§ 1. Формування основ радянського права

Формування радянського права в Україні було невід'ємно пов'язано з поширенням радянської влади і будівництвом державного апарату. Головні завдання права були визначені Програмою Комуністичної партії, а Декрети II Всеросійського з'їзду Рад та наступні нормативно-правові акти, прийняті органами влади РСФРР і СРСР, стали першоджерелами права. "Вестник Украинской Народной Республики" (орган ЦВК України) систематично друкував декрети, постанови, накази та інші документи Російської республіки, які з моменту їх опублікування набували юридичної сили в Україні.

Визначальною особливістю формування радянської правової системи в Україні було те, що складалася вона на основі системи права більшовицької Росії. Інакше кажучи, це була рецепція в примітивній формі — застосування права однієї держави в умовах іншої. Коли цієї правової норми не вистачало для врегулювання тієї чи іншої правової ситуації, тоді як джерело права використовувалася революційна правосвідомість.

Ліквідація капіталістичної власності на основні засоби виробництва була однією з головних ознак, що визначали перехід суспільства від капіталізму до соціалізму. Основою радянського цивільного права стала соціалістична власність, що створювалась шляхом експропріації приватної власності, націоналізації землі, фабрик, заводів, транспорту.

Націоналізація здійснювалася декретами центральних і місцевих органів влади, які й були першими радянськими цивільно-правовими актами. Це декрети Тимчасового робітничо-селянського уряду: "Про націоналізацію банків" від 22 січня 1919 р., "Про націоналізацію всіх приватних залізниць і під'їзних шляхів" від 4 січня 1919 р., "Про порядок націоналізації підприємств" від 11 січня 1919 р. та інші. Коо-

Сторінка 329:

Радянська правова система в Україні (1920—30-ті рр.)

329

перативна власність як колективна власність дрібних виробників націоналізації не підлягала. Кооперативні організації отримали право юридичних осіб.

10 серпня 1920 р. РНК УСРР видала декрет "Про об'єднання всіх видів кооперативних організацій", що був кроком на шляху створення єдиної соціалістичної кооперації.

Політика військового комунізму, яку проводив уряд радянської Росії протягом 1918—1920 рр., характеризувалася встановленням державної власності на засоби виробництва. Державна монополія на хліб, нафту, сірники тощо майже ліквідувала товарообіг, припинилися товарно-грошові відносини між підприємствами. Натуральний продуктообмін витіснив грошові відносини, на правовому рівні відчувалося відповідне заміщення цивільно-правових норм адміністративно-правовим регулюванням. Нормативна заборона приватної торгівлі призвела до виникнення "чорного ринку", де існували деформовані товарно-грошові відносини.

"Декрет про землю" та закон "Про соціалізацію землі" стали основою радянського земельного законодавства. В Україні також набула чинності постанова РНК РСФРР від 5 листопада 1917 р. "Про перехід землі в розпорядження земельних комітетів". Ці акти закріпили за Радами та підпорядкованими їм волосними земельними комітетами право розпоряджатися землею. Керувалися в Україні і законом про соціалізацію землі, прийнятим III Всеросійським з'їздом Рад.

Декрет ВУЦВК "Про соціалістичний землеустрій та про перехідні заходи до соціалістичного землекористування" від 26 травня 1919 р. визначав правове становище земель, надр, вод та лісів. Вся земля в Україні оголошувалась єдиним державним фондом. У статті І Декрету зазначалося, що "приватна власність на землю, надра, води, ліси скасовується".

Зміст права державної власності на землю полягав у визначенні радянською владою загальних правил водоволодіння та користування землею. Заборонялися будь-які цивільно-правові угоди з землею.

Прийнятий 5 лютого 1920 р. "Закон про землю" закріпив розподіл землі в індивідуальне зрівняльне трудове землекористування, що, поряд із колективним, було найпоширенішою формою користування землею. Значна увага приділялася створенню радгоспів, сільськогосподарських комун, артілей, товариств зі спільної обробки землі.

