§ 3. Основні засади здійснення правосуддя

У загальному вигляді принципи правосуддя можна розглядати як закріплені Конституцією України або такі, що випливають з її норм основоположні правові ідеї, які визначають організацію і діяльність державних органів, які здійснюють судову владу. Ці ідеї визначають будову судів, їх демократизм (ст. 129 Конституції України).

Конституційні принципи правосуддя мають опосередковуватись у галузевому законодавстві, тобто законах про судові системи, про суди, про суддів. Частково це зроблено у рамках прийнятих за останні роки законів про Конституційний Суд, про арбітражні суди. Положення ст. 129 Конституції України враховані під час прийняття нової редакції, внесення змін і доповнень до законодавства про судоустрій і судочинство, у практиці законів про прокуратуру, про судоустрій тощо.

Однак нині в Україні діють і законодавчі акти про суди, прийняті ще до введення в дію Конституції України (маються на увазі Закон «Про судоустрій України», Закон

ЗОЇ

«Про прокуратуру»). Норми про принципи правосуддя, що містяться у вказаних нормативних актах, діють лише тоді, коли вони не суперечать нормам Конституції України (див. ч. 2 ст. 8 Конституції України).

Вирішуючи у процесі здійснення правосуддя питання про межі дії того чи іншого принципу правосуддя, необхідно спиратися, по-перше, на приписи ст. 8 Конституції України, яка вміщує категоричні правила про те, що: а) Конституція України має вищу юридичну силу; б) її норми мають пряму дію; в) закони та інші правові акти, що приймаються в Україні, не повинні суперечити Конституції України.

Питання про дію принципів правосуддя не може бути вирішено без урахування ст. 9 Конституції України, де класифіковано складову частину правової системи України, загальновизнані принципи і норми міжнародного права та міжнародні договори України. При цьому, якщо міжнародним договором встановлені інші правила, ніж ті, що передбачені Конституцією, то укладення таких договорів можливе лише після внесення відповідних змін до Конституції України.

Стаття 129 Конституції України передбачає чинну систему принципів здійснення правосуддя. Сформульовані відповідно до панівних у суспільстві уявлень про найбільш раціональні та справедливі форми здійснення правосуддя, конституційні принципи у своєму взаємозв'язку утворюють єдину систему, кожна ланка якої характеризує окремий бік правосуддя. Розглядаючи всі елементи цієї системи, можна мати певне уявлення про суть українського правосуддя в цілому.

Ця система принципів зумовлена ст. З Конституції України: «Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави». Втілення цих положень у життя означає, що держава і право існують, передусім і головним чином, для людини, реально відображають потреби членів суспільства, захищають та оберігають їх. Ця гуманістична орієнтація Конституції України знайшла адекватне втілення у встановлених нею принципах правосуддя.

До системи конституційних слід віднести принципи законності, здійснення правосуддя тільки судом; незалежності суддів; здійснення правосуддя на засадах рівності усіх перед законом і судом; забезпечення права кожному на звернення до суду за захистом своїх інтересів; презумпція невинуватості; забезпечення підозрюваному та обвинувачуваному права на захист; змагальності і рівності сторін; гласності розгляду справи в суді; мови судочинства та забезпечення користування рідною мовою під час здійснення правосуддя, участі громадян у здійсненні правосуддя; охорони честі і гідності особистості.

Дія принципів правосуддя неоднаково проявляється у різноманітних видах правосуддя, здійснюваного у рамках конституційного, цивільного, адміністративного і кримінального судочинства. При цьому, якщо в перших трьох випадках принципи правосуддя діють у судових засіданнях, то у четвертому випадку (кримінальне судочинство) принципи діють не тільки у судовому розгляді, а й на стадіях, які передують судовому розгляду.

