§ 3. Центральні органи виконавчої влади

Важливою ланкою у системі органів виконавчої влади є підвідомчі Кабінету Міністрів такі органи, як міністерства, державні комітети (державні служби), інші державні органи із спеціальним статусом, які складають групу так званих центральних органів виконавчої влади.

Серед них першорядне значення мають міністерства — центральні органи виконавчої влади, покликані формувати та реалізувати державну політику у відповідних сферах суспільного життя. Між міністерствами розподіляється весь спектр урядової політики, за винятком тих напрямів, реалізація яких віднесена до повноважень центральних органів виконавчої влади із спеціальним статусом, Міністерства є єдиноначальними органами. Кожне з них є головним (провідним) органом центральної виконавчої влади у визначеній йому сфері діяльності. Міністерство очолює міністр, який входить до складу Кабінету Міністрів і несе персональну відповідальність за роботу міністерства. Міністр як член Кабінету Міністрів України особисто відповідає за розробку і впровадження Програми Кабінету Міністрів України з відповідних питань, реалізацію державної політики у визначеній сфері державного управління. Він здійснює управління в цій сфері, спрямовує і координує діяльність інших органів виконавчої влади з цих питань. Частину своїх посадових повноважень міністр доручає своїм заступникам, які можуть виконувати їх від імені міністерства відповідно до затвердженого міністром розподілу службових обов'язків між заступниками. Міністри, інші керівники центральних органів виконавчої влади можуть мати не більше одного першого заступника і трьох заступників. Це правило не поширюється на Міністерство оборони України, Міністерство внутрішніх справ України та Службу безпеки України.

Керівника центрального органу виконавчої влади та його заступників призначає на посади Президент України за поданням Прем'єр-міністра України. Повноваження керівників та їх заступників на цих посадах припиняє Президент України. Статус керівників центральних органів виконавчої влади та їх заступників встановлюється положенням про ці органи. Не допускається прирівняння будь-яких посад в органах виконавчої влади за статусом членів Кабінету Міністрів України. У міністерствах та інших центральних органах виконавчої влади існують колегії.

Центральні органи виконавчої влади видають нормативно-правові акти — накази і інструкції у межах повноважень, визначених Конституцією і законами України, а також відповідно до указів Президента України та актів Кабінету Міністрів України. Нормативно-правові акти цих органів підписуються їх керівником і відповідним чином реєструються. У змісті діяльності самого органу визначаються і розмежовуються його функції.

Апарат міністерства, інших центральних органів складається з державних службовців і фінансується із державного бюджету. Всі члени Кабінету Міністрів, керівники центральних та місцевих органів виконавчої влади, державні службовці не мають права суміщати свою службову діяльність з іншою роботою, крім викладацької, наукової та творчої у позаробочий час, входити до складу керівного органу чи наглядової ради підпри-ємства, що має на меті одержання прибутку.

244

Організація, повноваження і порядок діяльності міністерств, інших центральних 1 органів виконавчої влади визначаються Конституцією і законами України, поло-{кннями про ці органи, що затверджуються Президентом України.

1 Указі Президента України від 15 грудня 1999 р. «Про систему центральних І органів виконавчої влади» дається визначення державного комітету (державної [ служби) та центрального органу виконавчої влади зі спеціальним статусом. «Державний комітет (державна служба), — говориться в Указі, — є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовує і координує Прем'єр-міністр України або один із віце-прем'єр-міністрів України чи міністрів. Державний комітет (державна служба) вносить пропозиції щодо формування державної політики відповідним членам Кабінету Міністрів України та забезпечує її реалізацію у визначеній сфері діяльності, здійснює управління в цій сфері, а також міжгалузеву координацію та функціональне регулювання з питань, віднесених до його відання. Державний комітет (державну службу) очолює його голова.

Центральний орган виконавчої влади зі спеціальним статусом має визначені Конституцією та законодавством України особливі завдання та повноваження, І щодо нього може встановлюватись спеціальний порядок утворення, реорганізації, ліквідації, підконтрольності, підзвітності, а також призначення і звільнення керівників та вирішення інших питань. Центральний орган виконавчої влади зі спеціальним статусом очолює його голова».

Подання стосовно створення центральних органів виконавчої влади вносить Кабінет Міністрів України.

Фінансування центральних органів виконавчої влади здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Гранична чисельність їх працівників затверджується Кабінетом Міністрів України.

