- •Isbn 966-7613-44-5
- •Isbn 966-7613-44-5
- •Розділ і вступ до цивільного права
- •§ 1. Дихотомія "приватне право — публічне право" як підґрунтя характеристики становища приватної особи у суспільстві
- •§ 2. Джерела приватного права
- •§ 3. Співвідношення приватного і цивільного права
- •§ 4. Цивілістика
- •Глава 2 Європейські системи приватного права
- •§ 2. Критерії класифікації
- •§ 3. Європейські традиції приватного права
- •§ 4. Європейські родини приватного права
- •§ 5. Традиція приватного права в Україні
- •§ 1. Особливості формування цивільного права в Україні.
- •§ 2. Становлення традиції цивільного права в Україні
- •§ 3. Радянське цивільне право в Україні
- •3.1. Цивільний кодекс усрр 1922 р.
- •§ 4.Трансформація концепції цивільного права наприкінці XX ст.
- •§ 5. Створення цк України
- •Глава 4 Цивільнеправо як галузь українського права
- •§ 2. Сучасне розуміння предмету цивільного права України
- •§ 3. Метод цивільно-правового регулювання
- •§ 4. Засади цивільного права
- •§ 5. Функції цивільного права
- •§ 6. Структура (система) цивільного права
- •Глава 5
- •§ 2. Акти цивільного законодавства України
- •§ 3. Договори
- •§ 4. Звичаї
- •§ 5. Міжнародні договори
- •§ 6. Прогалини цивільного права (законодавства) та способи їхнього подолання
- •Розділii загальні положення
- •§ 2. Загальна характеристика суб'єктів і об'єктів цивільних правовідносин
- •§ 3. Зміст цивільного правовідношення
- •§ 4. Види цивільних правовідносин
- •§ 5. Юридичні факти і цивільні правовідносини
- •Глава 7 Фізичні особи ж суб'єкти цивільного права
- •§ 2. Правоздатність фізичних осіб
- •§ 3. Зміст (обсяг) правоздатності фізичної особи
- •§ 4. Ім'я фізичної особи
- •§ 5. Місце проживання фізичної особи
- •§ 6. Поняття та елементи дієздатності фізичної особи
- •§ 7. Диференціація дієздатності фізичної особи
- •§ 8. Обмеження дієздатності фізичної особи та визнання її недієздатною
- •§ 9. Визнання фізичної особи безвісно відсутньою і оголошення її померлою
- •§ 10. Акти цивільного стану
- •§11. Фізична особа як підприємець
- •§ 12. Опіка та піклування
- •Глава 8 юридичні особи
- •§ 2. Суть юридичної особи
- •§ 3. ІІравосуб'єктність юридичної особи
- •§ 4. Класифікація юридичних осіб
- •§ 5. Види (форми) юридичних осіб приватного права
- •§ 6. Виникнення та припинення юридичних осіб
- •Глава 9
- •§ 2. Цивільна правоздатність держави, Автономної Республіки Крим, територіальних громад у цивільних відносинах
- •§ 3. Реалізація цивільної дієздатності держави, Автономної Республіки Крим, територіальних громад у цивільних відносинах
- •§ 4. Відповідальність за зобов'язаннями держави, Автономної Республіки Крим, територіальних громад
- •Глава 10
- •§ 2. Речі як об'єкти цивільних прав (правовідносин).
- •§ 3. Цінні папери як об'єкти цивільних правовідносин
- •§ 5. Результати інтелектуальної, творчої діяльності як об'єкти цивільних прав
- •§ 6. Інформація як об'єкт цивільних прав
- •§ 7. Особисті немайнові блага як об'єкти цивільних прав
- •§ 8. Інші об'єкти цивільних прав
- •Глава 11
- •§ 2. Здійснення цивільних прав
- •§ 3. Межі здійснення цивільних прав
- •§ 4. Виконання цивільних обов'язків
- •§ 5. Загальні положення про захист цивільних прав та інтересів
- •§ 6. Захист цивільних прав та інтересів судом
- •§ 7. Захист цивільних прав та інтересів у адміністративному порядку
- •§ 8. Захист цивільних прав та інтересів нотаріусом
- •§ 9. Самозахист цивільних прав та інтересів
- •§ 10. Строки і терміни реалізації та захисту цивільних прав
- •§ 11. Строки захисту цивільних прав.
- •Глава 12 Правочини
- •§ 2. Види правочинів
- •§ 3. Форми правочинів
- •§ 4. Тлумачення змісту правочину
- •§ 5. Відмова від правочину
- •§ 6. Недійсність правочинів
- •§ 7. Правові наслідки недійсності правочнну
- •§ 8. Окремі види недійсних нравочинів
- •§ 2. Підстави виникнення та види представництва.