302

Конституційні принципи правосуддя в Кримінально-процесуальному кодексі України закріплені не лише в загальних положеннях, а й у правових нормах, що регулюють окремі стадії та інститути. Не всі принципи виявляються однаковою мірою на різних стадіях процесу, їх прояв у кожному випадку залежить від ряду обставин: завдань, що стоять перед конкретною стадією кримінального процесу; ролі різних державних органів і посадових осіб на відповідному етапі процесу; особливостей стадій та інститутів; значення діяльності громадян, які беруть участь у процесі, тощо. Найбільш повно всі принципи реалізуються у стадії судового розгляду. В інших стадіях вони виявляються дещо меншою мірою. У стадії попереднього слідства деякі принципи виявляються обмежено або ж не виявляються взагалі.

Специфіка реалізації принципів у різних стадіях кримінального процесу не означає їх відокремленості. Навпаки, між ними існує взаємозв'язок. Наприклад, принципи гласності та змагальності, спрямовані на встановлення об'єктивної істини у кримінальному процесі, не змогли б бути реалізовані, якщо б кримінальний процес не був побудований одночасно на таких демократичних засадах, як рівність громадян перед законом і судом, забезпечення користування рідною мовою під час здійснення правосуддя. У свою чергу, принципи незалежності суддів і підкорення їх тільки закону, забезпечення обвинувачуваному і підозрюваному права на захист являють собою ті основоположні засади, без яких не можна забезпечити досягнення об'єктивної істини і, отже, здійснення правосуддя. У той же час необхідно підкреслити, що незалежність суддів значною мірою залежить і від того, як формуються суди, від кого судді, присяжні і народні засідателі одержують повноваження. Зазначене дає підстави для висновку, що принципи перебувають в органічному взаємозв'язку, утворюючи систему принципів правосуддя.

Законність — універсальний правовий принцип, який знайшов своє нормативне втілення у численних статтях чинної Конституції України.

Загальні передумови законності містяться вже у ст. 1 Конституції, проголошуючи Україну демократичною, соціальною, правовою державою. Частина 1 ст. 8 проголошує верховенство права і Конституції.

Чинна Конституція України містить також ряд норм, спрямованих на забезпечення законності у сфері судочинства і правосуддя (ст. 29, ЗО, 31 та ін.).

Правосуддя здійснюється у рамках судочинства. Тому досягнення мети правосуддя обумовлено чітким регулюванням суспільних відносин процесуальними законами, на яких побудовано цивільне, адміністративне, арбітражне і кримінальне судочинство. Ось чому Концепція судової реформи, схвалена 24 жовтня 1992 р. Верховною Радою України, передбачає оновлення судової системи і кримінального судочинства, яке вона розглядає як найважливіший і безальтернативний механізм захисту основних справ і законних інтересів громадян в екстремальній ситуації злочинного правопорушення.

Принцип законності у правосудді і судочинстві спрямований на беззастережне виконання та додержання законів усіма учасниками суспільних відносин, на забезпечення такої поведінки громадян і діяльності державних органів, що відповідають вимогам норм права. У процесуальних кодексах чітко регламентовано провадження усіх допустимих з точки зору закону процесуальних дій і прийняття процесуальних

303

рішень. При цьому учасники процесу повинні неухильно додержуватись вимог не лише процесуального, а й матеріального (кримінального, цивільного, адміністративного) законів. Вимоги чіткого додержання та виконання законів у провадженні, зокрема, попереднього розслідування або в суді встановлюється нормами КПК не тільки для суб'єктів, що здійснюють провадження у справі (судді, слідчого, прокурора), а для залучення до сфери кримінального судочинства громадян, їх захисників та представників, експертів, спеціалістів тощо.

Принцип здійснення правосуддя тільки судом. Правосуддя у кримінальних, цивільних, адміністративних справах згідно з Конституцією України може здійснюватися лише судом. Стосовно правосуддя з кримінальних справ Конституція України встановлює, що особа може бути визнана винною лише вироком суду.

