§ 1. Конституційний Суд України

як єдиний орган конституційної юрисдикції в Україні

Одним із основоположних принципів організації та функціонування правової держави є верховенство конституції в системі нормативних актів, її пряма, безпосередня дія. Конституція держави посідає особливе місце в системі законів, Вона є Основним Законом України і має верховенство на всій її території. Кон ституційна законність є реально діючою системою конституціоналізму, ще забезпечує повну дію конституції.

Конституційна законність означає:

1. Правовий характер самої Конституції України як Основного Закону держави. Конституція повинна виражати принципи демократії, свободи і справедливості,

закріплювати права і свободи людини і громадянина, насамперед, ті, що відображені у міжнародних стандартах і нормах, втілювати засади правової держави.

2. Верховенство Конституції У країни у правовій системі України.

Усі закони та інші акти органів державної влади й органів місцевого самоврядування приймаються на основі Конституції. Закони та підзаконні (у тому числі відомчі) акти, що суперечать Конституції, не мають юридичної сили. Так, у ст. 8 Конституції України зазначено, що «В Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується».

Конституція, безумовно, є одним із найзначніших політичних документів, бо регламентує політичні відносини, політичну систему, юридичні основи політики держави, політичних прав і свобод особистості. Вона являє собою елемент не тільки правової, а й політичної культури суспільства.

Ідеологічне значення Конституції України полягає не в тому, що вона виражає ідеологію будь-якої партії, класу (як характеризували раніш радянські конституції), а у тому, що в ній відображені певні світоглядні цінності (свобода особистості, політичний та ідеологічний плюралізм, засади правової держави тощо), які через Конституцію впливають на свідомість та поведінку людей, сприяють формуванню їх демократичного світогляду, політичної та правової культури, соціальної активності.

Разом з тим Конституція України — це, перш за все, юридичний документ, її політична та світоглядна спрямованість посилює саме правовий вплив на суспільний розвиток. Конституція має усі властивості закону, є частиною діючого права, але частиною особливою.

256

Конституція як Основний Закон є провідним елементом чинного права і його стрижнем і базою сучасної правотворчості. Вона, як правило, найбільш стабільний юридичний акт, який має найвищу юридичну силу. Такий статус Конституції у правовій системі демократичного суспільства, її особлива юридична природа визначаються, у першу чергу, характером і колом суспільних відносин, які вона покликана регламентувати. Конституція України 1996 р. регулює основні суспільні відносини, пов'язані із здійсненням народовладдя, свободи особистості, політики держави. Зона закріплює основи конституційного ладу, основи правового статусу людини і громадянина, устрій, організацію державної влади і місцевого самоврядування.

У процесі розвитку, конкретизації в законах конституційних положень не виключається небезпека їх викривлення, звуження сфери дії прав та свобод, встановлення таких процедур і механізмів їх реалізації та захисту, які в силу своєї неповноти, нікчемності можуть ускладнити або взагалі звести на нівець здійснення цих прав та свобод. Крім того, низький рівень правосвідомості і правової культури в суспільстві взагалі і у багатьох представників влади зокрема породжує ще більшу небезпеку — порушення прав і свобод при застосуванні навіть досконалих законів виданням підзаконних актів, діями посадових осіб. Тому положення про безпосередню, пряму дію конституції має принципове значення. Це, зокрема, дозволяє, звертаючись за захистом прав і свобод до суду, посилатися безпосередньо на конституційні норми.

Принципи верховенства Конституції, конституційної законності не реалізуються автоматично. Специфічним інститутом забезпечення й охорони дії принципу верховенства Конституції є конституційний контроль, який означає спеціалізований механізм охорони конституції як нормативного правового акта найвищої юридичної сили. Він є специфічною функцією компетентних державних органів у забезпеченні верховенства конституції в системі нормативних актів, її прямої, безпосередньої дії в діяльності суб'єктів суспільних відносин.

Світова практика конституціоналізму свідчить, що державними інститутами, які здійснюють конституційний контроль, є:

— глава держави, парламент і уряд;

— спеціалізовані органи конституційного контролю у вигляді органів конституційного нагляду (квазісудові органи);

— судові органи.

Судовим конституційним контролем є перевірка на відповідність конституції об'єктів такого контролю судовими органами. Існують два різновиди судового конституційного контролю: 1) конституційний контроль, здійснюваний судами загальної юрисдикції; і 2) конституційний контроль, здійснюваний спеціалізованими судами.