- •§ 2. Підстави виникнення та види представництва
- •§ 3. Склад правовідносин представництва
- •§ 4. Передоручення
- •§ 5. Представництво за довіреністю
- •§ 6. Представництво з перевищенням повноважень
- •§ 7. Інші форми встановлення й реалізації цивільних прав і обов'язків через інших осіб
- •Глава 14
- •§ 2. Поняття власності і права власності
- •§ 3. Зміст права власності
- •§ 5. Право господарського відання і право оперативного управління як засоби здійснення права власності
- •Глава 15
- •§ 2. Первісні (первинні) способи набуття права власності
- •§ 3. Вторинні (похідні) способи набуття права власності
- •§ 4. Припинення права власності
- •Глава 16 Види права власності
- •§ 2. Види права власності за суб'єктом
- •§ 3. Види права власності залежно від числа власників (індивідуальна та спільна власність)
- •4.1. Особливості права власності на землю (земельну ділянку)
- •Глава 17 Захист права власності
- •§ 2. Віндикаційний позов
- •§ 3. Захист права власності від порушень, не пов'язаних із позбавленням володіння
- •§ 4. Визнання права власності
- •§ 5. Інші засоби захисту права власності.
- •Глава 18 Суміжні речоиі права
- •§ 2. Права на чужі речі.
- •§ 3. Сервітути
- •§ 4. Право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис)
- •§ 5. Право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій)
- •§ 6. Володіння і право володіння чужим майном
- •Глава 19 Право інтелектуальної власності
- •§ 2. Право інтелектуальної власності як вид речового права
- •§ 3. Суб'єкти, об'єкти та підстави виникнення права інтелектуальної власності
- •§ 4. Зміст права інтелектуальної власності
- •§ 5. Здійснення права інтелектуальної власності
- •§ 6. Захист права інтелектуальної власності
- •Розділ IV зобов'язальне право
- •§ 2. Види зобов'язань і система зобов'язального права
- •§ 3. Елементи зобов'язань
- •§ 4. Підстави виникнення зобов'язань
- •§ 5. Зміна зобов'язань.
- •§ 6. Припинення зобов'язань
- •§ 7. Виконання зобов'язань
- •Глава 21
- •§ 2. Класифікація засобів забезпечення виконання зобов'язань
- •§ 3. Речово-правові засоби забезпечення виконання зобов'язань
- •3.1. Застава
- •§ 4. Зобов'язально-правові засоби забезпечення виконання зобов'язань
- •Глава 22
- •§ 2. Підстава цивільно-правової відповідальності
- •§ 3. Цивільно-правова відповідальність за невиконання зобов'язань
- •§ 4. Форми цивільно-правової відповідальності за невиконання зобов'язань
- •§ 5. Підстави звільнення від відповідальності
- •Глава 23
- •§ 2. Види договорів
- •§ 3. Категорія господарського (підприємницького) договору
- •§ 4. Зміст (умови) договору
- •§ 5. Укладення, зміна та розірвання договорів
- •Глава 24
- •§ 2. Договір роздрібної купівлі-продажу
- •§ 3. Договір поставки
- •§ 4. Договір контрактації сільськогосподарської продукції
- •§ 5. Договір постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу
- •§ 6. Договір міни
- •Глава 25
- •§ 2. Договір ренти
- •§ 3. Договір довічного утримання (догляду)
- •Глава 26
- •§ 2. Особливості договору оренди державного та комунального майна
- •§ 3. Договір прокату
- •§ 4. Договір найму (оренди) земельної ділянки
- •§ 5. Договір найму будівлі або іншої капітальної споруди
- •§ 6. Договір найму транспортного засобу
- •§ 7. Договір лізингу
- •§ 8. Договір найму житла
- •§ 9. Договір позички
- •§ 10. Договір концесії
- •Глава 27 Договори про виконання робіт
- •§ 1. Договір підряду. § 2. Договір побутового підряду. § 3. Договір будівельного підряду.
- •§ 4. Договір підряду на проведення проектних та пошукових робіт.
- •§ 5. Договір на виконання науково-дослідних або дослідно- конструкторських та технологічних робіт.