Основи сімейно-шлюбного законодавства в Україні були закладені декретами Раднаркому України від 20 лютого 1919 р.: "Про організацію відділів запису актів громадського стану", "Про розлучен-

Сторінка 330:

330

Лекція 14

ня". Ці акти, перш за все, підкреслювали законність тільки громадянських шлюбів. Церковний шлюб оголошувався приватною справою осіб, які одружувалися. Скасовувалися такі обмеження шлюбу, як дозвіл батьків, різниця у віросповіданні, проголошувалася свобода розлучення. Шлюб розривався органами ЗАГСу на прохання хоча б однієї зі сторін.

Головні принципи організації праці, а фактично — трудової повинності, були сформульовані в Кодексі законів про працю РСФРР, оприлюдненому 10 грудня 1918 р. Відповідно до договору про військово-політичний союз від 28 грудня 1920 р. дія Кодексу поширювалася й на Україну. Кодекс проголошував загальний обов'язок працювати та право на працю, обов'язок виконувати встановлену міру праці та право на оплату праці, обов'язок дотримуватися дисципліни праці та радянських законів про працю, право на відпочинок та матеріальне забезпечення. Проте в умовах воєнного комунізму не всі з цих положень спрацьовували. Як засіб залучення до праці широко використовувалася трудова повинність. Значного поширення набула трудова мобілізація, на основі якої здійснювався перерозподіл робочої сиди. На підприємствах встановлювалися режими, подібні до режиму військових установ. Проводилася мілітаризація ряду галузей промисловості. Запроваджувалася натуралізація заробітної плати. Декретом РНК УСРР від 6 квітня 1920 р. було введено єдиний трудовий пайок. До кінця 1920 р. натуроплата стала основною формою оплати праці.

Великого значення надавалося зміцненню трудової дисципліни. З'явилося поняття трудового дезертирства як злісного ухилення від трудової повинності. До порушників дисципліни застосовувалися примусові заходи. Прогул понад 3 дні протягом одного місяця розглядався як саботаж. Отже, з моменту сформування радянського трудового права його домінуючою рисою стає не охорона праці й заробітної плати, а забезпечення суворої дисципліни.

Головні риси кримінального права визначалися завданнями пролетарської революції — це, зокрема, придушення опору експлуататорських класів і боротьба з порушеннями революційного порядку.

Нове кримінальне право базувалося на принципі доцільності, що протиставлявся принципу законності. Так, при визначенні вироку суд повинен був враховувати класову приналежність злочинця, соціальну спрямованість діяння тощо. Покарання передбачалося не лише за закінчене діяння, а й за задум та неповідомлення (недонесення).

"Керівні начала з кримінального права РСФРР", що почали діяти в Україні з серпня 1920 р., встановлювали широкий перелік різнома-

Сторінка 331:

Радянська правова система в Україні (1920—30-ті рр.)

331

нітних видів покарань: переконання, громадський осуд, обов'язок пройти курс політграмоти, оголошення бойкоту, конфіскація майна, позбавлення політичних прав, оголошення ворогом революції або народу, оголошення поза законом, розстріл тощо.

Оголошення поза законом або ворогом народу застосовувались як щодо окремих осіб, так і щодо членів їхніх сімей або цілих організацій. Слід зазначити, що існували такі антиправові інститути, як кримінальна відповідальність за принципом кругової поруки та заруч-ництво. До кримінальної відповідальності притягувалась, наприклад, частина населення тієї місцевості, де були знищені склади, розібрані залізничні колії тощо.

Принципи кримінально-процесуального права встановлювалися Тимчасовим положенням про народні суди та революційні трибунали УСРР від 20 лютого 1919 р., Інструкцією Наркомюсту УСРР від 3 червня 1919 р. "Про судочинство", а також Положенням про народний суд, прийнятим Раднаркомом УСРР 26 жовтня 1926 р.

Основна маса справ розглядалася в надзвичайній трибунальній системі. Постанова Всеукраїнського ЦВК від 1 червня 1919 р. "Про Всеукраїнські та місцеві НК", що була прийнята в період здійснення "червоного терору", надавала надзвичайним комісіям право безпосереднього покарання у випадках контрреволюційних виступів, погромів та чорносотенних заворушень.

При оцінці показань та визначенні міри покарання ревтрибунали, як і народні суди, керувалися декретами Уряду, а також своєю революційною правосвідомістю. Вироки оголошувалися іменем Української Соціалістичної Радянської Республіки.