Особливість першого різновиду такого контролю полягає у тому, що конститу-ційність об'єктів контролю перевіряють суди загальної юрисдикції, розглядаючи конкретні справи за звичайною процедурою (децентралізований контроль), або верховні (вищі) суди чи їх спеціальні палати з особливої процедури (централізований контроль).

Так, у США, Аргентині, Норвегії суд загальної юрисдикції може визнати закон неконституційним. Якщо справа доходить до верховного суду і він також визнає

257

закон таким, що не відповідає конституції, то таке рішення верховного суду е; обов'язковим для всіх судів. В Австралії, Індії, на Мальті конституційність закону м право перевіряти лише Верховний Суд після того, як справа надійде до нього піс. розгляду судами нижчого рівня. Формально закон, визнаний Верховним Суді неконституційним, продовжує діяти. Але дія його блокована судом, оскільки ж(№ суд застосовувати його не буде. Неконституційний закон, таким чином, позбав ляється судового захисту. Фактично він втрачає юридичну силу. Парламент, к правило, такий закон скасовує.

Для здійснення конституційного контролю у верховних судах деяких держав ство рюються спеціальні конституційні колегії, палати (Конституційна палаті Верховного Суду правосуддя Коста-Рики, Конституційна колегія Національного Суду Естонії тощо).

Особливість другого різновиду судового конституційного контролю полягає в тому, що конституційність об'єктів контролю перевіряють конституційні суди (централізований контроль), які мають спеціальну конституційну юрисдикцію, що здійснюється через процедуру самостійного судочинства — конституційної! правосуддя. Судова конституційна юрисдикція і відповідне конституційне правосуддя складають конституційну юстицію.

Визнання органами конституційного правосуддя, наприклад, закону неконституційним означає припинення його дії.

Конституційне правосуддя — це поєднання двох основ: сутності конституційного контролю та форми правосуддя, в результаті чого ми маємо справу з самостійним видом державно-владної контрольної діяльності у спеціалізованій формі конституційного правосуддя.

Конституційне правосуддя як різновид правосуддя має такі ознаки: 1) наявність конституційних судів як спеціалізованих судових органів конституційного контролю; 2) автономний статус судів в ієрархії судових органів; 3) самостійна процесуальна форма відправлення конституційного правосуддя; 4) юридична сила рішень конституційного правосуддя, рівнозначна юридичній силі конституції; 5) особлива система законодавства, що регулює конституційне правосуддя.

Правову природу і місце у механізмі державної влади конституційних судів, як правило, визначають за конституційно-законодавчим закріпленням їх статусу, повноважень, хоча більш адекватно про це свідчить реальна юрисдикційна діяльність, її правовий результат. Однак конституційні та інші норми щодо органів конституційного контролю не завжди дають їм однозначну правову характеристику, по-різному закріплюють статус цих органів. В одних конституціях про ш< говориться у розділах про судову владу, правосуддя, наприклад у Конституції ФРН (розділ IX); в інших — згадується у розділі правосуддя і одночасно виділяється спеціальний розділ про конституційний суд, наприклад, в Конституції України (ст. 124,126,128розділу VIII та розділу XII); подекуди їм присвячується спеціальний; розділ, і тим самим підкреслюється їх відокремлення від судової системи, наприклад в конституціях Австрії (ч. В «Конституційний Суд» у розділі 6 «Гарантії дотримання Конституції і законності управління»), Італії (розділ І «Конституційний Суд» у гл. VI «Конституційні гарантії»), Іспанії (гл. IX), Литви (гл. 8) тощо. Усе це є, очевидно, >

258

однією з причин появи у літературі різних поглядів з питання про юридичну природу і місце у механізмі державної влади органів конституційної юрисдикції. Вони кваліфікуються як частина або вершина судової системи, або як самостійний вид органів конституційного контролю, або як частина системи найвищих правоохоронних органів тощо.

У Конституції України норма про Конституційний Суд включена до розділу VIII «Правосуддя» та розділу XII «Конституційний Суд України». У ч. З ст. 124 Конституції України (розділ VIII «Правосуддя») говориться, що «Судочинство здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції», а в ст. 147 (розділ «Конституційний Суд України») закріплено положення про те, що [Конституційний Суд України є єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні».