- •§ 2. Договір побутового підряду
- •§ 3. Договір будівельного підряду
- •§ 4. Договір підряду на проведення проектних та пошукових робіт
- •§ 5. Договір на виконання науково-дослідних або дослідно-конструкторських та технологічних робіт
- •Глава 28 Договори про надання послуг
- •§ 2. Договори перевезення вантажів, пасажирів і багажу
- •§ 3. Договір транспортного експедирування
- •§ 4. Договір зберігання
- •§ 5. Договір страхування
- •§ 6. Договір доручення
- •§ 7. Агентський договір
- •§ 8. Договір комісії
- •§ 9. Договір консигнації
- •§ 10. Договір управління майном
- •Глава 29
- •§ 2. Кредитний договір
- •§ 3. Договір банківського рахунка
- •§ 4. Договір банківського вкладу
- •§ 5. Договір факторингу
- •§ 1. Готівкові розрахунки.
- •§ 2. Безготівкові розрахунки.
- •§ 1. Готівкові розрахунки
- •§ 2. Безготівкові розрахунки
- •Глава 31
- •§ 2. Договір комерційної концесії
- •§ 3. Спільна діяльність
- •Розділ VI недоговірні зобов'язання
- •§ 1. Публічна обіцянка винагороди
- •§ 2. Вчинення дій в майнових інтересах іншої особи без її доручення
- •§ 3. Рятування здоров'я та життя фізичної особи, майна фізичної або юридичної особи
- •§ 4. Створення загрози життю, здоров'ю, майну фізичної особи або майну юридичної особи
- •Глава 33 Відшкодування шкоди
- •§ 2. Особливості відшкодування шкоди різних форм
- •§ 3. Відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю
- •§ 4. Відшкодування шкоди, завданої внаслідок недоліків товарів, робіт (послуг)
- •Глава 34 Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави
- •Розділ VII спадкове право
- •§ 2. Поняття спадкування і права на спадкування
- •§ 3. Види спадкування
- •§ 4. Об'єкти спадкування
- •§ 5. Відкриття спадщини
- •§ 6. Особливі випадки спадкування
- •Глава 36 Спадкування за заповітом
- •§ 2. Зміст заповіту
- •§ 3. Форма заповіту
- •§ 4. Недійсність заповіту
- •§ 5. Виконання заповіту
- •Глава 37 Спадкування за законом
- •§ 2. Черги спадкування за законом
- •§ 3. Спадкування за правом представлення
- •§ 4. Особливості спадкування усиновленими та усиновлювачами
- •§ 5. Розмір частки спадкоємців за законом
- •Глава 38
- •§ 2. Відмова від прийняття спадщини
- •§ 3. Спадкова трансмісія
- •§ 4. Відумерлість спадщини
- •§ 5. Поділ і перерозподіл спадщини
- •§ 6. Відповідальність за боргами спадкодавця
- •§ 7. Охорона спадкового майна та управління ним
- •§ 8. Оформлення права на спадщину
- •Глава 39 Спадковий договір
- •§ 2. Сторони спадкового договору
- •§ 3. Зміст спадкового договору
- •§ 4. Зміна і припинення спадкового договору
- •Глава 1
- •1Див : Луць в.Контракти у підприємницькій діяльності. - к., і 999- — с. 174- 175; Цивільне право України. - Кн. 2. - к , 1999. - с. 358-359.
§ 3. Зміст цивільного правовідношення
Зміст цивільного правовідношення може бути охарактеризований з 2 позицій — соціальної і юридичної.
Соціальним змістом цивільного правовідношення є те суспільне відношення, юридичною формою якого є цей правовий зв'язок. Тому змістом цивільного правовідношення можна вважати відповідне цивільне відношення, котре існує між приватними особами і урегульоване нормами цивільного права (законодавства).
Юридичний зміст цивільного правовідношення — це права і обов'язки його суб'єктів (учасників). Оскільки ці права і обов'язки належать суб'єктам конкретних цивільних правовідносин, то нерідко їх іменують "суб'єктивними цивільними правами і обов'язками".
Можна припустити, що достатньо традиційний термін "суб'єктивне право" вживається, швидше, для того, шоб наголосити на відмінності останнього від "об'єктивного права" або "права у об'єктивному сенсі", котре (теж достатньо традиційно) входило до термінологічного інструментарію правознавців, ніж з метою точної характеристики поняття права, що належить певній особі.
У зв'язку з цим можна дійти висновку, що таке акцентування уваги на "суб'єктивності" або "об'єктивності" права поступово має втрачати сенс, оскільки вже з самого контексту відповідних відносин цілком зрозуміло, чи йдеться про право окремої особи на певну поведінку, чи про сукупність норм та правил поведінки, що встановлені для певної категорії осіб. Скажімо, якщо йдеться про "право посадової особи видавати акти управління", то уточнення "суб'єктивне право посадової особи" тут зайве, оскільки, власне, з формулювання ясно, що мається на увазі саме повноваження, яке надане посадовцю для виконання його службових функцій.