Судова влада здійснюється тільки судами в особі професійних суддів та залучених у встановленому законом порядку до здійснення правосуддя присяжних, народних засідателів. Ніякі інші органи та особи не можуть здійснювати правосуддя.

Згідно з нормами КПК України у стадії судового розгляду найбільш повно реалізується система принципів судочинства та правосуддя. У цій стадії кримінального судочинства ширші, ніж на інших етапах процесу, права надані підсудному, його захиснику і законному представнику, потерпілому, цивільному позивачу та їх представникам. Значним обсягом прав користуються громадські обвинувачі і громадські захисники. Усе це забезпечує саме суду найповніші можливості для встановлення об'єктивної істини та винесення справедливого вироку. При цьому в законі встановлено, що вирок суду може бути змінений або скасований тільки вищим судом за умов, перелічених у кримінально-процесуальному законі.

Принцип здійснення правосуддя на засадах рівності всіх перед законом і судом, Згідно зі ст. 21 та 24 Конституції України всі громадяни є вільними і рівними у своїй гідності та правах, мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. У ст. 24 наведене положення повніше розкрито і конкретизовано. Його суть у тому, що не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Цей загальноправовий принцип повною мірою поширюється на правосуддя, діючи не лише в судовому розгляді, айв інших стадіях судочинства. Рівність громадян поширюється не лише на відносини громадянина й суду, а й з особою, що провадить дізнання, слідчим, прокурором. Процесуальне становище громадянина визначається не майновими, соціальними або іншими факторами, а тим, суб'єктом яких прав він є: цивільним позивачем, потерпілим, підозрюваним, обвинувачуваним, захисником, свідком тощо. У межах встановлених законом процесуальних прав та обов'язків кожний громадянин, залучений до сфери кримінального судочинства, вступає у різні процесуальні відносини, реалізуючи належні йому суб'єктивні права та виконуючи суб'єктивні обов'язки.

Принцип рівності громадян перед законом та судом діє одночасно з положенням про єдиний суд та єдність права. Положення про єдиний суд означає, що в державі немає судів, які надають привілеї певним особам або засновані на дискримінації.

304

Регламентована Конституцією України судова система єдина: для усіх громадян

існують одні й ті ж суди. Положення про єдність права також являє собою одну з

вимог істинного демократизму. Воно означає єдність законодавства, застосування

єдиної системи права у правосудці.

Рівність перед законом полягає в однаковому застосуванні положень, закріплених у законодавстві, стосовно всіх громадян. При цьому мається на увазі наділення їх не тільки відповідними правами, а й обов'язками з подальшим покладанням (за наявності підстав) відповідальності.

Встановлені Конституцією України положення про рівність усіх перед законом та судом грунтуються на рекомендаціях, уміщених у ст. 7, 8 Загальної декларації прав людини.

Слід зазначити, що відхилення від загальних правил у чинному законодавстві встановлюється рядом положень, якими передбачений особливий порядок притягнення до кримінальної відповідальності депутатів, суддів, прокурорських працівників і деяких інших посадових осіб. Цим встановлюються не привілеї для тих чи інших осіб, а створюються гарантії для успішного здійснення їх діяльності (депутатської, суддівської тощо), обмеження від штучного створення перешкод для виконання ними службових обов'язків. У випадках притягнення вказаних осіб до відповідальності вони наділені звичайними процесуальними правами того чи іншого суб'єкта (обвинувачуваного, підсудного тощо).

Принцип здійснення правосуддя на засадах рівності перед законом і судом діє у процесі здійснення правосуддя не лише у кримінальних, а й у цивільних справах, у загальних і арбітражних судах.

