16. Діффузіонізм в культурній антропології XIX — початки XX століть|віків|.

Само поняття «дифузія» (від латів. diffusio| – розповсюдження|поширення|) було перейнято| з|із| фізики, де воно означає «проникнення», а в культурній антропології під дифузією почали|стали| розуміти розповсюдження|поширення| культурних явищ через контакти між народами – торгівлю, переселення, завоювання. Дифузіонізм, як науковий напрям|направлення| передбачав|припускав| визнання|зізнання| головним|чільним| змістом|вмістом| історичного процесу дифузію, контакт, запозичення, перенесення|перенос| і взаємодію культур. Еволюціоністській ідеї автономного виникнення і розвитку схожих культур в схожих умовах дифузіоністи| протиставили ідею унікальності виникнення культурних елементів в певних географічних регіонах і подальшого|наступного| їх розповсюдження|поширення| з|із| центру зародження. Однією з найбільш важливих|поважних| проблем диффузионизма| стала проблема знаходження початкових|вихідних|, первинних культур. Тобто еволюціонізм розглядував|розглядав| розвиток в часі, а диффузионизм| – в просторі|простір-час|.

За основоположника диффузионизма| прийнято вважати німецького географа і етнографа Фрідріха Ратцеля (1844-1904). У його праці, яких як «Антропогеографія», «Народознавство», «Земля|грунт| і життя», були сформульовані основні положення|становища| диффузионизма| як самостійного напряму|направлення| у вивченні культур: принцип взаємовпливу культур, їх зміна шляхом запозичення, ідея одного або декількох центрів початку людської культури, при цьому самій людині відводилася|відводила| другорядна роль, що передбачає|припускає| відносну незалежність культури від нього. На відміну від еволюціоністів, що розглядують|розглядають| кожне явище культури як ланка в ланцюзі|цепі| еволюції, відвернуто від конкретних умов їх виникнення, Ратцель одним з перших підняв питання про явища культури як ознаки зв'язку народів: расові типи змішуються між собою, тому всі сучасні раси змішані; мова|язик| як етнічна ознака стійкіша, але|та| з часом міняється або витісняється іншими мовами|язиками|; предмети ж матеріальної культури значно більше утримуються|стримуються| і зберігають свою форму і ареал свого розповсюдження|поширення| в порівнянні з іншими явищами культури. Тому за важливе|поважне| завдання|задачу| культурної антропології вважав вивчення розповсюдження|поширення| культури. Ратцель виділяє два способи переміщення елементів культур:

1. повне|цілковите| і швидке перенесення|перенос| не окремих предметів, а всього культурного комплексу

2. переміщення окремих предметів від одного народу до іншого.

В рамках|у рамках| диффузионизма| була розроблена теорія «культурних кругів|кіл|». І окремі ідеї цієї теорії вперше|уперше| можна зустріти біля|в| Ратцеля. Сюди відноситься «ідея форми» і «круги|кола| форм», які стали теоретично початковим|вихідним| пунктом для пізнішої розробки «культурних кругів|кіл|». Ратцель використовував принцип безперервності, якому прихильники|прибічники| теорії «культурних кругів|кіл|» надавали важливе|поважне| значення як аргументу при реконструкції шляхів|доріг| переміщення культурних елементів або культурних комплексів.

Учнем Ратцеля Лео Фробеніусом були розроблені інші допоміжні засоби|кошти| – критерій кількості. Він зачинає|починає| географічно змальовувати|зображати| постійний зв'язок між певними «кругами|колами| форм», наприклад, певні типи будинків|домів| із|із| спеціальними формами знарядь праці, одяг і ін. Згідно його теорії поєднання лави|низки| ознак в певному народі дозволяє виділити окремі культурні провінції (круги|кола|). «Культурним кругом|колом|» є штучно створене по довільно відібраних елементах поняття, не що розвивається в часі, а що лише взаємодіє з|із| іншими «кругами|колами|» в географічному просторі|простір-час|. Тобто|цебто| вся історія культури - це історія механічної взаємодії, переміщення «кругів|кіл|» культури. Його погляди на суть|єство| культури ґрунтуються на твердженні|затвердженні|, що культури – це жваві|живі| організми, які переживають народження, дитинство, зрілий|дозрілий| вік, старість і смерть. При цьому, на його думку, культури не створюються людьми, а ростуть|зростають| самі по собі. Людина ж, швидше|скоріше|, продукт або об'єкт культури, а не її творець. Але|та| хоча культура не створюється народом, вона не може обходитися без людей, оскільки не може без них розповсюджуватися|поширюватися|. Отже, людина не творець, а носій культури. Представляючи|уявляти| культуру як якесь|деяке| внесоциальное| явище Фробеніус підрозділяє культури на чоловічих і жіночих. У своїй роботі «Походження африканських культур» він розрізняє два типи африканських культур: теллургическо-эфиопско-патриархальную| і хтоническо-хамитическо-матриархальную|. При цьому «хтонической|» культурі він приписував магічні властивості, а «телуричною» - містичні. Із|із| з'єднання|сполуки| цих двох типів культур, на його думку, утворилися високі культури. Таке розуміння суті|єства| культури, ототожнення з|із| біологічним організмом, що живе по законах самостійної органічної істоти, давало Фробеніусу привід стверджувати, що він відкрив|відчиняв| природні закономірності в області вивчення культури, які повинні досліджуватися не історичним, а природничонауковим методом.

Останній крок в створенні|створінні| теорії «культурних кругів|кіл|» був зроблений Ф. Гребнером, головна|чільна| заслуга якого полягає в заміні прийнятого до цього співіснування «культурних кругів|кіл|» в просторі|простір-час| їх послідовністю в часі: в результаті з'являється|появляється| можливість|спроможність| говорити не лише|не тільки| про «культурні круги|кола|», але і про «культурні шари». У вигляді системи цю концепцію Гребнер представив|уявляв| в роботі 1911 р. «Методи етнології». Він стверджував, що йому удалося об'єднати культурні досягнення всіх народів Землі|грунту| в шість «культурних кругів|кола|», але|та| його не цікавило питання про внутрішній взаємозв'язок елементів, що відносяться до одного «культурного круга|кола|», не бачив перешкоди своєї теорії і в тому, що ці «культурні круги|кола|» не можна зустріти в такій формі насправді.

Причиною появи і популярності диффузионистских| шкіл стала методологічна криза еволюціонізму, виявлення його слабких|слабих| місць|місце-миль|, а саме неможливості пояснити|тлумачити| автономний розвиток культур. Мета|ціль| ж диффузионистов| полягала в показі просторового розповсюдження|поширення| культур або окремих культурних елементів, виявленні областей їх походження, реконструкції шляхів|доріг| і способів їх розповсюдження|поширення|.