Тому здається більш виправданим наголошування на відмінностях "суб'єктивного" та "об'єктивного" права у загальнотеоретичних дослідженнях, де зазначені правові категорії виступають або можуть виступати самостійним об'єктом (предметом) наукових досліджень.
Коли ж це поняття вживається стосовно окремих галузей права, то більш важливо акцентувати увагу на тому, у якій сфері (галузі) складаються певні відносини (власне, якими є ці відносини — цивільними, адміністративними тощо).
Крім того, з врахуванням тієї обставини, що деякі права та обов'язки можуть грунтуватися не на "юридичному", а на природному праві (або передусім, на природному, а вже на його основі — на "юридичному" праві) доцільним здається уточнення, чи йдеться про право, що взагалі природно властиве людині, чи про право юридичне (закріплене або встановлене відповідними нормами законодавства).
Наприклад, право людини на життя за своєю суггю є природним правом. Саме на цій основі воно також закріплене в низці законодавчих актів, виданих державою, а, відтак, набуло якості права юридичного, можливість реалізації чи захисту котрого вже гарантується засобами публічно-правового характеру.
Встановлення правовими нормами або визнання ними існування взаємопов'язаних прав та обов'язків між окремими суб'єктами, тягне перетворення "звичайних" суспільних відносин на відносини правові, в межах яких юридичному праву однієї сторони кореспондує юридичний обов'язок іншої і навпаки.
З врахуванням викладеного цивільне (суб'єктивне) право визначається як міра можливої поведінки уповноваженого суб'єкта, що забезпечується юридичними обов'язками інших учасників цивільних відносин і слугує для задоволення його інтересів.
І'ішими школами права неоднаково тлумачаться поняття та і;мнйва природа суб'єктивних прав. Так, з точки зору школи приемного права, визнання та закріплення суб'єктивних прав мали і м'релом суть самої людини. Деякі з них були виголошені невід'ємними га священними в період Французької революції та під час и іпуітя незалежності Сполученими Штатами Америки. Можливо, • .іме тому послідовниками класичної теорії природного права і і порено велику кількість праць, де вони, як і позитивісти, піддали і ріпиці теорію суб'єктивного права.
Цивільне суб'єктивне право є досить складним явищем, котре мас свою структуру, може поділятися на частини, складатися з повноважень (правомочносгей), тобто окремих юридичних мож- ■шпостей, що складають разом міру дозволеної поведінки особи.
До суб'єктивного права, як правило, входять три правомочності:
право вимагати від іншої особи виконання обов'язку, тобто право на "чужі" дії;
право на "свої" позитивні дії, тобто, можливість власної юридично значущої активної поведінки, в тому числі користування певними соціальними благами;
право вимагати захисту — можливість привести в дію апарат примусу щодо зобов'язаної особи.
Деякими авторами пропонується виокремлення ще й четвертої правомочності у складі суб'єктивного права — можливості користуватися на підставі цього права певним соціальним благом (М. Мату- юн). Втім, необхідності в цьому немає, оскільки вона охоплюється пішими зазначеними правомочностями.
Стосовно значення волі учасників для виникнення та існування ї\ прав у правовідносинах склалося два основних підходи. Перший : них — природно-правовий — грунтується на визнанні природних, певідчужуваних прав особистості, котрі не створюються, а лише визнаються і підтверджуються нормами позитивного законодавства. Другий (так звана вольова теорія) виник як протилежність природно-правовій доктрині. Вона має підґрунтям ідеалістичну філософію Гегеля і визначає суб'єктивне право як своєрідний наказ, котрий видається об'єктивним правопорядком і надається окремій особі у її вільне розпорядження, як даровану державою владу (панування), свободу волі у межах, встановлених законом. Але якщо суб'єктивне право є дарованим державою дозволом індивідуальної волі, то з цього слідує, що держава не визнає, а створює права особис- іості, наділяючи ними окремих громадян і визначаючи тим самим обсяг правоздатності кожного з них, котрий може бути збільшений або зменшений на розсуд самої держави (О. Йоффе).
Принцип природженості прав, висунутий прихильниками школи природного права, таким чином, замінюється принципом їх надання ісржавою, а тому і принципу невідчужуваності та невід'ємності прав мас бути протиставлена принципова можливість їх примусового обмеження та скасування з волі держави, котрою ці права створюються. Такими є висновки. які випливають з вольової теорії виникнення суб'єктивних прав.
