§ 1. Загальна характеристика інституту президентства

Президент — це, як правило, одноособовий виборний глава держави в країнах! республіканською формою правління, який обирається її громадянами або парламентом на 4-7 років. Ця посадова особа очолює державу в 150 країнах світу (з близько 200), решта має монархічну форму правління.

Вперше інститут президента виник у США, як результат прагнення до встановлення сильної, але дійсно демократичної державної влади і держави в цілому на противагу монархії.

Президент як глава держави є одноособовим інститутом, хоча зустрічаються і інститути колегіального президентства. При цьому існує розподіл повноважень глави держави між колегіальним органом і главою, що було, зокрема, за Конституціями Уругваю 1917 і 1951 рр. З 1958 р. до 1963 р. колегіальний глава держави функціонував в Іраку.

У колишніх соціалістичних країнах роль глави держави по суті, виконували постійно діючі колегіальні органи (президії) представницьких органів державної влади або безпосередньо представницькі органи. У тих соціалістичних країнах, де існував одноособовий інститут президента (Чехословаччина та ін.), функції глави держави також ділились між президентом і президією. Президії обирались вищими представницькими органами державної влади. Подібна ситуація зберігається нині в ряді держав. Так, на Кубі ряд важливих повноважень глави держави реалізуються головою Державної Ради — постійно діючого органу Національної асамблеї народної влади.

Президент, як правило, обирається громадянами відповідних держав шляхом прямих або непрямих виборів. Прямі вибори найбільш характерні для країн з президентською (за винятком США і Індонезії) або напівпрезидентською формами правління (Росія, Франція, Бразилія, Мексика та ін.). Прямими виборами обирається президент і в деяких парламентських державах (Австрія, Болгарія, Ірландія, Ісландія, Румунія).

Непрямі вибори президента здійснюються як виборщиками, які обираються населенням (США), так-і спеціальними колегіями, до яких входять представники суб'єктів федерації або адміністративно-територіальних одиниць з широкою автономією (ФРН, Індія, Пакистан, Італія).

У більшості парламентських республік (Греція, Ізраїль, Чехія, Словакія) президент обирається парламентом, у зв'язку з чим його влада вважається похідною від парламенту.

Конституції більшості сучасних кра'ін передбачають певні кваліфікації (цензи), яким має відповідати кандидат на пост президента. До них відносяться: грома-

220

Іянство відповідної держави, проживання на її території протягом певного часу (не менше 10-15 років); повне володіння громадянськими і політичними правами; досягнення певного віку: мінімальний вік кандидата на пост президента — 25-50 років і максимально допустимий вік кандидата на пост президента, як правило, Кроків, хоч остання вимога встановлюється порівняно рідко. У країнах з однопартійною системою необхідною умовою для зайняття поста президента є приналежність до правлячої партії, а в державах з великим впливом певної релігії кандидат на пост президента має сповідувати відповідну релігію.

У деяких країнах існують спеціальні вимоги до кандидатів на пост президента: мати бездоганну репутацію, досвід фінансової діяльності, не менше середньої або вищу освіту тощо (Туреччина, Азербайджан).

Термін повноважень президента у різних країнах далеко не однаковий: у ряді країн Латинської Америки і США — 4 роки; у Німеччині, Греції, Португалії, Чехії — 5 років; у Фінляндії, Єгипті, Австрії — 6 років; у Франції, Італії, Ірландії, Туреччині — Уроків. У ряді країн одна й та ж особа може бути обрана президентом не більше, ніж на два терміни або не більше двох термінів підряд. Разом з тим, у багатьох країнах переобрання на наступний термін допустиме без жодних обмежень (Франція, Італія, Єгипет), або, навпаки, повторне обрання на посаду президента взагалі неможливе (Мексика, Болівія, Еквадор, Республіка Корея).

У разі дострокової (тимчасової або постійної) вакансії поста президента її займає одна з таких осіб: віце-президент, прем'єр-міністр, глава парламенту або однієї з його палат.

Конституційно-правовий статус президента визначається, як правило, конституціями відповідних держав, а іноді й окремими законами. Ці нормативно-правові акти визначають роль і місце президента в механізмі держави і його взаємовідносини з іншими органами державної влади, порядок заміщення поста президента, його повноваження та відповідальність за порушення конституції, зраду державі тощо.

Статус президента має відмінності у залежності від різновидності республіканки форми правління (парламентської, президентської або змішаної форми правління).

, У парламентській республіці президент є лише главою держави. Міністри й уряд в Цілому йому не підпорядковані і не відповідальні перед ним (Італія, ФРН).

Президент може мати лише окремі елементи виконавчої влади і свої конституційні повноваження здійснює, як правило, «за порадою і за згодою» уряду шляхом використання інституту контрасигнатури. Вона полягає в тому, що акти президента діють лише за умови скріплення їх підписом прем'єр-міністра або міністра, відповідального за виконання цього акта. Президент у таких республіках не приймає рішень, які мають політичне значення.