На ранньому етапі діяльності ревтрибуналів вироки не підлягали касаційному оскарженню. Тому декретом РНК УСРР від 16 квітня 1919 р. "Про утворення Верховного Касаційного Суду" встановлювалося, що касаційному оскарженню підлягають усі вироки ревтрибуналів. Виняток становили лише вироки Верховного ревтрибунала при

вуцвк.

§ 2. Кодифікація радянського законодавства в Україні

Єдність основ правового регулювання всіх радянських республік, що базувалася на єдності їх суспільно-політичною ладу — диктатурі пролетаріату, на основі єдиної політики Компартії, зумовила спільність кодифікаційної роботи, що проводилася в період переходу до нової економічної політики. Ця робота здійснювалась у двох напря-

Сторінка 332:

332

Лекція 14

мах — шляхом рецепції законодавства РСФРР та розробки власних законодавчих актів. Оскільки перший напрям був пріоритетним, законодавство УСРР стало точною копією законодавства РСФРР. Радянська історико-правова наука пояснювала це однотипністю соціалістичних держав, відсутністю юридичних кадрів в Україні, єдністю загальних цілей двох братніх народів тощо. Але головна причина такої рецепції полягала в прагненні більшовицької партії до уніфікації вслід за державною і правової системи, що значно полегшувало радянському режиму процес знеособлення і денаціоналізації України, її соціалізації.

Наступним кроком у цьому напрямі стало прийняття в жовтні 1924 р. Основ судоустрою і судочинства Союзу PCP і союзних республік, а в грудні 1928 р. — Загальних начал землекористування і землеустрою СРСР. Загальні кодифікаційні акти ще більше поглибили процеси централізації влади, управління і правового регулювання, що відбувалися в країні. Після згортання непу на зміну економічному лібералізму прийшло жорстке планування, що й обумовило формування закритої системи права. Відходить у минуле такий критерій революційного романтизму, як "революційна правосвідомість". Командно-адміністративна система управління бере на озброєння доцільність і нормативізм.

У надзвичайно короткий термін — за два-три роки — були створені кодекси та інші рівнозначні законодавчі акти з основних галузей радянського права, а саме: Цивільний кодекс УСРР, Кодекс законів про народну освіту УСРР, Кримінальний кодекс, Кримінально-процесуальний кодекс (усі в 1922 p.), Закон про ліси (1923 p.), Цивільно-процесуальний кодекс (1924 p.), Тимчасові будівельні правила (1924 p.), Ветеринарний кодекс УСРР (1925 p.), Виправно-трудовий кодекс (1925 p.), а також новий Кодекс законів про сім'ю, опіку, шлюб та про акти громадського стану УСРР (1926 р.) та Адміністративний кодекс (1927 p.). Практично всі вони були відтворенням аналогічних кодексів РСФРР.

Регулювати майнові відносини повинен був Цивільний кодекс УСРР, розроблений Наркомюстом УСРР і введений у дію ВУЦВК з 1 лютого 1923 р. Він був побудований у повній відповідності з принципами Цивільного кодексу РРФСР, складався з чотирьох частин.

Загальна частина містила основні положення, в ній визначалися суб'єкти (особи) і об'єкти (майно) права, позовна давність.

Виділяючи основні форми власності (державну (націоналізовану та муніципалізовану), кооперативну і приватну), Цивільний кодекс затверджував виняткове право держави на землю, її надра, води, за-

Сторінка 333:

Радянська правова система в Україні (1920—30-ті рр.)

333

лізниці, націоналізовані підприємства, будівлі и судна, військове спорядження тощо. Всі ці об'єкти повністю вилучалися з цивільного обороту. Такі обмеження не стосувались майна кооперативної і приватної власності.

У розділі "Майнове право" викладалися норми, що врегульовували право власності, право забудови, заставу майна.

Розділ "Зобов'язальне право" врегульовував загальні засади, зобов'язання, що виникають з договорів, майновий найом, купівлю-продаж, позику, підряд доручення і довіреність страхування, зобов'язання, що виникають внаслідок безпідставного збагачення, або через заподіяння іншому шкоди. Цей розділ визначав також типи товариств: просте, повне, на вірі, з обмеженою відповідальністю, акціонерне.

Четвертий розділ регулював спадкове право. Розмір успадкованого (як за законом, так і за заповітом) обмежувався загальною вартістю не більше 10 тисяч золотих карбованців. Частина, що перевищувала цю вартість, переходила на користь держави.

