Повернення Мавки

Як я довго спала...Ніч, як повінь,

Топитиь біди, кроки, голоси...

Але сонце з темноти льодовень

Визволяє води і ліси.

І мене...Для чого? Знову жити?

Знов шукати в муках сенс буття?

Знов пошле кохання доль вершитель

І не дасть ні сну, ні забуття...

А як не пошле – сама покличу.

Без любові – смислу не знайду.

Дві зорі скотились по обличчю.

Хтось заграв в сопілоньку...Іду

2.3.Священне

Якось стоячи біля священного місця Обеліска слави в День Перемоги, я вдивлялася в обличчя сивочолих ветеранів, які, низько схиливши голови, певно, наповнились пам’яттю.Згадала свою щойно народжену поезію

Пам’ять (до дня визволення Чорнобаю від німецько-фашистських загарбників)

Горіло небо. Вибухи лунали,

Аж чорний дим повис за виднокрай.

І падали бійці, що визволяли

Обпалений війною Чорнобай.

І раптом – тиша... Наче знов у світі

Панує мир, бо ж убивати гріх.

Із хат виходять і дорослі, й діти,

Вітають визволителів своїх.

Цей вересневий день невдовзі стане

Для чорнобаївців одним з найбільших свят –

День визволення, пам’яті і шани

Усіх полеглих у війні солдат.

І ось ми знов прийшли до обеліска

Покласти квіти на твердий граніт,

І вам, герої, уклонитись низько,

Бо пам’ять вічна, як одвічний світ.

А потім мій погляд зупинився на обличчі збайдужілого юнака, який стояв поряд, розмовляючи,цинічно посміхався із нетерпінням чекав завершення урочистої миті.

В мене защеміла душа за невдячних однолітків, а серце заговорило рядками поезії.

Хто ми: люди чи вовча зграя?

Між собою й вовки так не чинять,

Може тільки подоба людськая

Ту невдячність в обличчя кинуть

Хто ж Вас, юні, жорстокості вчив?

Вклав змію замість серця у груди?

Хто таких Вас невдячних створив

Ще й імення придумав Вам – люди

Схаменіться, прощення просіть,

Бо в брудному душа Ваша смітті,

Буде вирок і Божий Вам суд?

У кінці цього вірша стоїть щемкий питальни знак: це своєрідний натяк-звертання до сучасників, заклик до переосмислення цінностей,безперечно, тут мені хотілося б поставити великий знаук оклику , і я вірю, що я це зроблю.

Розділ 3 грані буття

3.1 Гармонія

Кожна людина – неповторна особистість і здатна осмислювати власне буття. І тільки той, хто живе у гармонії із самим собою, із навколишнім світом, може бути щасливим. „Гармонія у навколишньому житті – це співзвуччя, поєднання, злагодженість, взаємна відповідальність якостей когось чи чогось [8,с.168].”

У Стародавній Греції Гармноія – донька бога війни Арея та богині кохання Афродіти. Дивне поєднання. Один із міфів про намисто Гармонії переконує, що скарби, добуті нечесно, приносять нещастя. „Хай буде бідно, аби гідно” (народна мудрість).

Тож моральні чесноти для кожної людини – понад усе.

Гармонія буття

Лювлю повітря життєносну силу,

Як істину теорії просту

Так, крок за кроком, все верстаю милі.

Це значить, що я є, живу й росту.

А там, на небі, в чистому просторі,

Де й оком не сягнути висоти,

Неначе долі наші – світять зорі

І ваблять ще не звідані світи.

Степи, гаї, пустелі, сині води,

Одвічна суть – гармонія буття,

І в цій безодні вічної природи

Я хочу буть в гамонії життя

Упала зірочка – чиясь то доля,

На зміну їй народиться нова...

А я іду, вдихаю запах поля,

Бо я не згасла, я іще жива...

******

Не питало серце над багаттям,

Хто в його стражданнях завинив.

Не питали руки в тиші хатній,

Хто їх обігріти не зумів.

Та душа промовила словами –

Не почуть не можна було їх.

Ти твори добро ,віддавай останнє,

І зірки посипались до ніг...

Не скажу, хто серце моє зранив,

Де сховала я печаль свою.

За густим серпанком у тумані

Наодинці з вітром я стою.