Спрямування та координація діяльності інших центральних органів виконавчої влади реалізується міністром шляхом визначення у спеціальному директивному наказі стратегії діяльності, а також основних завдань цих органів, що випливають з Програми діяльності Кабінету Міністрів України, та одержання від них щорічних звітів щодо результатів їх діяльності в межах, визначених спеціальним директивним наказом міністра.

Центральні органи виконавчої влади можуть мати свої територіальні органи, що утворюються, реорганізовуються і ліквідовуються в порядку, встановленому законодавством. Призначення на посаду і звільнення з посади керівників територіальних органів центрального органу виконавчої влади здійснює у встановленому порядку керівник центрального органу виконавчої влади.

Кабінет Міністрів України в межах коштів, передбачених на утримання органів виконавчої влади, може утворювати урядові органи державного управління (департаменти, служби, інспекції). Ці органи утворюються і діють у складі відповідного центрального органу виконавчої влади. Урядові органи державного управління здійснюють: управління окремими підгалузями або сферами діяльності; контрольно-наглядові функції; регулятивні та дозвільно-реєстраційні функції щодо фізичних і юридичних осіб. -

Положення про урядовий орган державного управління затверджується Кабінетом Міністрів України.

245

Керівники урядових органів державного управління призначаються на посади та звільняються з посад Кабінетом Міністрів України за поданням керівника відповідного центрального органу виконавчої влади.

Указом Президента України від 15 грудня 1999 р. № 1573 «Про зміни у структурі центральних органів виконавчої влади України» затверджена «Схема організації та взаємодії центральних органів виконавчої влади». В ній дається перелік цих органів, які поділено на 4 групи.

До першої групи відносяться центральні органи виконавчої влади, керівники яких входять до складу Кабінету Міністрів України. Це 16 міністерств України, а саме:

аграрної політики, внутрішніх справ, екології та природних ресурсів, економіки, палива та енергетики, закордонних справ, культури і мистецтв, з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, оборони, освіти і науки, охорони здоров'я, праці та соціальної політики, транспорту, фінансів, юстиції.

Державні комітети та інші центральні органи виконавчої влади, статус яких прирівнюється до Державного комітету України, складають другу групу центральних органів виконавчої влади. Це державні комітети України:

архівів, будівництва, архітектури та житлової політики; по водному господарству; по земельних ресурсах; зв'язку та інформатизації; з енергозбереження; у справах релігій; інформаційної політики, телебачення і радіомовлення; лісового господарства; молодіжної політики, спорту і туризму; промислової політики; у справах ветеранів; у справах охорони державного кордону; стандартизації, метрології та сертифікації; статистики; вища атестаційна комісія України; національне космічне агентство України; пенсійний фонд України; головне контрольно-ревізійне управління; державне казначейство України.

До третьої групи відносяться центральні органи виконавчої влади України зі спеціальним статусом:

антимонопольнии комітет; державна податкова адміністрація; державна митна служба; державний комітет з питань регуляторної політики та підприємництва; національна комісія регулювання електроенергетики; державна комісія з цінних паперів та фондового ринку; державний департамент з питань виконання покарань; фонд державного майна України; служба безпеки України; управління державної охорони України; головне управління державної служби України.

У п. IV Схеми організації та взаємодії центральних органів виконавчої влади, про яку йшлося вище, визначені центральні органи виконавчої влади, діяльність яких спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через відповідних міністрів:

через Міністра екології та природних ресурсів України:

Державний комітет України по водному господарству,

Державний комітет України по земельних ресурсах,

Державний комітет лісового господарства України;

через Міністра економіки України:

Державний комітет будівництва, архітектури та житлової політики України,

Державний комітет України з енергозбереження,

246

Державний комітет промислової політики України,

Державний комітет стандартизації, метрології та сертифікації України;

через Міністра праці та соціальної політики України:

Державний комітет України у справах ветеранів;

через Міністра фінансів України:

Головне контрольно-ревізійне управління,

Державне казначейство України;

через Міністра юстиції України:

Державний комітет України у справах релігій.

Питання компетенції, організації та порядку діяльності як міністерств, так і інших центральних органів виконавчої влади, їх підпорядкування, координації дій тощо мають визначатися у законах або положеннях про них. Причому, як відзначає у своїй роботі «Органи виконавчої влади в Україні» професор В. Б. Авер'янов, «слід враховувати, що найбільший ефект може бути досягнутий при врегулюванні правового положення не тільки окремих органів, а всієї'їх системи»1.

