4. Духовна автономія людини: антропологічний сенс|зміст|

В.В. Шаронов (Соціальна антропологія. Спб, 1997. С. 46) пов'язує предмет соціальної антропології з автономією людини і його свідомості: «Специфікою соціальної (культурної) антропології є|з'являється| розгляд нею людини в його відносній автономності. Свобода волі людини, його відповідальність, здатність|здібність| впливати на хід подій в природі і суспільстві|товаристві| є вираження|вираз| його автономності. Соціальну антропологію можна визначити як область знання, що вивчає ті феномени внутрішнього духовного світу людини, які дозволяють йому реалізувати себе як суб'єкта — творця своєї соціальної реальності». Проте|однак| опір|в| В.В. Шаронова робиться|чинить| на відносності автономії, тобто його позиція зближується з|із| компромісним варіантом трактування проблеми автономії свідомості як «відносна самостійність суспільної|громадської| свідомості». «Відносність цієї незалежності, - пише він в цій же праці, - виражається|виказує| в наявності у людської істоти багатьох природних і соціальних властивостей, модифікованих і трансформованих|трансформувати| специфічними особливостями тієї особи|особистості|, якою вони належать». Психологічні і культурні підстави тут відсовуються|відсувають| на другий план: «Суть проблеми не просто в затвердженні дії свідомості (психіки) на буття людини, але|та| в розумінні самої людини або як складного саморегульованого| автомата, або як внутрішньо активної істоти, що володіє екзистенціальною автономією і внутрішньою самодостатністю» (там же). Якщо відносно філософської антропології розширювальне трактування її предмету як автономії людини виглядає більш менш прийнятною|допустимою|, то для соціальної і культурної антропології вона представлена спекулятивною.

Проблема духовної автономії (свідомості) людини в плані соціально-філософського дослідження ідентифікується з|із| темою «відносної самостійності суспільної|громадської| свідомості». Остання неминуче виникає разом з остаточним формуванням в 19 ст|ст.| особливої цілісності духовного життя, в якому переважає надіндивідуальна|, над особистісна|, массовидна| свідомість, особливо класова (ідеологічна) або етнічна. Така «загальна» свідомість з'являється|появляється| в індустріальному суспільстві|товаристві| і стає предметом теоретичної рефлексії моністичної філософії. У філософському плані було відкрите|відчиняти| Гегелем, який тлумачив його як субстанцію, об'єктивний дух. Проблема загострюється|загостряє| в роботах  Маркса, особливо в “Економічних рукописах 1857-1859 роках” і “Капіталі, в яких йде гостра полеміка з|із| Гегелем і дається обґрунтування матеріалістичного розуміння історії. Підкреслимо той факт, що сама постановка проблеми автономії свідомості не була монополією марксизму. Вона ставилася в інших, паралельних традиціях наукового дослідження: у соціології О. Конта, Р. Спенсера, Э. Дюркгейма, які зробили важливий|поважний| крок вперед до науковості і антипсихологізму в розумінні свідомості; у культурній антропології Э. Тайлора, Дж. Фрезера, Л.Г. Моргана, які вели активний пошук початкових|вихідних| інваріантів культури: аналізували автономію релігійної свідомості у вигляді анімізму, автономію етичної свідомості у вигляді первинних заборон і так далі.

Проблема культурних підстав автономії свідомості зачіпалася американською школою культурної антропології (Боас і його послідовники). Культура тут — явище особливого походження, яке не може бути ні зведено до біологічного або соціального, ні виведено з|із| них, ні підведено під їх закони. Культура може бути пояснена|тлумачити| тільки|лише| з|із| самої себе — omnis| cultura| ex| cultura| (А. Кребер). З іншого боку, на думку М. Вебера, культура є|з'являється| чинником|фактором| соціальної детермінації (культурний детермінізм).