- •§ 1. Особливості виникнення держав Північного Причорномор'я
- •§ 2. Скіфсько-сарматське державне об'єднання
- •§ 3. Античні міста-держави Північного Причорномор'я
- •§ 4. Боспорське царство
- •§ 1. Формування державності у східних слов'ян. Виникнення Давньоруської держави
- •§ 2. Суспільний устрій
- •§ 3. Державний лад
- •§ 1. Джерела давньоруського права
- •§ 2. "Руська Правда" — видатна пам'ятка права України
- •§ 3. Система правових норм Київської Русі
- •§ 1. Утворення Галицько-Волинської держави
- •§ 2. Суспільний устрій
- •§ 3. Державний лад
- •§ 4. Право
- •§ 1. Утворення держави
- •§ 2. Суспільний устрій
- •§ 3. Державний лад
- •§ 4. Судочинство та судова система
- •§ 5. Джерела та основні риси права
- •§ 6. Цивільне право
- •§ 7. Шлюбно-сімейне та спадкове право
- •§ 8. Кримінальне право
- •§ 1. Україна у складі Речі Посполитої
- •§ 2. Судочинство
- •§ 3. Право
- •§ 1. Виникнення козацтва
- •§ 2. Органи влади та управління Запорозької Січі
- •§ 3. Суд і судочинство на Запорозькій Січі
- •§ 4. Запорозька Січ у процесі входження України до складу Росії
- •§ 5. Ліквідація Запорозької Січі
- •§ 1. Розбудова української національної держави (1648—1654 рр.)
- •§ 2. Перехід України під протекторат російського царя
- •§ 3. Органи автономної влади та управління Гетьманщини
- •§ 4. Джерела і розвиток права
- •§ 1. Суспільний лад
- •§ 2. Державний лад
- •§ 1. Суспільний устрій
- •§ 2. Державний лад
- •§ 3. Судочинство
- •§ 4. Еволюція права
- •§ 1. Суспільний устрій
- •§ 2. Державний лад
- •§ 3. Органи самоврядування
- •§ 4. Суд, прокуратура та адвокатура
- •§ 5. Право
- •§ 1. Українська Народна Республіка (період Центральної Ради)
- •§ 3. Українська Народна Республіка (період Директорії)
- •§ 4. Західноукраїнська Народна Республіка
- •§ 1. Поширення радянської влади в Україну
- •§ 3. Утворення Союзу pcp і подальше обмеження суверенітету усрр
- •§ 5. Місцеві органи влади та управління урср
- •§ 1. Формування основ радянського права
- •§ 1. Східна Галичина та Західна Волинь
- •§ 2. Північна Буковина і Бессарабія
- •§ 3. Закарпаття
- •§ 1. Україна в період другої світової війни
- •§ 2. Органи державної влади та управління та їх діяльність щодо забезпечення перемоги над ворогом
- •§ 3. Законодавство в умовах воєнного часу
- •§ 1. Суспільно-економічний розвиток
- •§ 2. Вищі органи державної влади і державного управління
- •§ 4. Основні зміни в діяльності органів суду, прокуратури та охорони громадського порядку
- •§ 6. Держава і право України в період перебудови
- •§ 1. Загальний історичний огляд
- •§ 2. Державний лад
§ 3. Органи самоврядування
Ще одним заходом щодо збереження Австрійської імперії стало надання деяким національним краям незначних прав з управління місцевими справами. Поряд з органами державної адміністрації в Галичині та Буковині в другій половині XIX ст. утворилися також органи крайового і місцевого самоврядування.
У 1861 р. австрійський імператор Франц-Йосиф І, з метою зміцнення своєї влади у Галичині та Буковині, створив тут Галицький та Буковинський крайові сейми. Вибори до цих установ проходили за законом, що забезпечував інтереси панівних верств, і були нерівними для окремих соціальних груп населення. До складу сейму за посадою входили так звані вірилісти (митрополити, єпископи, ректори університетів) . Виборче право також не було загальним і рівним. Усі виборці поділялися на чотири курії: курія великої власності; торгово-промислових палат; міської буржуазії та сільська курія. Кожна з них окремо обирала строком на шість років депутатів до сейму.