Проте, варто зауважити, що поділ права на публічне і приватне у сучасній юриспруденції має важливе значення для класифікації та визначення юридичної природи правових явищ. Тому при відповіді на питання про природу виникнення суб'єктивних прав слід враховувати поділ права на приватне та публічне. Приватне право має основою, підґрунтям природне право людини, тому держава може обмежувати його лише тоді, коли необхідним є захист прав інших індивідів.
Сфера публічно-правова враховує інтереси, насамперед, публічні, загальні, а отже — державні. Тому в цій сфері суб'єктивне право формується за нормативним, вольовим принципом, оскільки у випадках, коли йдеться про публічне право, держава визначає публічний інтерес. Він домінує у цих відносинах, і тут виражається воля держави і відбувається узгодження індивідуальних інтересів у інтересі публічному. Отже, для сфери приватноправової виправданою є теорія природних прав, а для публічної сфери — вольова теорія.
Таким чином, при визначенні і характеристиці суб'єктивних прав, що є елементом змісту правовідносин, необхідно, насамперед, визначитися, чи це правові відношення у сфері приватного, чи у сфері публічного права, тобто, чи є вони горизонтальними, чи вертикальними.
Крім поняття "цивільне право" цивільне законодавство використовує також поняття "цивільний інтерес".
Цивіїьний інтерес — це об'єкти цивільних прав, блага, прагнення особи, котрі не визначені законом або угодою сторін як цивільні права, але є предметом цивільних відносин. Прикладом цивільного інтересу може бути зацікавленість кредиторів фізичної особи, яка визнана безвісно відсутньою, у збереженості її майна для подальшого задоволення боргових вимог.
Цивільний обов'язок — це адресована зобов'язаному суб'єкту вимога певної поведінки, що відповідає умовам договору, закону або іншої норми цивільного права. Він може бути також визначений як міра належної поведінки зобов'язаного суб'єкта.
Характерними особливостями юридичних обов'язків на відміну від обов'язків — звичаїв, обов'язків морального характеру тощо є їх однозначність за змістом, імперативність, забезпеченість юридичними механізмами, наявність у інших учасників правовідносин права вимоги виконання обов'язку, що виникає при його невиконанні або неналежному виконанні.
Юридичний обов'язок встановлюється як в інтересах уповноваженого суб'єкта, так і в інтересах усієї держави в цілому. Він, таким чином, є гарантом їхнього здійснення.
Структура юридичного обов'язку відповідає структурі суб'єктивного права, виступаючи його своєрідною зворотною стороною.
Отже, в структурі юридичного обов'язку можна виділити такі елементи:
необхідність вчинити певні дії або утриматися від них;
необхідність зазнати негативних наслідків невиконання свого обов'язку;
необхідність зобов'язаної особи відреагувати на звернені до неї законні вимоги особи, що має відповідне суб'єктивне право. Думається, що перший обов'язок — вчинити певні активні дії або утриматися від них — містять у собі і необхідність не перешкоджати уповноваженому суб'єкту у користуванні своїм суб'єктивним правом, а саме — це пасивний юридичний обов'язок. Активний обов'язок — це обов'язок здійснити ті дії, котрі вимагаються від зобов'язаної сторони у правовому відношенні.
Взаємна зворотність суб'єктивних прав та юридичних обов'язків ставить питання про первинність однієї з цих категорій. Однак варто звернути увагу на те, що і ця проблема, тобто проблема встановлення первинності чи вторинності одного з елементів змісту правового відношення має вирішуватися з врахуванням поділу права на приватне та публічне. У приватному праві, звичайно, первинним є суб'єктивне право (це не суперечить і згадуваній теорії природного права). У публічному праві, де домінує публічний інтерес, перевага має надаватися юридичному обов'язку, що також не суперечить вольовій теорії, про яку вже йшлося.
Ця диференціація відчутно проявляється у процесі здійснення суб'єктивних прав та обов'язків та можливості застосування тут засобів державного примусу, про що детальніше мова піде далі.
Структура змісту цивільного правовідношення може бути простою або складною.
При простій структурі має місце одне право і один обов'язок. Наприклад, за звичайним договором позики той, що надає позику, має право вимагати повернення боргу, а боржник зобов'язаний його повернути.
При складній структурі змісту правовідношення його учасники мають декілька прав і обов'язків. Наприклад, в тому ж договорі позики може бути передбачене його забезпечення за допомогою штрафу, поруки або застави. У таких випадках крім основного зобов'язання (правовідношення) з договору позики виникають додаткові (акцесорні) зобов'язання або правовідношення, пов'язані з вимогами відносно забезпечення виконання основного зобов'язання.