§ 3. Структура Конституції України

Структура конституції — це спосіб її внутрішньої побудови, тобто порядої об'єднання однорідних конституційних норм у певні комплекси — розділи ті послідовність їх розташування. Зрозуміло, що поняття структури конституції ; названому її розумінні може бути застосоване тільки до кодифікованих конституцій Некодифіковані конституції якоїсь більш-менш чіткої системи викладу норма тивного матеріалу не мають.

44

стандартизований УКГГ°Твя!а»... При иьо«У "'«^дйного пР^ІГнИ вРгіх націонал

V структурі основної^ ^ 6азується. 45

Перший розділ Конституції, незважаючи на його традиційну для багатьс сучасних конституцій назву «Загальні засади», фактично закріплює засади коней туційного ладу України, основою якого є людина як найвища соціальна ціннісі (стаття 3).

Про визнання самоцінносгі людини як такої, без прив'язки (на відміну ві Конституції УРСР 1978 року) її статусу до держави, свідчить і той факт, що розді присвячений правам і свободам людини і громадянина та їх гарантіям, уміщени відразу ж після розділу «Загальні засади». Конституція таким чином рішуч відходить від притаманного тоталітарним режимам ставлення до індивіда як д «гвинтика» всемогутньої держави і сприяє утвердженню людини з її інтересами потребами як центру громадянського суспільства.

Виходячи з принципу народного суверенітету, третій розділ Конституції У країн визначає засади таких форм безпосереднього народного волевиявлення як вибори референдум.

У наступних п'яти розділах, присвячених організації державної влади, прово диться принцип її розподілу на законодавчу, виконавчу і судову, хоч слід зазначить що зробити це абсолютно чітко в сучасних умовах не вдалося конституції жодне країни. Не є винятком з цього погляду також Конституція України. Не вписується зокрема, у вказаний розподіл статус глави держави — Президента України, яком; присвячений розділ V Конституції. Йому передує розділ «Верховна Рада України» що, однак, само по собі не може служити підставою для висновку про форм) державного правління в Україні.

Певні особливості притаманні також статусу прокуратури в Україні, що не дозволяє віднести її до органів виконавчої влади, як це у більшості європейськю країн. Розділ, присвячений прокуратурі, розташований у зв'язку з цим між розділом VI «Кабінет Міністрів України. Інші органи виконавчої влади» і розділом VII] «Правосуддя».

Розділи IX і X Конституції відображають специфіку територіального устрою України, зокрема наявність у її складі Автономної Республіки Крим.

Характерною рисою переважної більшості сучасних конституцій є виокремлення в їх структурі спеціальних розділів, присвячених засадам організації місцевого самоврядування, що свідчить про істотне підвищення його ролі в житті громадянського суспільства. Цю тенденцію наслідує також Конституція України. Місцевому самоврядуванню в ній присвячений розділ XI.

Окремо від розділів, що визначають статус основних складових частин державного механізму, розташований розділ, що закріплює функції і повноваження Конституційного Суду України. Це пояснюється як специфікою його правової природи, так і особливою роллю цього державного органу в забезпеченні верховенства Конституції та її охороні.

Завершує основну частину Конституції України розділ, у якому встановлюється порядок внесення змін до неї.

Зміст основної частини Конституції України свідчить про те, що предмет її регулювання не обмежується правовим статусом людини і громадянина та організацією державної влади. Вона містить також низку вихідних положень, що

46

закріплюють основи організації громадянського суспільства, яке формується, зокрема його економічні засади — приватну власність, ринкове господарство, вільну конкуренцію, встановлюють принцип плюралізму в усіх сферах суспільних відносин тощо. Тому навряд чи правильно стверджувати, що Конституція України за своїм змістом є Основним Законом лише держави, а не суспільства.

Разом з тим, не можна не помічати, що порівняно з Конституцією УРСР 1978 року предмет (сфера) регулювання політичного, економічного, соціального і духовно-культурного життя чинною Конституцією України помітно звузився. І це цілком виправдано. Як показує наш попередній досвід, надмірне розширення предмета конституційного регулювання неминуче призводить до одержавлення суспільства, заміни механізмів його саморегуляції механізмом тотального державного регулювання, до повної залежності особистості від патерналістської держави.

Викладене дає підстави для висновку, що Конституція України за предметом регулювання належить до так званої ліберально-етатистської конституційної моделі , яка поєднує традиційний лібералізм (відповідно до якого сфери економічного, соціального і духовно-культурного життя залишаються за межами конституційного регулювання) з поміркованим етатистським началом (тобто з обмеженим регулюванням названих сфер). Така конституційна модель у сучасному цивілізованому світі вважається оптимальною.

«Прикінцеві положення» Конституції містять норми, що визначають час набуття нею чинності та, зважаючи на історичне значення Конституції для Українського народу, проголошують день її прийняття державним святом — Днем Конституції України.

«Перехідні положення» встановлюють межі чинності законів та інших норма-тивнихїктш, прийнятих до набуття чинності Конституцією; строки введення в дію окремих конституційних норм, які в силу об'єктивних причин не можуть бути реалізовані одразу; порядок і строки формування передбачених Конституцією органів державної влади й органів місцевого самоврядування; встановлюють тимчасові винятки для застосування деяких конституційних норм тощо. Значення цього розділу Конституції полягає в тому, щоб забезпечити нормальне функціонування державного механізму і правової системи у перехідний період.

Необхідно відзначити, що норми, які містяться в «Перехідних положеннях», на відміну від попередніх частин Конституції, позначаються не у вигляді статей, а у вигляді пунктів. Це зроблено для того, щоб показати їх специфічний, перехідний характер. Проте особливість позначення зовсім не означає, що ці норми знаходяться за межами Конституції. Як і норми її попередніх розділів, вони складають невід'ємну частину Конституції і мають надзвичайно важливе значення для її застосування, чого не можна сказати про Додаток — Закон України «Про прийняття Конституції України і введення її в дію».

Названий Закон — це самостійний нормативний акт, яким у зв'язку з прийняттям нової Конституції України констатується втрата чинності Конституцією (Основним Законом) України від 20 квітня 1978 року з наступними змінами і доповненнями та

Див.: Сравнительное конституционное право, с. 86-88.

47

Конституційним Договором між Верховною Радою України і Президентом Украї «Про основні засади організації та функціонування державної влади і місцеве самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України».