Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
курсач / Конкурс проводився у номінаціях- проза, поезія (секція літератур.doc
Скачиваний:
30
Добавлен:
28.02.2016
Размер:
1.08 Mб
Скачать

1.1 Люблю природу, люблю її красу

Лірична героїня ( герой) – це особа, думки і почуття якої виражаються у ліриці. Оскільки ліричні вірші пишуть переважно від першої особи, часто ототожнюють ліричного героя і автора, хоч їх слід відрізняти. Ліричний вірш не можна розглядати тільки як частку реальної біографії поета. Лірика – це розповідь “про свій час і про себе”, створюючи яку, автор відбирає найбільш істотне і значне в житті і типізує його за допомогою художнього вимислу. Автобіографічність ліричних творів дуже відносна, і їх не слід розуміти однобічно. [1,с. 86]

Характер ліричної героїні, її світосприйняття формується в залежності від того, в яких умовах розвивається поетичний талант автора.

У першу чергу, на формування моєї особистості величезний вплив мала неповторна українська природа. Тому почуття ліричної героїні яскраво розкриваються у пейзажній ліриці. У мене їх найбільше.

Я люблю природу, мальовничі пейзажі. Саме тому ніколи не подорожую без свого фотоапарата і щоденника з віршами, щоб відразу можна було записати враження. Ось наприклад, подорожуючи околицями рідного села, побачила:

Польові квіти

У полі при дорозі

Зацвіли квітки.

Біжать дівчатка в поле

Плести собі вінки.

Зелене поле – то весна,

Прекрасна, свіжа, голосна,

А квіти ніжні, край дороги –

Початок літа золотого.

Але цей віршик був написаний мною у восьмирічномурічному віці, тому ліричні героїні поезії сприймали красу природи з дитячою безпосередністю.

Так приємно відчути запах молодесеньких листочків впереміш з асорті із ароматів польових квітів.

Неповторні картини, намальовані художницею-природою, на них завжди приємно дивитися і скільки б про це не писали, це залишатиметься

актуальним завжди. Восьмирічна авторка, сільська дівчинка, не оминула своєю увагою цієї теми.

***

В’ється стрічечкою річка,

Навкруг стелиться травичка.

Ліс густий завжди співає,

На зеленій дудці грає.

Жваво бігають малята,

Дружні хлопчики й дівчата.

Під лісочком їхня хата,

Вже прийшла додому мати.

Кличе ненька діточок,

Небо в танці зірочок.

Місяць з неба посміхається,

Діти в ліжечка вкладаються.

Але навіть зараз, у свої чотирнадцять я люблю ці сільські краєвиди. Адже вони мені завжди нагадуватимуть моє дитинство.

Ну, хто не любить море? Безмежне синє море, з якого віє приємним вологим повітрям; біленький чистий пісочок, який ніжить ноги; крик чайок, який лунає з далеку, – мабуть, усім до душі така краса. З подорожами до моря у мене пов’язані лише найприємніші спогади.

Море

Синє море сьогодні тихе…

Може, тому, що вітру немає?

Може, тому, що сонце світить?

Сьогодні море тепле і привітне,

Тихо хвилечками грає.

В піску камінчики перебирає.

Отже, я вважаю, що найвагоміший внесок у формування характеру ліричної героїні робить матінка-природа.