Принцип забезпечення кожному права на звернення до суду за захистом своїх інтересів. Гарантуючи кожному судовий захист прав та свобод, Конституція України (ст. 55) тим самим підтвердила на вищому законодавчому рівні відданість України загальновизнаним міжнародно-правовим стандартам прав людини і громадянина. Розвиваючи встановлені нею загальні положення про визнання загальновизначених принципів і норм міжнародного права (ч. 2 ст. 55), Конституція формулює чітке правове положення: рішення і дії (або бездіяльність) органів державної влади, органів місцевого самоврядування, громадських об'єднань і посадових осіб можуть бути оскаржені в суді. Це положення значною мірою відображено у ЦК, ЦПК та КПК України.

Принцип, що розглядається, за останні роки одержав у нормах кримінально-процесуального права значного розвитку. Згідно зі ст. ст. 236г-2366 скарга на застосування органом дізнання, слідчим, прокурором тримання під вартою може бути представлена і подана до суду особами, які тримаються під вартою (підозрюваними або обвинувачуваними), їх захисниками або законними представниками. Раніш подібні скарги на дії та рішення органів слідства могли подаватись лише прокурору. Внесені законом у грудні 1992 р. зміни і доповнення до КПК України передбачають можливість оскарження до суду інших рішень органів досудового слідства.

Реалізація принципу оскарження дій та рішень державних органів спрямована на забезпечення прав і свобод людини і громадянина. Звертаючи увагу суду на допущені порушення закону, суб'єкти права на скаргу сприяють забезпеченню законності і встановленню істини у справі.

305

Принцип презумпції невинуватості доволі чітко і повно виписаний у ч. 1 ст. 62 Конституції України, згідно з якою «особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду». Положення, які випливають із презумпції невинуватості, знайшли своє втілення у багатьох статтях чинного КПК України. Зокрема, встановлено: «Ніхто не може бути визнаний винним у вчиненні злочину, а також підданий кримінальному покаранню інакше як за вироком суду і згідно з законом». З презумпцією невинуватості пов'язано і багато інших положень та вимог закону, в тому числі:

а) заборона суду, прокурору, слідчому, особі, яка провадить дізнання, перекладати обов'язки у доказуванні на обвинувачуваного;

б) покладання на державні органи, що здійснюють провадження у справі, обов'язків виконувати всебічне, повне й об'єктивне дослідження обставин кримінальної справи, виявляючи при цьому як обставини, що викривають, так і виправдовують обвинувачуваного;

в) забезпечення обвинувачуваному і підозрюваному права на захист;

г) встановлення правила, згідно з яким визнання обвинувачуваним своєї провини може бути покладено в основу обвинувачення лише за умови підтвердження такого визнання сукупністю наявних доказів у справі;

ґ) закріплення у законі неприпустимості винесення судом обвинувального вироку на підставі припущень.

Наведені положення закону не повною мірою характеризують презумпцію невинуватості на формування кримінально-процесуального права, однак дають доволі чітке уявлення про те, що презумпція невинуватості притаманна чинному українському кримінально-процесуальному праву. Наведені та інші положення застосовуються у процесі досудового слідства, дізнання та в суді. Але слід визнати, що становлення презумпції невинуватості як конституційного принципу кримінального процесу має важливе значення не лише з юридичного, а й етичного погляду. Встановлені в Конституції формули презумпції невинуватості як об'єктивного правового становища не тільки мають неабияке значення для слідчої та судової практики, а й позитивно впливають на законотворчий процес.

Принцип презумпції невинуватості може стати реальним фактором правосуддя, якщо кримінально-процесуальний закон передбачає необхідні передумови дії принципу забезпечення обвинувачуваному (підозрюваному) права на захист, а також додержання вимог закону про повноту, об'єктивність і всебічність дослідження доказів у процесі попереднього слідства і в суді. Сам факт пред'явлення слідчим обвинувачення особі і затвердження прокурором обвинувального висновку не означає визнання обвинувачуваного злочинцем, хоч і треба припустити, що слідчий і прокурор, підписуючи вказані документи, переконані у винуватості особи. В противному разі вони порушують вимоги закону. Але суб'єктивне переконання слідчого і прокурора не породжує і не може породжувати тих негативних для обвинувачуваного наслідків, які тягнуть за собою визнання підсудного винним від імені держави за вироком суду та набранням ним законної сили. Лише один орган у державі наділений правом визнати особу винною — суд, який є за Конституцією України носієм судової влади. 306

