3. Роль бізнес-плану в оцінці інвестиційних проектів.

Вдосконалення методів оцінки варіантів не менш важливе, ніж пошук самих варіантів капіталовкладень. Компанії, найбільш винахідливі в області інвестування, будуть найбільш благополучні, якщо тільки їх менеджери досить компетентні. Коли фірма зібрала всі інвестиційні пропозиції, починається процес їх оцінки і ранжирування. При цьому складається бізнес-план проекту з подальшим підрахунком показників ефективності інвестицій, які, в свою чергу, можуть фігурувати в техніко-економічному обгрунтуванні, що представляється банку-кредитору.

Бізнес-план повинен дати можливість інвестору зробити комплексну оцінку проекту і в першу чергу показати, що:

1 Товар, що пропонується є конкурентноздатним і на нього є достатній платоспроможний попит.

2. Є необхідні платіжні і ресурсні можливості.

3. Можлива реалізація проекту в прийнятні терміни.

4. Інвестування проекту вигідне.

Приведемо основні рекомендації за змістом розділів бізнес-плану:

1. Характеристика товару. Тут розраховуються джерела технічного ризику при створенні нового товару, можливі способи його зниження і підтверджується конкурентноздатність товару.

2. Оцінка ринку. Мета розділу - представити матеріал, достатній для того, щоб переконати інвестора в тому, що продукти або послуги мають стійкий попит і можуть бути продані в умовах конкуренції.

3. Можливості виробництва. Характеризуються можливості і терміни розгортання виробництва товару, його обсяг.

4. Організація реалізації проекту. Розглядається в якій формі повинна здійснюватися реалізація проекту (спільне підприємство, пайова участь і інш.), які необхідні організаційні заходи по створенню організаційної основи проектів.

5. Фінансовий план. Це результуюча частина бізнес-плану. Містить проектні дані про фінансові потоки, розміри інвестицій, об'єми продажу, а також вимоги до інвестицій. Фінансовий план розробляється на 3 - 5 років. Проект першого року розписується щомісячно, другого - поквартально, дані подальших років даються загалом по роках. Якщо на перший рік планування здійснюється з прив'язкою до певної групи показників і специфіки витрат першого року виробництва, то на другій - на основі результатів досліджень місткості ринку і тенденцій його зміни загалом. На третій - п'ятий роки фінансове планування доцільно здійснювати на основі моделей цін в процентному співвідношенні до обсягу продажу.

У фінансовому плані повинні знайти відображення наступні питання:

• обсяг продажу і загальний прибуток;

• процентне відношення прибутків і витрат;

• загальний обсяг інвестицій;

• використання власних і позикових коштів;

• їх джерела і терміни погашення заборгованості;

• термін окупності вкладень;

• терміни початку виплати дивідендів;

• витрати виробництва і звертання.

Структура фінансового плану складається з плану прибутків, плану витрат (касового плану) і балансу першого (щомісячно), другого (поквартально), третього (загалом за рік) років.

У плані прибутків робиться розшифровка динаміки обсягу продажу, вартості товару з урахуванням транспортних коштів (витрати, що безпосередньо відносяться на даний товар) і загального прибутку. Окремо розшифровуються постійні витрати, до яких відносять оренду, страхування, амортизацію, управлінські витрати, витрати на маркетинг і збут.

План витрат містить дані про динаміку витрачання і відшкодування усього інвестиційного капіталу. У витрати включаються купівля активів, виплата позик, придбання обладнання (невиробничого), інвентарю, а також збитки від господарської діяльності (визначені в плані прибутків).

Баланс відображає структуру активів і пасивів компанії і відповідає звітній формі №1.

Аналіз виробничих інвестицій в основному полягає в оцінці і порівнянні ефективності альтернативних інвестиційних проектів. У якості вимірників тут застосовуються як формальні характеристики, засновані на дисконтуванні потоків очікуваних надходжень і витрат, так і показники, що визначаються на основі даних бухгалтерського обліку. Але який би метод оцінки ефективності ні був вибраний, він пов'язаний з приведенням елементів потоку готівки до одного моменту часу. Найбільш важливим моментом тут є, вибір рівня ставки процентів, по якій проводиться дисконтування, - ставки порівняння. Найчастіше при порівнянні застосовуються три варіанти ставки:

• усереднена вартість капіталу (усереднений показник прибутковості акцій, процентних ставок по кредиту і т.д.)

• суб'єктивні оцінки, засновані на досвіді компанії;

• існуючі ставки по довгостроковому кредиту.

У фінансовому аналізі ефективності інвестицій в основному застосовуються такі показники, як чистий приведений прибуток, термін окупності, рентабельність.

У якості першого вимірника найбільше поширення отримав чистий приведений прибуток. Дана величина характеризує загальний абсолютний результат інвестиційної діяльності, її кінцевий ефект. Під чистим приведеним прибутком розуміють різницю дисконтованих на один момент часу показників прибутку і капіталовкладень.

Більш надійним і однозначно відповідаючим на питання про ефективність інвестицій є використання такого показника, як внутрішня норма прибутковості (ВНП). Вона являє собою коефіцієнт дисконтування, при якому значення чистого приведеного прибутку дорівнює нулю. Коли дослідник намагається знайти внутрішню ставку прибутку від вкладень, потоки грошових коштів (позитивні і негативні) зводяться в таблицю по роках. Потім довільно вибирається коефіцієнт дисконтування. Потрібно поступово поліпшити вибір доти, поки приведена вартість прибутків від вкладення не порівняється з грошовим потоком в році, попередньому першим надходженням (тобто з негативними грошовими потоками). Отже під ВНП розуміють ту розрахункову ставку, при якій капіталізація прибутку, що регулярно отримується дає суму, рівну інвестиціям, і, отже, капіталовкладення є операцією, що окупається. Інакше кажучи, при нарахуванні на суму інвестицій процентів по ставці, рівній внутрішній нормі прибутковості, забезпечується отримання розподіленого за часом прибутку. Чим вище ця ставка, тим більше ефективність капіталовкладень.