У 1922 р. було розроблено новий Кодекс законів про працю РСФРР, дія якого поширювалася на територію всіх союзних республік. ВУЦВК постановою від 2 грудня 1922 р. підтвердив надання чинності на території УСРР цього Кодексу з 15 листопада 1922 р.

Кодекс законів про працю УСРР складався з 17 розділів, які поділялися на 192 статті. Перший розділ містив загальні положення, другий визначав порядок найму і надання робочої сили, третій встановлював порядок залучення громадян УСРР до трудової повинності, четвертий присвячувався колективним договорам, п'ятий — трудовим договорам, шостий — правилам внутрішнього трудового розпорядку, сьомий — нормуванню праці, восьмий — винагороді за працю, дев'ятий — гарантіям і компенсаціям. Десятий та одинадцятий розділи регулювали робочий час і час відпочинку, дванадцятий і тринадцятий містили норми про учнівство, працю жінок і неповнолітніх. У чотирнадцятому йшлося про охорону праці, в п'ятнадцятому — про профспіліси та їх органи на підприємствах. Шістнадцятий розділ встановлював систему органів з вирішення конфліктів і розгляду справ про порушення законів про працю. Питання соціального страхування регулювалися останнім, сімнадцятим розділом

Норми Кодексу поширювалися на всіх осіб, які працювали за наймом, і були обов'язковими для всіх державних, громадських та приватних підприємств, установ і господарств, а також для всіх осіб, які застосовують найману працю за винагороду. Договори і угоди про працю, які погіршували умови праці порівняно з нормами Кодексу,

Сторінка 334:

334

Лекція 14

проголошувалися недійсними. Наймання і надання робочої сили допускалось виключно на основі добровільної згоди працівника.

Колективний і трудовий договори визначалися Кодексом як основні правові форми залучення до праці. Розмір винагороди за працю не міг бути меншим обов'язкового мінімуму оплати, встановленого державою для даної категорії працівників.

Тривалість унормованого робочого дня за Кодексом становила 8 годин, ним же визначалися категорії населення, що мали право на шестигодинний робочий день та скорочений робочий тиждень. Крім того, Кодекс визначав права й обов'язки профспілок та органів в установах, на підприємствах, а також обов'язки адміністрацій у справі сприяння роботі профспілок.

Постанова ВУЦВК "Основний закон про трудове землекористування" стала складовою частиною Земельного кодексу УСРР, який було прийнято 29 листопада 1922 р. Кодекс складався з основних положень і чотирьох частин: "Про трудове землекористування", "Про міські землі", "Про державне земельне майно", "Про землеустрій і переселення". Кодекс назавжди скасовував право приватної власності на землю, води і ліси в межах УСРР. Ним визначалося, що всі землі сільськогосподарського призначення складали єдиний земельний фонд, а право безпосереднього користування землею надавалося трудовим землеробам і їх об'єднанням, міським поселенням, державним установам. Право користування землею визначалося як безстрокове і могло бути припинене тільки у відповідності з законом, заборонялися купівля, продаж, заповіт, дарування і застава землі, а порушники цього притягались до кримінальної відповідальності з одночасним позбавленням землі, якою вони користувалися.

Крім того, Кодекс регламентував порядок і організацію роботи органів управління земельним товариством, визначав становище суб'єктів, що спільно ведуть сільське господарство. За певних умов Кодекс допускав оренду землі, використання найманої праці, але останнє лише за умови дотримання законів про охорону праці, а також у випадку неможливості господарства самому виконати необхідну роботу.

Передбачивши общинне, дільничне, колективне землекористування, Кодекс віддавав перевагу останньому, визначивши основні його форми: сільськогосподарська комуна, артіль і товариство з громадським обробітком землі.

Інтенсивне промислове й транспортне будівництво другої половини 20-х рр. вимагало певного спрощення процесів землеустрою та землекористування. На це органи влади на місцях націлювали постанова ЦВК і РНК СРСР "Про колективні господарства" від 19 березня

Сторінка 335:

Радянська правова система в Україні (1920—30-ті рр.)