Конституція України передбачає два положення, що випливають із презумпції невинуватості:

1) ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину (ч. 2 сг. 62);

2) усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь (ч. З ст. 62). Принцип забезпечення підозрюваному та обвинувачуваному права на захист як

гарантія правосуддя і кримінального судочинства спирається на конституційні та кримі-нально-процесуальні норми. При цьому необхідно зазначити, що чинна Конституція України на відміну від попередніх, не обмежується декларуванням цього принципу та загальним посиланням на право кожного захищати законними засобами свої права і свободи. Частина 1 ст. 59 Конституції України гарантує кожному право на правову допомогу, в тому числі й безоплатну у випадках, передбачених законом; ч. 2 ст. 59 визначає момент вступу захисника у кримінальний процес. Конституційна нормативна база для здійснення захисту у кримінальних справах міститься у багатьох нормах Конституції України (див. ст. ст. 60-63), які або враховані у чинних нормах КПК, або враховуються на практиці у процесі їх застосування.

Забезпечення підозрюваному і обвинувачуваному права на захист складається з процесуальних засобів, які реально надаються у процесі провадження за справою вказаним суб'єктом кримінального процесу для захисту своїх інтересів від підозрювання чи обвинувачення.

Право обвинувачуваного (підсудного) на захист являє собою сукупність суб'єктивних процесуальних засобів, користуючись якими він може протистояти висуненому проти нього обвинуваченню; знати, в чому він обвинувачується; оспорювати участь у здійсненні злочину; спростовувати овбинувачувальні докази; наполягати на зміні овбинувачення; подавати докази, що пом'якшують його відповідальність; захищати інші законні інтереси.

Нова редакція ст. ст. 44-48 КПК України сприяє істотному поширенню права підозрюваного, обвинуваченого, підсудного на захист. Необхідно також зазначити, що згідно зі ст. 59 Конституції України обвинувачуваному і підозрюваному гарантується кваліфікована юридична допомога.

Чинний кримінально-процесуальний закон зобов'язує осіб, відповідальних за ведення справи, не лише роз'яснювати процесуальні права учасникам процесу, а й забезпечувати можливість їх здійснення.

Одним із найголовніших факторів забезпечення права на захист зазначених суб'єктів кримінального процесу є допуск захисника на ранніх етапах попереднього слідства; захисника обвинувачуваного — з моменту подання обвинувачення; захисника підозрюваного — з моменту оголошення йому протоколу затримання або постанови про застосування як запобіжного заходу тримання під вартою.

КПК України встановлюються випадки обов'язкової участі захисника (ст. 45) на стадії попереднього слідства та дізнання, з них у випадках — з моменту оголошення протоколу затримання або постанови про застосування як запобіжного заходу тримання під вартою: а) неповнолітніх; б) німих, глухих, сліпих та інших осіб, які в силу своїх фізичних або психічних вад не можуть самі здійснювати право на захист; в) осіб, що не володіють мовою, на якій ведеться судочинство.

307

У справах щодо осіб, овбинувачених у здійсненні злочинів, за які можливе застосування смертної кари, обов'язкова участь захисника на боці обвинувачуваного передбачена з моменту пред'явлення обвинувачення. У судовому розгляді, крім названих, передбачені інші випадки обов'язкової участі захисника: а) у разі участі державного або громадського обвинувача; б) якщо є захисник хоча б у одного з підсудних, між інтересами яких є протиріччя; в) у разі розгляду справ судом присяжних.

Якщо в зазначених випадках захисник не запрошений обвинувачуваним або підозрюваним, їх законними представниками або іншими особами, то слідчий, особа, яка провадить дізнання, прокурор, суд зобов'язані забезпечити участь захисника.