Закон України «Про Конституційний Суд» (ст. 4) основними принципами діяльності Конституційного Суду називає: верховенство права, незалежність, колегіальність, рівність прав суддів, гласність, повний і всебічний розгляд справ та обгрунтованість прийнятих ним рішень. Зазначені вище положення правильно ідображають державно-правову основу його діяльності як судового органу конституційного контролю, який самостійно і незалежно здійснює судову владу через конституційне правосуддя.

Якщо відокремлено охарактеризувати риси Конституційного Суду як судового органу, як це випливає з Конституції України і Закону «Про Конституцій Суд України», то вони полягають у такому: як і інші суди, Конституційний Суд України здійснює правосуддя, тобто приймає за ініціативою уповноважених на те органів і осіб як незалежний арбітр рішення у спірних правових ситуаціях і при порушенні права, охороняючи Конституцію; здійснює судову владу шляхом колегіального розгляду справ виборними (призначеними) офіційними особами (суддями) через спеціальну правову процедуру, підпорядковується при цьому загальним для всіх судів конституційним принципам правосуддя — незалежність суддів, гласність, змагальність, рівноправність сторін тощо; вирішує справи прийняттям актів, обов'язкових для виконання.

У той же час компетенцією, організацією і процедурою діяльності, механізмом виконання прийнятих рішень Конституційний Суд України істотно відрізняється від інших судових органів, він реалізує функцію конституційного контролю, що проявляється через:

— перевірку та оцінку конституційності законів, інших нормативних актів, договорів, що втрачають юридичну силу у випадку визнання їх неконституційними;

— забезпечення верховенства та прямої дії Конституції України, захист прав і свобод особистості, створення «живого» конституційного права.

Конституційний Суд — єдиний орган, компетентний перевіряти конститу-ційність законів та інших нормативних актів вищого рівня держави та її суб'єктів. Він розглядає спори про компетенцію, в яких беруть участь найвищі законодавчі, виконавчі та судові органи держави, дає офіційне тлумачення Конституції України.

Роль Конституційного Суду України, його конституційна компетенція і юридична сила прийнятих ним актів слугують забезпеченню балансу влад. І це суттєво

259

відрізняє його від Верховного Суду України та Вищого Арбітражного суду Україні: Саме через Конституційний Суд судова влада виступає арбітром у спорах між гілками влади. Тому він не лише особливий судовий орган, частина судової влади, І й один із найвищих конституційних органів держави. У цьому його двоєдию правова природа.

Конкретним результатом реалізації Конституційним Судом своїх повноважень нерідко є визнання актів, їх окремих положень неконституційними, у зв'язку з чим вони втрачають юридичну силу. Це дає підстави називати конституційні суди «негативними законодавцями». Однак у певному розумінні вони є і «позитивними законодавцями», що також характеризує юридичну природу і Конституційного Суду України. Його рішення є нормативно-інтерпретаційними, носять прецедент-ний характер, узагальненими і обов'язковими. Це стосується також рішень щодо офіційного тлумачення Конституції, оцінки конституційності актів законодавства, спорів стосовно компетенції, тим більш, що тлумачення Конституції не як спеціальна правочинність, а як суть діяльності Конституційного Суду1 притаманні кожному його рішенню. Реально всі вони містять правоположення, які, маючи нормативно-інтерпретаційний характер, в своїй сукупності окреслюють конституційно-правовий простір, в якому повинні діяти суб'єкти права. У цьому вбачають роль Конституційного Суду України у правоутворенні, у формуванні «живого» конституційного права2.

Конституційний Суд є правовим інститутом. Разом з тим він діє у перехрещеній системі правових і політичних відносин, приймає свої рішення на основі Конституції України, що має політико-правовий зміст та значення, тому він виступає і як політико-правовий інститут. Такий висновок і положення Закону про те, що Конституційний Суд України вирішує тільки питання права, які не суперечать одне одному. Положення, що спирається на доктрину «політичного питання», згідно з яким суд не повинен розглядати політичні питання, цілком відповідають юридичній природі Конституційного Суду України.

Україна запозичила австрійську систему конституційної юрисдикції. І це має своє вітчизняне підґрунтя, оскільки проблеми конституційного суду в Україні були розвинуті ще М. Драгомановим, який узагальнив їх у конституційному проекті 1884 р., та професором Київського університету О. Ейхельманом. Вони поширили твердження професора Г. Кельзена про доцільність створення спеціальних конституційних судів, основними функціями яких є здійснення конституційного контролю за відповідністю законів конституції.

