Розділ II природа анормативного ефірного мовлення

2.1. Орфоепічні та акцентологічні помилки як вади усної комунікації

До типових і поширених у вітчизняному телевізійному просторі вад усного мовлення належать орфоепічні помилки. Аналіз фактичного матеріалу свідчить про наявність в усному мовленні тележурналістів значної кількості типових помилок.

1) Невміння правильно артикулювати шиплячі /ж/, /ч/, /ш/. Поширеною є субституція українського твердого /ч/ російським палатальним /ч'/: /ч'/ас* – /ч/ас; хо/ч'/у* – хо/ч/у; /ч'/ому* – /ч/ому. Згідно з літературними нормами української орфоепії, шиплячі приголосні завжди вимовляють твердо, за винятком окремих позицій.

2) М’яка вимова губних /б/, /п/, /в/, /м/, /ф/ у позиції перед я, ю, є; ці звуки потрібно артикулювати так, щоб наступний звук /й/ був напружений, як-от: /мйа/со, /пйа/ть, /вйа/нути та ін.

3) Оглушення дзвінких приголосних у кінці слова та всередині слова: гли/п/ше, ва/ш/ко, ду/п/. Від українця, який звик до російської мови, можна почути кро/ф/, любо/ф, ді/ф/ка, однак у нашій мові сонорний /в/ у жодному разі не повинен переходити у /ф/.

4) Найпомітніша ознака звукового калькування – відоме спорадичне «акання»: к/а/аліція* – к/о/аліція, к/а/нтракт* – к/о/нтракт.

5) М’яка вимова приголосних звуків перед /е/, /и/ на російський лад, лі/т'/ература* – лі/т/ература, а/л'/ергія* – а/л/ергія. Порушують відоме правило «дев'ятки», вимовляють іншомовні назви хвороб та ліків від них: /д'і/істонія*, арт/р'і/т*, ві/з'і/тал* – /ди/стонія, арт/ри/т, ві/зи/тал.

6) Відсутність протетичного: зауч* – завуч.

7) Пом’якшена вимова /р/ в іменниках ІІ відміни на -ар, -ер, -ир – секрета/р'/, ворота/р'/.

8) тверда вимова кінцевого /т/ у дієсловах ІІІ особи множини теперішнього часу: пишу/т/* – пишу/т'/, знаю/т/* – знаю/т'/.

9) Проривна вимова глоткового /г/ – /ґ/етьман*, /ґ/ектар*.

10) Роздільна вимова африкат /дж/, /дз/ – /дз/він*, б/дж/ола*.

11) Порушення фонетичного чергування шиплячих зі свистячими, що пояснюють інтерференційним впливом рис фонетичної системи російської мови на фонетичну систему української мови: перемо/ж/ці* – перемо/з'/ці, запоро/ж/ці* – запоро/з'/ці; сміє/ш/ся* – сміє/с'/ся та ін. Відсоткове вираження порушення норми подано в Додатку Б.

Крім власне орфоепічних помилок, телевізійне мовлення рясніє порушенням акцентуаційних норм, що зумовлене насамперед елементарним незнанням правил наголошування загальновживаних українських слів.

Варто зазначити, що український словесний наголос є вільним, тобто різномісним (незакріпленим), може падати на будь-який (перший, другий, третій і т. ін.) склад. Під час змінювання слова наголос може переміщуватися з основи слова на закінчення і навпаки (áвтор – авторú, бородá – бóроди). В окремих словах акцентологічна норма допускає обидва наголоси чи паралельне наголошування слів: пóмилка і помủлка. Використання різних наголосів не вносить жодних змін у лексичне значення слова. Система наголошування в українській мові дуже складна, що позначається на рівні акцентологічної грамотності. До того ж неправильне наголошування може бути сприченене впливом територіальних діалектів, близькоспоріднених мов, браком мовної обізнаності із системою літературного наголосу.

Під впливом російської мови допускають помилки у вимові окремих слів. Так, із телеекранів часто чути перепис замість перепис, завдання замість завдання, нелегка справа, хоча, звичайно, нелегка справа. Тележурналісти часто вживають форми прийняла, розпочала. В українській мові нормативним є наголошування передостаннього складу: прийняти, отже, прийняла, розпочати, тому розпочала. Правильно говорити з Новим роком, а не з новим. Узагалі слова новий, старий наголошують тільки на останньому складі. В українській мові слово ненависть потрібно наголошувати на другому складі, а от у російській – на першому. Нормативним в українській мові є наголошування другого складу в слові середина, у середині, тоді як російською правильно сказати средина.

В іменниках, що поєднуються з числівниками два, три, чотири, наголошений такий склад, як у формі родового однини: два брати, три нитки. У російських відповідниках наголос сталий – на першому складі.

Інколи телевізійники «вільно» наголошують числівники, говорячи сімдесят, вісімдесят, хоч слід наголошувати на останньому складі. Замість правильного одинадцять, із наголосом на третьому складі, уживають: одинадцять, наголошуючи другий склад, і в числівнику чотирнадцять наголошують другий склад замість нормативного наголошення на третьому.

Отже, відхилення від норм правильної літературної вимови й наголошування можна пояснити переважно незнанням мовцями (телеведучими)

закономірностей звукової реалізації українських фонем у мовленнєвому потоці; перенесенням характерних особливостей фонетичної та акцентуаційної систем російської мови на український ґрунт. Свідченням негативного впливу російської мови на українську є численна кількість зрусифікованих форм.