише особисто складені заповідачем заповіти. Тому не допускається посвідчення заповіту, поданого через представника. Якщо особа за станом здоров'я не має змоги з'явитися до нотаріуса, вона може запросити останнього додому.
Заповідач підписує заповіт у присутності особи, що посвідчує заповіт. Якщо заповіт надається вже підписаним, то заповідач має підтвердити, що він підписаний ним власноруч. Якщо заповідач внаслідок фізичної вади або хвороби не може підписати заповіт власноруч, то на його прохання і в його присутності та в присутності нотаріуса або посадової особи, що має право на посвідчення заповіту, заповіт може підписати інша особа. При цьому нотаріус або посадова особа зазначає причини, з яких текст заповіту не міг бути підписаний заповідачем. Але в кожному разі спадкоємець, на користь якого складається заповіт, не має право підписувати заповіт замість заповідача.
Посвідчення заповітів за загальним правилом провадиться нотаріусом відповідно до правил, установлених ст. 1248 ЦК. Виконуючи посвідчення заповіту, нотаріус перевіряє, чи не містить заповіт розпоряджень, що суперечать чинному законодавству, а також дає рекомендації стосовно такого складення заповіту, за якого розпорядження заповідача не викликало б непорозумінь або суперечок після відкриття спадщини.
Нотаріус посвідчує заповіти, написані заповідачем власноруч, надруковані на друкарській машинці, виготовлені за допомогою комп'ютера тощо. Нотаріус також може надати допомогу заповідачу в складанні тексту заповіту, записуючи його власноруч або за допомогою технічних засобів зі слів заповідача. У кожному разі текст заповіту має точно відтворювати волю заповідача, в ньому не повинно бути неясних виразів, двозначностей тощо. Підчистки у тексті не допускаються, а інші виправлення мають бути зроблені так, щоб помилково написане, а потім закреслене можна було прочитати в первісному вигляді.
Особливий порядок установлений для посвідчення заповітів, коли заповідач внаслідок фізичної вади сам не може прочитати заповіт. У цьому випадку обов'язковим Є присутність не менше 2 свідків, які зачитують заповіт вголос та ставлять свої підписи на ньому.
Свідками можуть бути лише повністю дієздатні особи, що не є спадкоємцями за заповітом, членами їх сімей, та близькими родичами, особами, що самі не здатні прочитати або підписати заповіт. Свідком не може бути також нотаріус та посадова, службова особа, яка посвідчує заповіт (ст. 1253 ЦК).
Істотні особливості має посвідчення нотаріусом секретних заповітів, котрі посвідчуються ним без ознайомлення з їхнім змістом.
Можливість складення такого заповіту передбачена ст. 1249 ЦК. Згідно з цією нормою особа може скласти секретний заповіт і подати його в заклеєному конверті, підписаному ним, нотаріусу. У свою чергу нотаріус ставить на конверті свій посвідчувальний напис, скріплює печаткою і в присутності заповідача поміщає його в інший конверт та опечатує.
Слід звернути увагу на те, що ст. 1249 ЦК встановлює лише порядок подачі секретного заповіту. Отже можна зробити висновок, що такий заповіт повинен відповідати загальним вимогам до змісту та форми заповіту (ст.ст. 1235, 1236, частини 1—2 ст. 1247 ЦК). Але на підставі аналізу змісту ст. 1249 ЦК можна зробити висновок, що посвідчувати секретний заповіт може лише нотаріус.
Таким чином, до смерті заповідача ніхто не має права знайомитися зі змістом заповіту.
Після смерті заповідача або оголошення його померлим, одержавши інформацію про відкриття спадщини, нотаріус зобов'язаний призначити день оголошення змісту заповіту. Про день оголошення заповіту він повідомляє членів сім'ї спадкодавця та родичів останнього відповідним листом, якщо їхнє місце проживання йому відоме. Якщо місце проживання зазначених осіб невідоме, нотаріус робить відповідне повідомлення в друкованих засобах масової інформації.
