§ 2. Система адміністративно-територіального устрою України

Адміністративно-територіальний устрій — це обумовлена географічними, історичними, економічними, соціальними та іншими чинниками внутрішня територіальна організація держави з поділом її на окремі складові частини — адміністративно-територіальні одиниці. Ці одиниці є частиною території України, яка є просторовою основою для організації та діяльності місцевих органів державної виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.

Питання адміністративно-територіального устрою України регулюються Конституцією України та іншими законодавчими актами України.

Система адміністративно-територіального устрою України передбачена ст. 133 Конституції України. Цю систему складають: Автономна Республіка Крим, області, райони, міста, райони в містах, селища і села.

Зокрема, до складу України входять Автономна республіка Крим, 24 області (Вінницька, Волинська, Дніпропетровська, Донецька, Житомирська, Закарпатська, Івано-Франківська, Київська, Кіровоградська, Луганська, Львівська, Миколаївська, Одеська, Полтавська, Рівненська, Сумська, Тернопільська, Харківська, Херсонська, Хмельницька, Черкаська, Чернівецька та Чернігівська та міста Київ і Севастополь, які мають визначений законом України спеціальний статус.

Що стосується інших адміністративно-територіальних одиниць, то кількість їх не є постійною і час від часу змінюється. За статистичними даними в Україні нараховується біля 490 районів, понад 900 селищ та біля 28 тисяч 900 сільських поселень. Загальна кількість міст є біля 450, які, в свою чергу, поділяються на міста центрального, республіканського, обласного та районного значення. Конституцією України передбачено прийняття спеціального законодавчого акта, який регулює питання статусу адміністративно-територіальних одиниць, а також повноваження органів державної влади і місцевого самоврядування щодо вирішення цих питань. Такий законодавчий акт про адміністративно-територіальний устрій України прийнято Верховною Радою України, але він не набрав чинності.

На сучасному етапі в Україні існують система і категорії адміністративно-територіальних одиниць, які за соціально-територіальними ознаками поділяються на населені пункти (міста, села, селища) та регіони (області та райони). Автономною

338

І

адміністративно-територіальною одиницею в Україні є Автономна Республіка Крим.

Населені пункти — це частина комплексно заселеної території України, яка склалася внаслідок господарської та іншої соціальної діяльності; має сталий склад населення та власну назву, а також зареєстрована в передбаченому законодавством порядку.

Не відносяться до самостійних населених пунктів хутори та двори, невеликі поселення, що мають тимчасове значення і несталий склад поселення, а також поселення службового призначення в системі певної господарської галузі діяльності (будинки лісників, шляхових майстрів, будівлі залізничних служб, польові стани тощо). Ці об'єкти включаються до тих адміністративно-територіальних одиниць, на території яких вони розташовані.

Населені пункти поділяються на міські та сільські.

Міста, в свою чергу, поділяються за значенням на міста районного, обласного, республіканського (Автономна Республіка Крим) значення та міста із спеціальним статусом.

До категорії міст районного значення належать міста, на території яких розміщені промислові підприємства, комунальне господарство, житловий фонд, мережа соціально-культурних закладів і підприємств тощо.

До категорії міст обласного та республіканського значення відносяться міста, які є економічними і культурними центрами, мають розвинуту промисловість, комунальне господарство, значний житловий фонд. До цієї категорії можуть бути віднесені також населені пункти, якщо вони мають важливе промислове, соціально-культурне, історичне, оборонне значення, перспективу економічного розвитку, а також населені пункти, які включені до культурних зон, і на їх території розташовані санаторії, стаціонарні лікувальні та оздоровчі заклади, туристичні бази, інші осередки відпочинку.

/"Ко міських населених пунктів відносяться також селища, які розташовані при промислових підприємствах, будовах, залізничних вузлах, гідротехнічних спорудах, підприємствах з переробки сільськогосподарської продукції та інші населені пункти, що мають комунальну та соціальну інфраструктуру та переважна частина населення яких зайнята у промисловому виробництві або соціально-культурній сфері.

У складі міст можуть створюватися райони та інші складові частини цих населених пунктів. Райони у містах е також адміністративно-територіальними одиницями, які можуть утворюватись на певних умовах.

Території населених пунктів (міст, селищ, сіл) можуть також поділятися на окремі мікрорайони та інші мікроструктури: вулиці, квартали, житлові масиви, дільниці тощо. Ці складові частини є територіальною основою для створення органів самоорганізації населення.