335

1927 р., постанова ВУЦВК і РНК УСРР про зміни і доповнення до Земельного Кодексу від 27 червня 1927 р. Характер змін і доповнень дає підстави стверджувати, що фактично було прийнято Кодекс у новій редакції.

Зміни і доповнення стосувались розширення прав сільських Рад, трудової оренди землі, підсобної найманої праці в селянських господарствах, прав і обов'язків земельних товариств і нагляду за їх діяльністю, порядку проведення справ про землеустрій.

Із Земельним кодексом були органічно пов'язані Закон про ліси УСРР, прийнятий 3 листопада 1923 р., і Ветеринарний кодекс УСРР, затверджений ВУЦВК 13 березня 1925 р.

Закон про ліси розкривав і конкретизував правила використання лісів як всенародного добра, як об'єкта державної власності. Він складався з п'яти частин: 1) основні засади; 2) про збереження та охорону лісів; 3) про державні ліси, споруди і майно; 4) про ліси, що передаються в користування установ, товариств і організацій; 5) про порядок надходження доходів і впровадження видатків на лісове господарство.

Ветеринарний кодекс мав чотири частини, кожна з яких поділялася на розділи, а ті, в свою чергу, — на статті. Перша частина містила основні положення, присвячені організації та завданням державної ветеринарії. Друга визначала заходи і порядок запобігання та припинення заразних пошесних хвороб усіх видів домашньої худоби і птиці. Третя частина встановлювала, що ветеринарно-санітарний нагляд за переміщенням тварин і зберіганням сирих тваринницьких продуктів здійснюється тільки ветеринарним персоналолі земельних органів. Четверта частина закріплювала систему ветеринарних органів управління. Важливо зазначити, що Земельний кодекс УСРР сприяв як розвитку тваринництва зокрема, так і сільського господарства в цілому.

Постановою Президії ВУЦВК від 22 листопада 1922 р. "з метою встановлення основ освітньої політики та об'єднання раніше виданих законів по народній освіті" було затверджено Кодекс законів про народну освіту УСРР, який набрав чинності з 25 листопада того самого року.

Кодекс законів про народну освіту УСРР складався з чотирьох книг, кожна з яких регламентувала відповідно організацію управління й постачання в народній освіті, соціальне виховання дітей, професійну і спеціально-наукову освіту та політичну освіту і виховання дорослих. Усього в Кодексі було 776 статей.

Сторінка 336:

336

Лекція 14

Основами побудови виховних і культурно-освітніх закладів Кодекс вважав: 1) трудовий процес як підвалини виховання і пізнання; 2) різноманіття життєвих потреб як мету виховного процесу; 3) практику, яка спрямована не тільки на пояснення світу, а й на його зміну. Кодекс проголосив право всіх громадян на вільний доступ до знань, наук і мистецтва у всіх культурно-освітніх закладах держави. Соціальне виховання дітей і професійна освіта юнацтва і молоді до 17 років включно оголошувались загальними, обов'язковими, безкоштовними і сумісними для обох статей. Проте до повного проведення загального обов'язкового виховання і навчання встановлювалося, що в культурно-освітні заклади в першу чергу приймаються пролетарі й незаможники. Навчально-виховні заклади УСРР повинні бути трудовими колективами, які б поєднували виховання і навчання з продуктивною працею.

Кодекс законів про народну освіту відіграв помітну роль у формуванні й діяльності культурно-освітніх закладів, створенні необхідних умов для так званої культурної революції. І хоча формально кодекс не скасовувався, в 30-х рр. його застосування припинилося.

Створенню Кримінального кодексу УСРР передувало прийняття в 1921 р. низки нормативних актів, спрямованих на боротьбу з бандитизмом (постанова "Про заходи боротьби з бандитизмом"), з посадовими злочинами (постанова "Про заходи боротьби з посадовими злочинами"), з хабарництвом (постанова "Про боротьбу з хабарництвом") тощо.