Предметом конституційного правосуддя є публічні суспільні відносини, що характеризуються як відносини влади. Суб'єктом цих відносин є конституційний суд, який має власні контрольні функції і відповідні владні повноваження щодо

Ще один з «батьків-засновників» США А. Гамільтон писав у XVIII ст., що «тлумачення законів — належна та притаманна судам сфера діяльності» (див.: Федералист. Политические зссе А. Гамильтона, Дж. Мздисона й Дж. Джея. — М., 1997. — С. 505).

Див. докладніше працю судді Конституційного Суду України О. Мироненка «Про деякі загальні підходи до поняття «конституційна юстиція» і предмета її історії» у: Вісник Конституційного Суду України. — 1998. — № 4. — С. 46-61.

260

Ірозгляду справ про оцінку конститущиності законів та Інших нормативно-правових

(актів. В основі конституційного правосуддя лежить аналіз конституційно-правових

І відносин. Отже, Конституційний Суд у такий спосіб виражає своє ставлення як до

позиції законодавця або іншого нормотворчого органу, так і до позиції

правозастосовника, виходячи при цьому з положень Конституції України, у сфері дії

якої тільки Конституційний Суд приймає офіційне рішення, що має

І загальнообов'язковий характер.

Р

І §2. Порядок формування Конституційного Суду України, І його структура і склад

Згідно із ст. 148 Конституції України, ст. 16 Закону України «Про Конституційний Суд України» суддею Конституційного Суду України може бути громадянин України, який на день призначення досяг сорока років, має вищу юридичну освіту і стаж роботи за фахом не менш як десять років, проживає в Україні протягом останніх двадцяти років та володіє державною мовою». Судді Конституційного Суду України не можуть належати до політичних партій та профспілок, мати представницький мандат, брати участь у політичній діяльності, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу, крім наукової, викладацької та творчої.

Суддя Конституційного Суду України призначається на дев'ять років без права бути призначеним на повторний строк.

Конституція-У країни (ст. 148) визначає такий порядок формування Конституційного Суду України: Президент України, Верховна Рада України та з'їзд суддів України призначають по шість суддів Конституційного Суду. Досвід інших країн свідчить про різноманітність способів формування спеціалізованих органів конституційного правосуддя. У деяких країнах вони обираються парламентами, в інших — двома гілками влади: законодавчою і виконавчою; у третіх вказані органи формуються трьома гілками влади: законодавчою, виконавчою і судовою. Формування органів конституційного правосуддя різними гілками влади має на меті забезпечити їх незалежність і унеможливити підпорядкування одній із них.

Попередньо Президент України проводить консультації з Прем'єр-міністром України та Міністром юстиції України щодо кандидатур на посади суддів Конституційного Суду. Призначеною на посаду судді Конституційного Суду вважається особа, про призначення якої видано Указ Президента, скріплений підписами Прем'єр-міністра України та Міністра юстиції України (ст. 6 Закону України «Про Конституційний Суд України»).

Верховна Рада України призначає суддів Конституційного Суду таємним голосуванням шляхом подання бюлетенів. Пропозиції щодо кандидатур на посади суддів вносить Голова Верховної Ради України, а також може вносити не менш як 1/4 народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради. Призначеними на посади суддів Конституційного Суду України вважаються кандидати, які набрали найбільшу кількість голосів депутатів, але більше половини голосів депутатів від конституційного складу Верховної Ради України (ст. 7 Закону).

261

З'їзд суддів України за пропозицією делегатів з'їзду відкритим голосуванням більшістю голосів присутніх делегатів з'їзду визначає кандидатури на посади суддів Конституційного Суду України для включення до бюлетенів для таємного голосування.

Призначеним на посаду судді Конституційного Суду України вважається кандидат, який у результаті таємного голосування одержав більшість голосів від числа обраних делегатів з'їзду суддів України (ст. 8 Закону).

У разі припинення повноважень судді Конституційного Суду відповідно Президент України, Верховна Рада України у місячний строк, а з'їзд суддів України у: тримісячний строк призначають іншу особу на цю посаду.

Суддя Конституційного Суду України вступає на посаду з дня складення ним присяги судді Конституційного Суду України на засіданні Верховної Ради України, яке проводиться за участю Президента України, Прем'єр-міністра України, Голови Верховного Суду України не пізніш як через місяць після призначення суддею Конституційного Суду.

