2.3. Зорові образи поезії

У поданих поезіях відчуваються біль і переживання закоханої людини. Це і зрозуміло, адже кохання не завжди приносить щастя і радість. І не завжди перше кохання є єдиним, на все життя. Тому, звичайно, будуть ще і розпач, і страждання, і біль, і гіркота. Через якийсь час сьогоднішні почуття будуть оцінюватись зовсім по-іншому. Але зараз цей біль втрат, поразок глибоко переживається і віддзеркалюється у поезії через певні образи.

Якщо вникнути не в зміст, а в колір запропонованих віршів, то, мабуть, складеться враження «чорно-білого» фільму. Дійсно, у поезіях переважають білий або чорний колір. Підтвердимо цю одноманітну кольористику прикладами:

БІЛИЙ	ЧОРНИЙ
Сонця промінь ловлю я грайливий, І здається мені на мить, Що на небі є ангел білий: Він з блакиті до мене летить.	В синяві прозорій я тебе шукаю, В снах тебе немає, та у серці ти. Я, самотня, вечір тихо зустрічаю, Бо цей темний вечір – вечір самоти.
Сколихнулась душа дівоча, Подивилась у небеса: З білим ангелом зустрічі хоче... То чому ж забриніла сльоза?	Тиха тінь на чорнявій алеї, Білим цвітом засипаний сад. Серце б`ється шалено у неї, Огортає її снігопад.
Сади молочно ще цвістимуть, І вічним буде зорепад з небес. І разом двоє тут ітимуть В веснянім мареві чудес.	Тиха тінь на смуглявій алеї, Кроки чутно самотні в пітьмі... Вірне серце ще б`ється у неї , Що колись дарувала тобі!
Сади збентежено цвістимуть, Духмяний несучи привіт. І разом двоє тут ітимуть, Де осипався білий цвіт… .	Я і досі тебе не забула, Придивляюсь до темних ночей. Твою сутність я ще не збагнула, Тож тону у блакиті очей.
В синяві прозорій я тебе шукала, Та чомусь і досі не змогла знайти. І пелюстка в небо біла відлітала, Серцем я відчула що ця квітка – ти!
Тиха тінь на чорнявій алеї, Білим цвітом засипаний сад. Серце б`ється шалено у неї, Огортає її снігопад.

Як бачимо, білий колір все ж таки переважив чорний. І якщо бути об’єктивним, то присутній у віршах і блакитний колір (очі коханого, небо). Отже, душа закоханого серця має сподівання на кращі зміни.

Висновки

Почуття любові, можливо, як ніяке інше, прагне висловлення. Ось чому кохання дуже часто дає поштовх до творчості, до самовираження. Скільки написано творів, у які поети намагалися вкласти свої почуття та переживання. Але ця тема продовжує хвилювати людство, бо є виявом внутрішньої краси та гармонії. Тому спілкування з такою поезією – це збагачення власного духовного світу, його урізноманітнення і – обов'язково – ушляхетнення.

Нами було наведено і проаналізовано поезії, написані внаслідок пережитих емоцій, почуттів, а найчастіше розпачу і сліз.

Досліджуючи власну поезію кохання, нами було з'ясовано, що настрій віршового твору залежить від почуттів, що переповнюють автора. У запропонованих поезіях переважають сумні настрої у чорно-білих кольорах. Але блакитний колір та весняний настрій, які теж зустрічаються у поетичних творах, додають загальній картині більш оптимістичного настрою.

Ліричний герой, який з'являється у поезіях, змальований з особливою ніжністю і любов'ю. Він подається через образи квітки, ангела.

Особливе місце в інтимній ліриці займає і образ природи. Блакить неба, молочний цвіт садів, чорняві алеї розкривають внутрішній світ закоханого страдницького серця.

Кохання - терпляче й милосердне. Воно не ображається і не шукає зла. Воно не радіє неправді, а радіє щирості й веде до світла. І кожен, хто хоч раз в житті по-справжньому кохав, не залишиться байдужим до духовного феномену поезії душі і серця.