2.2. Байдуже, що там за вікном…

Мені подобаються усі пори року. Але є серед них і найулюбленіші – це, звичайно, що літо та осінь. Літом все активно рухається, розважається, працює, радіє, а восени все повільне, граційне. От і про ці дві пори року у мене найбільше віршів.

Оскільки я з’явилася на світ влітку, то й улюбленою порою року для мене є літо. Дівчина, яка любить слухати липневу грозу, - це і є сама авторка. Чому саме липневу? А тому, що липень я вважаю своїм місяцем. Саме в липні зі мною трапляється найбільше приємностей, та й день народження у мене 28 липня.

Пісня липневої зливи

Вночі, прокинувшись від грому,

Я слухатиму, як гроза співа.

Пісня та дивна вуху людському,

Та для мене ця пісня уже не нова.

До неї я звикла, для мене вона колискова,

Її полюбила я й слухала б увесь літній день!

Але мине ніч і затихне мелодія знову,

Залишивши тільки тихе й віддалине «День».

Остання, тихесенька нотка липневої зливи

Упаде на землю. Залишиться тільки луна.

Останнє те «День» тихеньке, далеке, тужливе

затихне,

Замовкне й плаклива липнева струна.

Осінь

Прийшла осінь красна,

Прийшла пані ясна.

Багато нам дарунків принесла,

Три місяці у нас погостювала,

Усе, що мала, сестрі-зимі віддала.

У цьому вірші осінь постає перед нами у звичному образі залотокосої дівчини-красуні у золотому вбранні, що всім розносить подарунки, таким чином винагороджуючи за те, що люди влітку не ледарювали, а працювали, щоб восени зібрати гарний урожай.

Весна

Зорепадом сипалась весна,

Така далека, незвичайна,

Неначе зірочка чудна.

Скрізь квіти сипала вона.

Дерева в шати одягла,

А потім кошик свій взяла,

З нього метелики злетіли

На квіти чарівні вони присіли.

Повік мені весну ту не забути,

Її я знову хочу бачити і чути.

У цьому вірші весна – це дивовижна зірочка, що прилетівши на землю розбудила її, одягла у нові гарні шати, а людям подарувала радість і тепло.

Канікули

Пора, яку любить вся дітвора?

КАНІКУЛИ!!!

Пора, коли дозволено все?

КАНІКУЛИ!!!

Пора, яка радість всім несе?

КАНІКУЛИ!!!

Канікули – чудова пора!

Літечку – УРА!!!

Хто ж не любить літні канікули?! Мабуть, що всі люблять. Адже саме влітку день довший, вільного часу більше, не потрібно хвилюватися за уроки. Літо – це чудово! Літо – це час для дітей, розваг, купання та морозива!

***

Осіння тиша місто огорнула,

Лиш вітер ще ніяк не вгомониться.

Стара алея в парку вже заснула,

А паркові чогось іще не спиться.

Зігрію руки і думки в кав’ярні,

А кавою зігрію змерзлу душу.

Пейзаж осінній золотаво-гарний,

І я нічим красу цю не порушу.

Нарешті метушливе місто затихло, на вулицях запанувала тиша. Осінь владарює. Осінь – це поетична пора. Хіба може не надихнути осінній пейзаж? Чи аромат гарячої кави в кав’ярні? У осінні дні кава перетворюється на такий собі душевний бальзам, який зігріває душу, яка змерзла на осінньому вітрі. Осінь – це пора натхнення.

Останній день осені

Останній день осінньої пори…

Вже не милуватимуся більш вночі грозою,

Й не шепотітиме мені вже клен:»Засни»,

Бо сам заснув. Прокинеться весною.

Пройдуся зимнім ранком поміж верб,

Вони мовчать, закуталися в іній.

Підніму голову і подивлюся вверх

На небо, що від диму стало сіре.

Не чути вже тужливого «Курли!»,

Не видно лебедів посеред ставу,

Не чути запаху осінньої трави.

Навкруги сумно, бо зима настала.

Чому сумую? І сама не знаю!

Може тому, що вже нема тепла?

І в перший день зими я вже весну чекаю,

З теплом щоб гарний настрій принесла.

Одного осіннього дня, повертаючись зі школи, я уважно до всього приглядалась. Якось незвично було надворі, чогось ніби не вистачало. Мій шлях пролягав біля ставка. Я зупинилася і подивилася на сіре дзеркало води – було пусто, лебедів уже не було. Давно? Тоді чому я раніше цього не помітила? Я глянула на рядок молодих верб коло ставка. Вони мовчали. Розплітали коси-віти і мовчали… Я продовжила свій шлях нешвидким, рівномірним кроком. Як багато я не помітила. Як багато…

Стало сумно і трохи жаль. Жаль цієї осені, яка залишилась непомічена мною, цього останнього дня осені. Очі дивилися кудись далеко, а думки писали новий вірш.

Саме така історія появи на світ цього вірша. І з тих пір цей вірш став улюбленим віршем для мене.

Як вже було сказано, природа бере активну участь у формуванні особистості автора та характеру ліричного героя. У кожного поета є своя пора року. У мене – це літо.