Голова Конституційного Суду обирається на спеціальному пленарному засіданні Конституційного Суду зі складу суддів Конституційного Суду лише на один трирічний строк таємним голосуванням шляхом подання бюлетенів з необмеженим числом кандидатур, запропонованих суддями Конституційного Суду. Головою Конституційного Суду України вважається обраний кандидат, за якого проголосувало більше половини конституційного складу суддів Конституційного Суду (ст. 20 Закону). Обрання Голови Конституційного Суду самими членами Конституційного Суду є додатковою гарантією незалежності Конституційного Суду України від інших гілок влади.

Голова Конституційного Суду України має двох заступників, які обираються за його пропозицією лише на один трирічний строк таємним голосуванням шляхі подання бюлетенів.

Судді Конституційного Суду України, здійснюючи свої повноваження, є незад ними і керуються лише Конституцією України та Законом «Про Конституційні Суд України», іншими законами України, крім тих законів або їх окремих положа що є предметом розгляду Конституційного Суду України.

Особа судді Конституційного Суду України є недоторканною. Суддя Конституційного Суду України не може бути затриманий чи заарештований без згоди на те Верховної Ради України до винесення обвинувального вироку суду. Судді Конституційного Суду не несуть юридичної відповідальності за результати голосування або висловлювання у Конституційному Суді та на його колегіях, за винятком відповідальності за образу чи наклеп при розгляді справ, прийнятті рішень та дачі висновків Конституційним Судом України.

Повноваження судді Конституційного Суду припиняються у разі закінчення строку призначення; досягнення суддею 65-річного віку; неможливості виконувати свої повноваження за станом здоров'я; порушення суддею вимог закону про заборону політичної діяльності та виконання іншої оплачуваної роботи; порушення І суддею присяги; набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього; [ припинення його громадянства; визнання його безвісно відсутнім або оголошення

262

І

померлим; подання суддею заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням (ст. 23 Закону).

Секретаріат на чолі з керівником Секретаріату Конституційного Суду України здійснює організаційне, науково-експертне, інформаційно-довідкове та інше забезпечення діяльності Конституційного Суду. Положення про Секретаріат Конституційного Суду, його структура і штат затверджуються Конституційним Судом.

Керівник Секретаріату Конституційного Суду України призначається Конституційним Судом за поданням Голови Конституційного Суду з числа громадян, які мають право на зайняття посади професійного судді. Керівник Секретаріату Конституційного Суду не може належати до політичних партій, мати представницький мандат, брати участь у політичній діяльності, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу, крім наукової, викладацької та творчої. Керівник та інші посадові особи Секретаріату є державними службовцями.

Конституційний Суд України на своєму засіданні утворює з числа суддів Конституційного Суду України постійні комісії Конституційного Суду, що є його допоміжними робочими органами з питань організації його внутрішньої діяльності. Положення про ці постійні комісії затверджується Конституційним Судом на пленарному засіданні. Голови цих комісій призначаються Головою Конституційного Суду України на строк своїх повноважень.

Конституційний Суд України може утворювати на своїх пленарних засіданнях також тимчасові комісії для додаткового дослідження питань, пов'язаних з конституційним провадженням у справі, за участю фахівців у відповідних галузях права. Суддя Конституційного Суду України має наукового консультанта і помічника, які виконують доручення судді Конституційного Суду України у справах конституційного провадження. Вони є державними службовцями.

Матеріали діяльності Конституційного Суду України зберігаються в Архіві Конституційного Суду. Матеріали справ, щодо яких Конституційним Судом України прийнято рішення або дано висновок, зберігаються в Архіві Конституційного Суду сто років. Оригінали рішень та висновків Конституційного Суду зберігаються в Архіві Конституційного Суду безстрокове. Інші матеріали щодо діяльності Конституційного Суду зберігаються в Архіві Конституційного Суду України на загальних підставах, визначених законодавством України. Положення про Архів Конституційного Суду затверджується Конституційним Судом.

Для забезпечення Конституційного Суду України нормативно-правовими актами, науковою та іншою спеціальною літературою утворюється Бібліотека Конституційного Суду, положення про яку затверджується Конституційним Судом України.

Друкованим органом Конституційного Суду України є «Вісник Конституційного Суду У країни».

У Конституційному Суді України є Постійний представник Президента України, а також представництво Верховної Ради.

263