3.2. Батьки і діти – одвічне коло...

Ще в давнину наші предки вживали слово „совість”, воно було похідним від „відати”, „знати”. У церковні книги слово „совість” потрапило з грецької мови, у якій слово совість мало значення почуття, обов’язку. А чи кожен з нас має або хоч розуміє його суть? Нещодавно я прочитала повість Валентини Коваленко „Вовчик”, головний герой якої зіткнувся із жахливим явищем новітнього суспільства, коли діти виховуються в дитбудинках лише тому, що їхні батьки втратили почуття обов’язку і відповідальності і відмовилися від них, покинули, як непотрібну річ на узбіччі життя . Під враженням від прочитаного писалося важко і водочас легко і гідно.

Вовчику Толику

(Із повісті В. Коваленко”Вовчик”)

Твоя доля була і сумна, і, мов сонце, гаряча,

Та ти з нею пройшов крізь життєві круті віражі,

Хоч не часто в дорозі до тебе всміхалась удача,

Ти ж уперто долав ті життєві важкі рубежі .

Твоя зірка світила то меркла у синім тумані,

І манила тебе небокраю заквітчана даль,

І ти йшов все вперед, не боявсь ні образ, ані брані,

І любов свою світлу проніс крізь життєву печаль.

Так, ти жив між людей, і від них - твоя мудрість і сила,

Не судилось від батька і неньки відчути тепло,

Та ти вірив в добро, і від цього росли в тебе крила,

Хоча важко і скрутно, а часом й нестерпно було.

Тож душа твоя щедра не вмерла в безжальних тривогах,

Бо вона шанувала все просте, все щире й земне,

І любив ти однаково липень і вересень й січень,

І за це Ангел твій сохранив і зберіг тебе.

******

Ви бачили покинуту дитину,

Малу сирітку при живих батьках?..

Тоненькі рученята, мов билини,

Печаль і біль в заплаканих очах.

А темними холодними ночами

Вона себе за плечі обійма

І уявляє, що це руки мами,

І з уст злітає тихо: „Мамо, ма...”

Зацькованим маленьким вовченятком

Із заздрістю і сумом спогляда,

Як з мамою і татом йде малятко,

Не знаючи, що в світі є біда.

Безвинна жертва болісної драми...

Що доведеться витерпіть йому?

Він знов в думках звертається до мами:

„Чому мене ти кинула, чому?!!”

Для мене мама – це свята Мадонна,

А я для неї – сенс її буття.

Її любов безмежна і бездонна,

Як Сонечко. Як Всесвіт, Як Життя.

Нам так для щастя треба небагато –

Блакитне небо, золоті жита.

А поряд щоб були і мама й тато,

А решта – все вторинне, суєта.

Я Господа прошу, молю. Благаю

Про щастя на Землі, а ще про те,

Хай в кожнім домі сміх дітей лунає,

Щоб не було покинутих дітей.

У ці поезії я вклала ідею людяності, здатної, як наш головний герой, Толик, оборонятися, захищатися, відстоювати власну гідність. Адже він розумів: якщо він не буде чесним самим перед собою, совісним – він має право схибити, зневіритися, зломитися.

Хочеться вірити, що своїми віршами я достукаюся і до однолітків, і до їх батьків. „Шануй твого батька і матір твою, щоб довголітній ти був на землі”, - це єдина Заповідь Божа, що обіцяє винагороду за її виконання. Для дитини батьки заступають Бога на землі (із Біблії).

І не виконання батьківського обов’язку – то непошана до Бога і великий Гріх, адже народна мудрість переконує: з родини йде щастя людини. На все життя у моєму серці залишиться мамина ласка, бабусина щедрість, татова вимогливість, дідусева мудрість.