Принцип змагальності і рівності сторін під час здійснення правосуддя проголошений Конституцією України у п. 4 ст. 129. Сутність цього принципу полягає в тому, що для здійснення правосуддя у кримінальних справах судовий розгляд побудований таким чином, що функцію обвинувачення здійснює одна сторона (прокурор, громадський обвинувач, потерпілий), функцію захисту — з іншої сторони (захисник, підсудний, законний представник підсудного). У цивільному процесі протилежні сторони становлять відповідно позивач, його представник, а також відповідач, його представник, а також громадський відповідач, представник громадського відповідача. Слід зазначити, що сторони у змагальному порядку судочинства рівні, що й підкреслюється в ч. 2 ст. 129 Конституції України.

Необхідно мати на увазі, що конституційні положення про рівність сторін у здійсненні правосуддя має важливий процесуальний аспект. Сторони не взагалі рівні, а мають рівні процесуальні права у відстоюванні перед судом своїх позицій. Вони мають однакову можливість використовувати процесуальні засоби обґрунтованості своїх позицій: щодо обвинувачення (кримінального переслідування) і захисту; щодо підтримки цивільного позову і заперечення проти нього. Суд в умовах змагальної структури судового розгляду зобов'язаний забезпечити сторонам можливості для реалізації їх процесуальних прав. Суд пильнує за законністю дій сторін, сприяє у свій особливий спосіб встановленню істини у справі.

Суть змагальності і рівності сторін чітко виписана у Законі про Арбітражний суд та чинному ЦПК України.

Підтримання прокурором державного обвинувачення в суді. Конституційним приписом цього принципу є практичне покладення функції обвинувачення на прокурора. У судовому розгляді він підтримує перед судом державне обвинувачення, користуючись при цьому рівними правами з іншими учасниками процесу. Функція обвинувачення виконується прокурором протягом усього розгляду справи, незалежно від зайнятої ним позиції, в тому числі й тоді, коли він відмовляється від обвинувачення.

Державний обвинувач бере активну участь у дослідженні доказів, висловлює суду свої міркування про застосування кримінального закону та міри покарання щодо підсудного або обґрунтовує свою відмову від обвинувачення. Взаємовідносини прокурора з судом ґрунтуються на основі неухильного додержання принципів змагальності і рівності прав сторін, незалежності суддів та підкоренні їх тільки закону. Прокурор виступає від імені держави і підтримує обвинувачення у суворій 308

відповідності до закону і тією мірою, в якій воно знаходить підтвердження в судовому слідстві.

Принцип гласності розгляду справи в суді закріплений у Конституції України (ст. 129). Принцип гласності встановлюється для всіх без винятку судів при розгляді як кримінальних, так і цивільних справ.

Спеціальна норма про гласність судового розгляду міститься і в КПК України (ст. 20), яка цілком відповідає вищезазначеним положенням Конституції. Встановлюючи загальне правило про відкритий розгляд справ, законодавець чітко зафіксував, що воно діє за винятком випадків, коли це суперечить інтересам охорони державної таємниці (ч. 1 ст. 20). Поряд з цим категоричним обмеженням, законодавець припускає також можливость слухання справ у закритому судовому розгляді за вмотивованим визначенням суду або постановою судді: а) у справах про злочини осіб, які не досягли 16-річного віку; б) у справах про статеві злочини; в) в інших справах з метою запобігання розголошенню відомостей про інтимні сторони життя осіб, які беруть участь у справі.

Гласність судового розгляду — один з показників демократизму судочинства. Такий порядок забезпечує громадянам право бути присутніми в залі судового засідання, слідкувати за перебігом провадження у справі, поширювати відомості про побачене та почуте в судовому засіданні у засобах масової інформації або іншими доступними їм способами. Тим самим здійснюється одна з форм контролю народу за діяльністю судової влади.

