§ 4. Право

У XII — першій половині XIII ст. у Галицько-Волинській державі діяла система права, основні засади якого сформувалися ще в ранньофеодальний період. За своїм змістом і призначенням вони збігаються з правилами, зафіксованими в нормах "Руської Правди". Але поряд з цим, внаслідок еволюції суспільно-економічних відносин, відбувався перегляд застарілих правових положень.

До конкретних змін (порівняно з законодавством Київської Русі) слід віднести: посилення ролі юридичних актів за рахунок збільшення кола об'єктів феодального господарства, що отримували правовий захист; відтворення у праві соціального становища певних верств, перш за все феодально залежного населення; зміцнення основ феодального права привілею; підсилення в законодавстві місцевих особливостей, що надавало йому партикулярного характеру.

Слід зазначити, що поява більш-менш помітних регіональних особливостей у встановлених правилах співжиття не усувала їх спільної подібності та спадкоємності щодо давньоруського права. Враховуючи те, що право є більш консервативним, ніж державні структури, загальні принципи, інститути та форми регулювання суспільних відносин зберігались впродовж тривалого часу. Галицько-Волинська земля, навіть перебуваючи в залежності від Золотої Орди, значною мірою зберегла риси державного і правового устрою, притаманні Давньоруській державі.

До нашого часу не збереглися пам'ятки права цього періоду. Про них є лише згадки, уривки, які дають можливість зробити висновок, що поряд з "Руською Правдою" тут діяв збірник постанов галицько-волинських правителів, а також звід церковних повчань про правосуддя. Втрата політичної незалежності, інкорпорація українських земель сусідніми країнами стали головними причинами того, що вагомі законодавчі пам'ятки Галицько-Волинської Русі, які б дали змогу повністю характеризувати систему феодального права, не збереглися.

Регулювання питань права власності на майно та земельні володіння, укладення угод і договорів здійснювалося за нормами "Руської Правди". Діяли також норми церковних статутів князів Володимира і Ярослава, але вони зазнали деяких змін, зокрема в галузі підсилення санкцій, встановлених на основі принципів феодального права привілею.

Сторінка 92:

92

Лекція 4

Серед поодиноких документів юридичного характеру, які були створені в добу Галицько-Волинської держави, чільне місце посідають чотири правові пам'ятки. Різні за часом появи, змістом і характером, вони містять цінні відомості про правове життя на цій землі після ординського завоювання. Так, збереглася грамота князя Івана Рос-тиславича (1134 р.), що розкривала економічні зв'язки Галицького князівства з іноземними купцями, зокрема, болгарськими, чеськими та угорськими, та регламентувала правове становище останніх під час їх перебування на руських землях. У ній зазначалося, що болгарські купці звільнялися від сплати мита, коли привозили до Малого Галича товари "на заказ". Якщо товар привозився в інше місто, пільга втрачалася. При торгівлі "на ізклад" мито сплачувалося тільки в Малому Галичі, а в інших містах — ні.

"Рукописання" (або заповіт князя Володимира Васильковича), що датується 1287 р., засвідчує існування права успадкування феодального землеволодіння, порядку передачі князями права експлуатації феодально залежного населення. Поряд із цим "Рукописання" приділяє значну увагу організації управління селами та містами. В цьому документі йдеться також про куплене землеволодіння, що дає підстави говорити про існування такого способу набуття феодальної власності, як купівля-продаж.

Статутна грамота Володимир-Волинського князя Мстислава Даниловича (кінець XIII ст.) регулювала розміри та форми феодальних повинностей міського населення на користь князя. Певною мірою вона висвітлює соціально-економічні умови Південно-За-хідної Русі.

Вагоме значення мали юридичні документи XTV ст. — грамоти, договори, доручення тощо. У переважній більшості вони присвячувались упорядкуванню окремих інститутів права власності та зобов'язального права. Зокрема, в них визначались правила дарування нерухомої власності (землі, садиб, млинів тощо). Звичайними явищами були договір купівлі-продажу рухомого майна, договір обміну, заповіту нерухомої власності. Нерідко право власності на майно, придбане за якоюсь угодою, підтверджувалося спеціальною князівською грамотою. Як і в добу Давньоруської держави, поширеним був договір позики, який часто ставав кабалою для боржника. Окремі відомості про правові норми того часу збереглися в літописах. Тут можна знайти згадки про міжнародні договори, законодавчу діяльність князів, а також деякі нові дані в галузі кримінального права. Так, в Іпа-тіївському літописі зазначається, що в Галицько-Волинській державі розглядався такий вид злочину, як змова проти князівської влади.

Сторінка 93:

Галицько-Волинська держава

93

Норми кримінального права передбачали широке коло покарань: смертну кару, конфіскацію майна, вигнання, штрафи. Щоправда, в літописах говориться, що ці міри покарань застосовувалися щодо представників привілейованих станів. Однак немає сумніву, що такі самі покарання мали місце і щодо феодально залежного населення, причому в значно ширших масштабах.

Певним чином вплинуло на розвиток галицьких установ та інститутів права західноєвропейське феодальне право. В період правління Данила Галицького вперше починає діяти магдебурзьке право, на основі якого здійснювалося самоврядування у містах. Воно поширювалося, головним чином, на німецьких колоністів, які селилися в містах на запрошення галицьких князівств. Проте самоврядування, засноване на його нормах, було обмеженим, застосовувалося далеко не в повному обсязі.

Основна маса православного населення була позбавлена можливості брати участь у діяльності органів місцевого самоврядування. Обмежувалися і його права на заняття ремеслами, торгівлею. Через це городяни-русини переважно пасивно сприймали запровадження права на самоврядування, а нерідко чинили опір такому нововведенню.

Із втратою у другій половині XIV ст. Галицькою землею своєї державної незалежності та перетворенням її на провінцію Польщі існуюча правова система продовжувала діяти. Це була так звана "доба руського права в Галичині". Вона тривала до середини XV ст., коли завершилась інкорпорація Галичини Польщею.

* * *

Отже, Галицько-Волинська держава стала історичною спадкоємницею Давньоруської держави, її правонаступницею. Вона увібрала в себе кращі державно-правові тенденції Київської Русі, доповнивши їх суспільно-політичними нормами середньовічної Європи. На відміну від своєї попередниці, Галицько-Волинська Русь відрізнялася слабкою централізаторською владою своїх правителів, вагомими економічними та політичними позиціями боярства, чіткою структуризацією суспільних верств. Правова система держави, будучи в своїй основі ранньофеодальною, грунтувалася здебільшого на джерелах давньоруського періоду. Водночас правовими засобами захищала свої привілеї феодальна верхівка, закріплювалося становище феодально залежного населення, посилювалися місцеві особливості, що базувалися на звичаєвому праві.

Сторінка 94:

Лекція 5 Литовсько-Руська держава