У день оголошення заповіту нотаріус в присутності заінтересованих осіб та двох свідків відкриває конверт, у якому зберігався заповіт, та оголошує його зміст. Після цього про оголошення заповіту складається протокол, у якому записується весь зміст заповіту. Його підписують нотаріус та свідки (ст. 1250 ЦК). Копія протоколу може бути надана спадкоємцям.
Право посвідчувати заповіти має не лише нотаріус, але й інші посадові, службові особи, перелік яких містять ст.ст. 1251 — 1252 ЦК.
Зокрема, в населеному пункті, де немає нотаріуса, заповіт може бути посвідчений уповноваженою на це посадовою, службовою особою органу місцевого самоврядування (ст. 1251 ЦК). Виняток складає посвідчення секретного заповіту, що належить до компетенції нотаріуса.
Заповіт, посвідчений посадовою, службовою особою, прирівнюється до нотаріально посвідченого, на нього поширюються всі вимоги закону щодо форми, змісту та порядку складення заповіту.
Вчинення таких дій покладено на посадових осіб виконавчих комітетів сільських, селищних, міських рад, які діють відповідно до Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських Рад народних депутатів України, затв. наказом Міністерства юстиції від 25 серпня 1994 р. № 22/5. Заповіти посвідчують ті посадові, службові особи, на яких вчинення такої дії покладено рішенням виконавчого комітету відповідної ради.
Крім того, у деяких випадках заповіт може бути посвідчений посадовою, службовою особою стаціонарного закладу охорони здоров'я, капітаном судна, начальником експедиції тощо (ст. 1252 ЦК).
Встановлення того, яка саме посадова, службова особа може посвідчити заповіт, залежить від того, де і у яких умовах відбувається посвідчення заповіту
Зокрема, заповіт особи, яка перебуває на лікуванні у лікарні, шпиталі, іншому стаціонарному закладі охорони здоров'я, а також особи, яка проживає в будинку для осіб похилого віку та інвалідів, може бути посвідчений головним лікарем, його заступником з медичної частини або черговим лікарем цієї лікарні, шпиталю, іншого стаціонарного закладу охорони здоров'я, а також начальником шпиталю, директором або головним лікарем будинку для осіб похилого віку та інвалідів.
Заповіт особи, яка перебуває під час плавання на морському, річковому судні, що ходить під прапором України, може бути посвідчений капітаном цього судна.
Заповіт особи, яка перебуває в пошуковій або іншій експедиції, може бути посвідчений начальником цієї експедиції.
Заповіт військовослужбовця, а в пунктах дислокації військових частин, з'єднань, установ, військово-навчальних закладів, де немає нотаріуса чи органу, що вчиняє нотаріальні дії, а також заповіт робітника, службовця, члена їх сімей і члена сім'ї військовослужбовця може бути посвідчений командиром (начальником) цих частини, з'єднання, установи або закладу.
Заповіт особи, яка відбуває покарання у вигляді позбавлення волі, може бути посвідчений начальником місця позбавлення волі. Заповіт особи, яка тримається під вартою, може бути посвідчений начальником слідчого ізолятора.
Вказаний у ст. 1252 ЦК перелік осіб та випадків, у яких вони можуть посвідчувати заповіти, є вичерпним.
У всіх вказаних випадках заповіти посвідчуються службовою, посадовою особою при свідках. Отже, на такому заповіті крім підпису заповідача має бути підпис свідків. До тексту заповіту вносяться відомості про їх особу.
Як і нотаріуси, посадові, службові особи, які посвідчують заповіти, зобов'язані додержуватися таємниці вчинення нотаріальних дій.
До заповітів, посвідчених посадовими, службовими особами, застосовуються положення ст. 1247 ЦК щодо форми і змісту заповіту. Таким чином, заповіти, посвідчені посадовими, службовими особами, визначеними у ст. 1252 ЦК, прирівнюються до заповітів, посвідчених нотаріусами.
Заповіт складається в 2 примірниках, один з яких передається нотаріусу за місцем проживання заповідача або до державного нотаріального архіву.
Капітани морських суден зобов'язані передати 1 примірник посвідченого ними заповіту начальникові порту України або консулові України в іноземному порту для наступної передачі його до державного нотаріального архіву або нотаріусу за постійним місцем проживання заповідача. Якщо заповідач не мав постійного місця проживання в Україні або воно невідоме, то заповіт передається до державного нотаріального архіву м. Києва.