До сільських населених пунктів відносяться села. Села — це населені пункти зі сталим складом населення, переважна частина якого зайнята в сільськогосподарському виробництві та лісовому господарстві.

Адміністративно-територіальні одиниці, які мають регіональний характер (регіони), — це райони та області.

339

Район — це частина території області переважно з агропромисловим характером, економічною, транспортною, спрямованою на забезпечення зв'язків між населеними пунктами, що знаходяться на його території. До таких населених пунктів відносяться села, селища, міста районного значення.

Райони та міста обласного значення становлять області.

Область — це така адміністративно-територіальна одиниця, що склалась у межах території України і характеризується певними історичними, економічними, екологічними, географічними, демографічними особливостями.

Крім населених пунктів і регіонів, у законодавстві окремою автономною адміністративно-територіальною одиницею у складі України виділяється Автономна Республіка Крим, а також можуть створюватись інші територіальні утворення.

Законодавством України встановлені вимоги щодо території і меж адміністративно-територіальних одиниць та населених пунктів.

За кожною адміністративно-територіальною одиницею (містом, селищем, селом) закріплюється певна територія, яка складається з території відповідного населеного пункту, а також земель сільськогосподарського, водогосподарського та іншого призначення.

Територія окремих населених пунктів складається з території місць проживання (забудована територія, включаючи присадибні ділянки), частини природного ландшафту, включаючи зони відпочинку (територія лісів, озер, річок, парків, скверів тощо), промислової зони (територія, забудована виробничими об'єктами, зони очисних споруд, сміттєзвалищ тощо), території об'єктів інфраструктури (доріг, комунікацій тощо).

Кордонами адміністративно-територіальної одиниці є межа, що відокремлює її від території іншої адміністративної одиниці, а кордонами населених пунктів є межа їх земель, що відокремлює територію населених пунктів від земель іншого призначення.

Порядок визначення і змін меж адміністративно-територіальних одиниць і населених пунктів визначається законодавством.

Для встановлення межі адміністративно-територіальних одиниць використовують такі ознаки:

за лінією державного кордону;

на суші — за характерними точками і лініями рельєфу;

за межами землекористувачів;

на судноплавних річках — по середині головного фарватеру або тальвегу річки;

на несудноплавних річках по їх середині та інше;

на водосховищах гідровузлів та інших штучних водоймах відповідно до лінії меж, що проходили на місцевості до їх заповнення;

на залізничних і автодорожніх мостах, греблях та інших спорудах, що проходять через ділянки судноплавних і несудноплавних річок по середині цих споруд або по їх технологічній осі.

Межі населених пунктів визначаються на підставі планування та забудови населених пунктів, землеустрою або техніко-економічного обґрунтування їх розвитку.

340

Підставами для зміни меж населеного пункту є зміни меж генерального плану забудови населеного пункту, включень населеного пункту до складу міста або селища, об'єднання кількох населених пунктів в один тощо.

Законодавством України встановлені вимоги щодо порядку найменування та перейменування населених пунктів та інших адміністративно-територіальних одиниць.

Встановлено, що найменування і перейменування населених пунктів та інших адміністративно-територіальних одиниць здійснюється з урахуванням їх історичних, культурних, географічних, національних, побутових та інших місцевих умов та особливостей.

Назви областей, районів, сільського, селищного, міського округів мають бути похідними від найменування тих населених пунктів, які є їх адміністративними центрами або географічного чи історичного найменування тієї частини території, на якій розташовані ці адміністративно-територіальні одиниці.

Рішення Верховної Ради України про найменування і перейменування сіл, селищ, міст, районів у містах приймається лише з урахуванням думки громадян, які проживають на території відповідних населених пунктів, висловленої шляхом дорадчого опитування (консультативного референдуму).

Присвоєння найменувань населеним пунктам та іншим адміністративно-територіальним одиницям з метою увічнення пам'яті особливо видатних державних, громадсько-політичних діячів, захисників Батьківщини, діячів науки і культури може проводитись тільки посмертно і лише у виняткових випадках з урахуванням думки громадян, які проживають на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці.

Найменування і перейменування вулиць, проспектів, бульварів, площ, парків, скверів, мостів та інших складових частин населених пунктів, хуторів, і присвоєння їм імен державних, громадсько-політичних діячів, захисників Батьківщини, діячів науки і культури проводиться за рішенням відповідної Ради з урахуванням думки громадян, що проживають на території відповідних населених пунктів або їх складових частин.