Компетенція центральних органів виконавчої влади і кожного з них визначається, зокрема, профілем 'їх діяльності, участю у формуванні та реалізації державної політики щодо конкретних її напрямків, а також щодо конкретних об'єктів державного управління і регулювання.

Більша частина центральних органів бере участь у реалізації державної політики в галузі економічного і соціального розвитку суспільства, зокрема у межах визначеної сфери відання: прогнозує перспективні напрями і реалізує стратегічні цілі та завдання її розвитку; бере участь у розробленні проектів та у виконанні загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального, національно-культурного розвитку України, охорони довкілля, Державного бюджету України; проводить політику у сфері виконання робіт (послуг) і постачань продукції для державних потреб та утворення державних резервних фондів фінансових і матеріально-технічних ресурсів, виступає державним замовником зазначених робіт (послуг); вживає заходів щодо вдосконалення механізму регулю-вання економіки, її структурної перебудови, забезпечення ринкової збалансованості, соціального захисту населення, екологічної безпеки; розробляє відповідні фінансово-економічні та інші нормативи, механізм 'їх впровадження, затверджує галузеві стандарти; формує державну промислову політику та забезпечує її проведення, готує пропозиції щодо визначення пріоритетних галузей промисловості для прискореного їх розвитку; бере участь у формуванні та реалізації державної інвестиційної політики, виходячи з пріоритетних напрямів структурної перебудови економіки; виробляє пропозиції про зміну умов оподаткування, ціноутворення, визначення особливостей приватизації, демонополізації підприємств в окремих галузях; сприяє розвиткові підприємництва, ринкової інфраструктури економіки; бере участь у формуванні та реалізації антимонопольної політики; вживає заходів, спрямованих на вдосконалення зовнішньоекономічної діяльності, захист інтересів українських товаровиробників на зовнішньому ринку; бере участь у підготовці міжнародних договорів України, укладає міжнародні угоди міжвідомчого характеру.

Див.: Авер'янов В. Б. Органи виконавчої влади в Україні. — К/. Ін Юре, 1997. — С. 14.

247

Чільне місце у змісті компетенції центральних органів посідає діяльність щодо забезпечення державних інтересів в умовах формування ринкової економіки Зокрема, відповідні центральні органи видають у передбачених законодавством випадках спеціальні дозволи (ліцензії) на здійснення окремих видів підприємницької діяльності; здійснюють у межах повноважень, визначених законодавством, функції з управління об'єктами державної власності, що належать до їх відання; беруть участь у реалізації програм приватизації.

Значну увагу приділяють центральні органи виконанню відповідних загальнодержавних функцій. Наприклад, вони забезпечують виконання завдань мобілізаційної підготовки населення та мобілізаційної готовності держави; беруть участь у здійсненні заходів щодо забезпечення обороноздатності держави.

Кожний центральний орган організовує виконання актів законодавства, здійснює систематичний контроль за їх реалізацією, узагальнює практику застосування законодавства з питань, що належать до його відання, розробляє пропозиції про вдосконалення законодавства та в установленому порядку вносить їх на розгляд Кабінету Міністрів України.

Для успішного здійснення покладених на них завдань і функцій центральним органам надані досить широкі повноваження щодо внутрішньоорганізаційного забезпечення роботи. Зокрема, вони мають одержувати від інших центральних та місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування інформацію, документи і матеріали, статистичні дані для виконання покладених на них завдань; скликати в установленому порядку наради з питань, що належать до їх відання; залучати спеціалістів центральних та інших органів виконавчої влади, підприємств, установ, організацій, за погодженням з їх керівниками, для розгляду питань, що належать до їх відання; притягати до дисциплінарної відповідальності керівників утворених ними місцевих органів, а також підприємств, установ і організацій, що належать до їх сфери відання.

У процесі реалізації своєї компетенції центральні органи широко взаємодіють з професійними спілками та громадськими організаціями з питань забезпечення прав і свобод громадян, задоволення їх соціально-економічних, трудових, культурних та інших інтересів, сприяють виконанню статутних завдань цих об'єднань. Об'єднання громадян у необхідних випадках можуть вносити на розгляд відповідного центрального органу пропозиції з питань їхньої діяльності.