Принцип гласності тісно пов'язаний з іншими принципами правосуддя і судочинства. З одного боку, гласність є найважливішим засобом реалізації таких принципів правосуддя, як змагальність і рівність сторін, забезпечення обвинувачуваному (підсудному) права на захист. З другого боку, гласність не може бути реалізована поза межами дії таких принципів правосуддя і судочинства, як усність, безпосередність, забезпечення користування рідною мовою у процесі здійснення правосуддя.

Здійснення принципу гласності забезпечує виховне значення судочинства, підвищує авторитет судової влади і правосуддя, дотримання чинних законів.

Мова судочинства та забезпечення користування рідною мовою у процесі здійснення правосуддя. Мова, якою ведеться судочинство, регулюється законодавством про судочинство. Згідно зі ст. 10 Конституції України, ст. 19 КПК України, ст.12 ЦПК України, Закону України «Про Арбітражний суд» державною мовою є українська. При цьому слід мати на увазі, що особам, які беруть участь у справі та не володіють державною мовою, забезпечується право робити заяви, давати показання, виступати в суді, висловлювати клопотання на рідній чи іншій вибраній особою мовою. Вказані положення діють з урахуванням ч. 2 ст. 10 Конституції, яка закріпила право кожного на користування рідною мовою і вільний вибір мови спілкування (див. Закон України «Про мову»). Слідчі та судові документи вручаються обвинувачуваному (підсудному) у перекладі на рідну мову чи на іншу мову, якою він володіє, а також допускається участь перекладача.

Незабезпечення обвинувачуваному (підсудному), котрий не володіє мовою, якою ведеться слідство, права користуватися послугами перекладача є суттєвим порушенням кримінально-процесуального закону, що тягне за собою скасування вироку суду.

309

Принцип забезпечення кожному користуватись рідною мовою у процесі здійснення правосуддя виражає демократизм чинного законодавства і держави та визначає вирішення таких важливих питань здійснення правосуддя, як доступність суду для населення, забезпечення можливості здійснення прав учасниками процесу. Якщо процес проводиться мовою, незрозумілою для населення, порушується і затруднюється зв'язок суду з населенням, а також послаблюється виховне значення судового розгляду; особи, що беруть участь у процесі, не можуть реалізовувати надані їм законом процесуальні права, активно сприяти здійсненню правосуддя.

Про те, наскільки важливо знання мови судочинства, свідчить нове, встановлене в процесі судової реформи правило, згідно з яким обов'язкова участь захисника у кримінальному судочинстві на стороні особи, що не володіє мовою, якою здійснюється судочинство, допускається з моменту оголошення підозрюваному протоколу затримання або постанови про застосування як запобіжного заходу тримання під вартою до пред'явлення обвинувачення.

Забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду. Конституція України передбачає, що відповідно до закону діють апеляційні та місцеві суди (ч. 4 ст. 125). У проекті нового КПК України передбачається, що в апеляційному порядку може бути оскаржено вирок або інше рішення суду першої інстанції, які не набрали законної сили (крім рішень суду присяжних), з мотивів доведеності чи недоведеності вини підсудного у вчиненні злочину, неправильного застосування кримінального закону або порушення кримінально-процесуального закону. Апеляційний суд може провести своє судове слідство або обмежитись тими матеріалами, які є у справі. У касаційному порядку судові рішення можуть бути оскаржені тільки з мотивів неправильного застосування кримінально-процесуального закону. Суд касаційної інстанції не може провадити судового слідства.

Обов'язковість рішень суду як одна з основних засад судочинства підкреслює авторитет судової влади і сприяє ствердженню режиму законності і зміцненню правопорядку в державі. Конституція України передбачає, що судові рішення приймаються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України (ч. 5 ст. 124). Цій нормі відповідає ст. 403 КПК України, яка встановлює, що вирок, ухвала і постанова суду, які набрали законної сили, є обов'язковими для усіх державних і громадських підприємств, установ і організацій, службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України.