Нотаріус або завідуючий нотаріальним архівом, куди надійшов примірник заповіту, перевіряє законність останнього і в разі встановлення невідповідності його закону повідомляє про виявлені недоліки заповідача і посадову, службову особу, яка посвідчила заповіт. За бажання заповідача такий заповіт переоформлюється нотаріусом на загальних підставах або тими посадовими особами, що його посвідчили.
ЦК розрізняє 2 випадки залучення свідків: а) обов'язкове залучення, яке відбувається в силу припису закону, і б) факультативне залучення, яке відбувається за бажанням заповідача (ст. 1253 ЦК).
Присутність не менше 2 свідків при посвідченні заповіту є обов'язковою у таких випадках: 1) якщо заповідач внаслідок фізичної вади позбавлений можливості самостійно прочитати заповіт (ст. 1248 ЦК); 2) якщо посвідчення заповіту провадиться посадовою, службовою особою, зазначеною у ст. 1252 ЦК.
Свідком може бути особа тільки з повною цивільною дієздатністю (ст. 34 ЦК). Нотаріус, службова, посадова особа, яка посвідчує заповіт, спадкоємці за заповітом, члени сім'ї та близькі родичі спадкоємців за заповітом, особи, котрі самі не здатні прочитати або підписати заповіт, свідками бути не можуть.
До тексту заповіту заносяться відомості про особу свідків відповідно до документів, що посвідчують їхню особу. Нотаріус або службова особа, яка посвідчує заповіт, повинна попередити свідків про необхідність додержання таємниці заповіту.
Оскільки в зазначених вище випадках присутність свідків є обов'язковою, то відсутність їх при складенні заповіту тягне його недійсність; також невідповідність свідків перерахованим вимогам може бути підставою для визнання заповіту недійсним (ст. 1257 ЦК).
При скасуванні або зміні заповіту порядок посвідчення першого заповіту не має юридичного значення — заповіт, посвідчений нотаріально, може бути скасований заповітом, посвідченим капітаном морського судна, та навпаки.
Нотаріус при одержанні заяви про скасування чи зміну заповіту, а також за наявності нового заповіту, який скасовує чи змінює раніше складений заповіт, робить про це відмітку на примірнику заповіту, що зберігається в нього, а також відмітку в реєстрі нотаріальних дій та в алфавітній книзі обліку заповітів. Нотаріус, який при посвідченні заповіту довідався про раніше посвідчений заповіт, повідомляє про вчинену дію той орган, де зберігається раніше посвідчений заповіт.
З метою захисту майнових прав та інтересів громадян і юридичних осіб всі заповіти складені та посвідчені, змінені або скасовані в установленому законодавством порядку, підлягають обов'язковій реєстрації в Спадковому реєстрі у порядку, що встановлений Положенням про Спадковий реєстр, затв. наказом Міністерства юстиції України від 17 жовтня 2000 р. № 51/5 (в редакції наказу від 7 квітня 2005 p.).
Нотаріус, а також інша посадова, службова особа, яка посвідчує заповіт, свідки, а також особа, яка підписує заповіт замість заповідача (ст. 1247), до відкриття спадщини не мають права розголошувати відомості щодо факту складання заповіту, його змісту, скасування або зміни заповіту (ст. 1255 ЦК).
Будь-які довідки щодо вказаних обставин видаються спадкоємцям тільки після смерті заповідача при пред'явленні свідоцтва про його смерть. Відомості про заповіти можуть бути надані після смерті заповідача на письмову вимогу суду, прокуратури, органів досудо- вого слідства у зв'язку з кримінальними, цивільними справами, що знаходяться у їх провадженні.
Стаття 1255 ЦК не містить вказівки на відповідальність особи, що, порушивши заборону, розголошує відомості. Але у разі розголошення таємниці заповіту, заповідач може звернутися до суду з позовом до особи, яка розголосила відомості, які складають таємницю заповіту, про відшкодування збитків та моральної шкоди (ст.ст. 22, 23 ЦК).