Якщо перші три курії обирали своїх депутатів безпосередньо, то вибори в четвертій, сільській курії були двоступеневими. Спочатку кожні 500 виборців обирали одного представника, який потім голосував за того чи іншого кандидата в депутати. Тому, наприклад, по другій курії на одного депутата в середньому припадало 39 виборців, а по четвертій — майже 8 800 виборців.
Крім того, до виборів допускалися селяни і міщани, які платили податки не нижче 8 крон, через це сільська і міська біднота були позбавлені виборчих прав.
Виконавчим органом сейму був крайовий комітет, який складався з 8 членів (на Буковині — з 4 членів), що вибиралися з числа депутатів сейму. На чолі комітету перебував маршалок (він же голова галицького сейму), якого призначав імператор, як правило, з числа польських магнатів; його замісником, за звичаєм, був львівський уніатський митрополит. Буковинський сейм очолювали румунські магнати, а їх замісниками призначалися буковинські православні митрополити. Взагалі до складу комітету галицького сейму, як правило, входили польські поміщики та представники великої польської буржуазії і, як поступка, — обирався один українець. Відповідно в буковинському сеймі переважали румунські магнати.
Діяльність сеймів підпорядковувалася центральній владі, тому їх постанови хоч і мали характер дрібних актів, однак набували чинності лише з санкції імператора, який мав право скликати і закривати засідання сеймів, в будь-який час розпустити один з них чи обидва і
Сторінка 255:
Суспільно-політичний устрій і право Галичини, Буковини та Закарпаття... 255
призначити нові вибори. У свою чергу сейми здійснювали нагляд за повітовими, міськими і сільськими органами. В 1862 р. було прийнято галичанський крайовий закон про громади, згідно з яким повітовою інстанцією самоврядування стала повітова рада. До складу повітової ради входили представники від поміщиків, промисловців та купців, які сплачували не менше 400 крон прямих податків, і представники від міських та сільських рад. Повітова рада обиралася строком на п'ять років і мала виконавчий орган — повітовий комітет, що складався з голови (ним був зазвичай повітовий староста), заступника голови і п'яти членів та їх заступників. У такий спосіб органи самоврядування потрапляли під контроль з боку державних органів (адже старости призначалися міністром внутрішніх справ та намісником монарха і могли зупинити виконання будь-яких рішень повітової ради під приводом їх невідповідності законам або недоцільності).
У містах і селах обиралися міські та сільські ради. Виконавчими органами цих рад були управи (в більших містах — магістрати), на чолі яких стояли начальники рад. До компетенції рад відносилися питання господарського характеру. Право розпуску повітових, міських і сільських рад належало намісникові. Ради могли оскаржити свій розпуск перед міністерством внутрішніх справ, але подання скарги, як ігідтверджувала практика, ніколи не припиняло виконання рішення намісника. І навпаки, як свідчать інтерпеляції депутатів сейму, були випадки, коли під заступництвом повітового старости і всупереч волі селян війт і ради виконували свої функції вісім, десять, дванадцять і більше років.
Основними адміністративно-територіальними одиницями Закарпаття були жупи: Ужанська, Бережанська, Угочанська та Марма-рошська. Очолювали їх наджупани, яких призначав король з числа аристократії. Виконавчі органи очолювали піджупани, що підпорядковувалися наджупанам і міністерству внутрішніх справ. Жупи поділялися на комітати, ними управляли начальники комітатів, секретарі, землеміри, збирачі податків, касири та ін.
Найнижчими адміністративними одиницями були села, які мали виконавчі органи — сільські управління на чолі зі старостою, що обирався на один рік. Сільські управління підпорядковувалися безпосередньо начальнику комітатського управління.