У президентській республіці президент є главою держави і главою виконавчої влади (США, Бразилія). Йому підпорядковані міністри як у випадку, коли вони складають уряд — раду (кабінет) міністрів, так і коли не утворюють колегіального органу. Посада прем'єр-міністра за умови утворення колегіального органу виконавчої влади у президентській республіці є символічною. Це — адміністративний

221

прем'єр-міністр. Фактичним керівником уряду (ради, кабінету міністрів) є а, президент.

Як правило, посади прем'єр-міністра у президентських республіках не існує. Йог повноваження виконує сам президент. Відповідно не існує у таких республіки уряду як колегіального органу, а є кабінет президента.

За відсутності колегіальної ради (кабінету) міністрів, міністри фактично [ радниками, помічниками президента, вся повнота виконавчої влади належні президенту. Лише він приймає рішення, керує державною службою і делегує певні частину повноважень у сфері виконавчої влади підлеглим.

За умови існування у президентській республіці ради міністрів, міністри підло-рядковані президенту, вони призначаються і зміщуються президентом, щоправда за рекомендацією прем'єр-міністра.

У напівпрезидентській (напівпарламентській), президентсько-парламентськіі (парламентсько-президентській) республіці повноваження президента значні ширші і вагоміші, ніж у парламентській республіці. Але є істотні обмеження ролі президента парламентом, насамперед, щодо призначення прем'єр-міністра (згоді парламенту або однієї з його палат) і відповідальності уряду.

У цілому ж глави (президенти) держав із змішаною формою правління наділяються їх конституціями досить-широкими повноваженнями у сфері виконавчої влади та іншими повноваженнями (нормотворчими, арбітражними, координаційними тощо).

Загальною рисою статусу президента для напівпрезидентських держав є прагнення поставити президента над традиційними гілками влади, всіма інститутами держави, до того ж не в особі, що поєднує повноваження інших гілок влади, а в самостійній якості, зокрема, як арбітра, координатора щодо органів державне! влади, держави і суспільства.

У цілому повноваження, що надаються президентам конституціями, досить широкі. Щоправда, в одних випадках вони реалізуються президентами безпосередньо (у президентських і напівпрезидентських республіках), а в інших, як правило, через ради (кабінети) міністрів (у парламентських і напівпарламентськш республіках).

Президент як глава держави втілює національну єдність, наступність державші влади, він є гарантом національної незалежності і територіальної цілісності, а іноді проголошується також арбітром, координатором діяльності державних органів тощо.

Незалежно від форм правління президент є представником держави за її межами і всередині країни. Він, зокрема, укладає міжнародні договори, призначає дипломатичних представників, приймає іноземних дипломатичних представників. Від! імені держави президент нагороджує державними нагородами, присвоює почесні звання, приймає осіб до громадянства даної держави, дозволяє вихід з громадянства, здійснює помилування засуджених тощо.

У більшості країн президенти мають низку повноважень, що стосуються організації і діяльності органів законодавчої влади. Вони призначають дати виборів у парламенти, скликають їх на сесії, можуть достроково розпускати парламенти з

222

сам

обов'язковим призначенням нових виборів, санкціонують і промульгують (підписують і оприлюднюють) закони, мають право вето (право повернення закону на повторний розгляд парламенту). Президенти мають також право законодавчої ініціативи, право звернення з посланнями до парламенту, які не підлягають обговоренню тощо.

(Президенти мають значні повноваження також щодо формування й інших органів державної влади та призначення вищих посадових осіб. Це стосується, передовсім, формування (призначення) урядів, призначення суддів, формування або участь у формуванні органів конституційної юстиції, пропонування парламенту кандидатур для призначення на вищі посади осіб тощо.

Уряді країн президент може видавати нормативні і ненормативні акти, які мають силу закону. Нормативні акти приймаються (видаються), як правило, на основі делегування повноважень парламентом. Поряд з цими повноваженнями, президенти мають право оголошувати надзви-

) чайний чи воєнний стан, вводити президентське правління у суб'єктах федерації. У всіх країнах, за конституціями, президенти є головнокомандувачами, відповідають за безпеку держави як гаранти її цілісності. Ці повноваження президенти здійснюють через раду безпеки або подібні до неї органи.

За конституціями більшості країн президенти мають розгалужену систему гарантій своєї діяльності у вигляді стримувань і противаг та несуть відповідальність а свої дії.

Зокрема, президентам властиві такі інститути стримувань і противаг, щодо інших органів державної влади: право розпуску парламенту (право дострокового І припинення його повноважень), право вето, право призначення референдуму тощо. 1 Президент на відміну від монарха несе конституційну відповідальність за вико-1 аання службових обов'язків, за свої дії. Як правило, президент несе відповідальність | за навмисне порушення конституції і законів, за державну зраду, заподіяння шкоди державній незалежності, хабарництво, вчинення інших тяжких злочинів.

Така відповідальність має переважно форму імпічменту, процедура якого полягає в тому, що обвинувачення президенту формулює й приймає нижня палата парламенту, а рішення про зміщення його з посади приймає сенат (іноді за участю верховного і конституційного судів, які перевіряють правильність обвинувачення і додержання процедури). У деяких країнах парламент приймає лише обвинувальний висновок, а судить президента особливий суд (Франція, Польща).