23 серпня 1922 р. ВУЦВК затвердив Кримінальний кодекс УСРР. Його основою став відповідний кодекс РСФРР. Кримінальний кодекс УСРР складався з двох частин — загальної та особливої, що поділялися на 227 статей. Кодекс давав таке визначення злочину: "Злочином визначається будь-яка суспільно-небезпечна дія або бездіяльність, що загрожує основам радянського ладу і правопорядку, встановленому робітничо-селянською владою на перехідний до комуністичного суспільства період". Метою покарання Кодекс визначав попередження нових правопорушень, позбавлення злочинця можливості здійснювати нові злочини. Призначення покарання здійснювалося судовими органами на основі "соціалістичної правосвідомості", керівних начал з кримінального права 1919 р. і статей КК УСРР. Широко застосовувався принцип аналогії закону, що давало судам можливість широкого тлумачення закону, а звідси й порушення законності.

Особлива частина КК УСРР містила перелік видів злочинів, визначення їх складів, санкції за їх вчинення. Злочини поділялись на: державні, тобто контрреволюційні (статті 57—73); злочини проти по-

Сторінка 337:

Радянська правова система в Україні (1920—30-ті pp.)

337

рядку управління (статті 74—104); посадові (статті 105—118); порушення правил про відокремлення церкви від держави (статті 119—125); господарські (статті 126—141); злочини проти життя, здоров'я, свободи і гідності особи (статті 142—179); майнові злочини (статті 180—199); військові злочини (статті 200—214); порушення правил, що охороняють народне здоров'я, громадську безпеку і громадський порядок (статті 215—227). Система покарань передбачала різні заходи — від громадського осуду до вигнання за межі УСРР. У справах, що знаходилися на розгляді у ревтрибуналах, могла застосовуватися вища міра покарання — розстріл. Він не застосовувався до неповнолітніх, вагітних жінок, а також не міг бути призначений, якщо з часу вчинення злочину минуло більш ніж п'ять років.

Відмова від нової економічної політики та її згортання, перехід до надзвичайних заходів у економіці обумовили потребу змін кримінального законодавства. "Основні начала кримінального законодавства Союзу PCP і союзних республік" та прийняті в лютому 1927 р. "Положення про державні злочини" і "Положення про військові злочини" стали основою розробки нового Кримінального кодексу УСРР, затвердженого 8 червня 1927 р. Ним, зокрема, передбачалося визнання засудженого "ворогом народу" і встановлювалася відповідальність за неповідомлення про державні злочини. Новий кодекс передбачав 45 складів злочинів (проти 36 в кодексі 1922 p.), за які призначалася вища міра покарання.

Адміністративно-командна система, що стверджувалась репресивними методами, потребувала нових визначень і доповнень у кримінальному праві, тому протягом двох наступних років було прийнято ще 56 законодавчих актів, що значно розширили можливості кваліфікації дій як злочинних.

13 вересня 1922 р. ВУЦВК затвердив Кргшінахьно-процесуаль-ний кодекс УСРР, який закріплював демократичні принципи судочинства, змагальність, рівноправність сторін, право звинуваченого на захист тощо. КПК УСРР встановлював порядок провадження слідства, порядок провадження справи в народному суді, в раді народних судів, регламентував судочинство в ревтрибуналах.

Кодекс визначив роль і завдання органів прокуратури у здійсненні нагляду за законністю, утримання під вартою, у порушенні кримінальних справ, підтриманні державного обвинувачення на суді, нагляду за слідством тощо.

Кримінально-процесуальний кодекс УСРР 1922 р. містив норми, в яких йшлося про підсудність, склад суду, сторони та відвід свідчень, показання, протоколи, терміни і судові витрати. Він докладно регла-

22— 3-1237

Сторінка 338:

338

Лекція 14

ментував порядок провадження слідства та його загальні умови, а саме: заведення кримінальної справи, дізнання, слідчі дії, пред'явлення обвинувачення і допит обвинуваченого, заходи запобігання ухиленню від слідства і суду, допит свідків та експертів, обшуки і виїмки, огляди, визначення психічного стану обвинуваченого, закінчення попереднього слідства, оскарження дій слідчого, дії прокурора і суду щодо припинення справи, віддання до суду.

Після прийняття 31 жовтня 1924 р. Основ кримінального судочинства СРСР і союзних республік, а 23 жовтня 1925 р. — "Положення про судоустрій УСРР", 27 липня 1927 р. було затверджено новий Кримінально-процесуальний кодекс. Зміст його відображав тенденцію посилення силового тиску держави на суспільство. Так, він значно розширив право органів дізнання, передавши їм частину функцій, що раніше належали виключно слідчим органам. Було звужене право на захист — його ліквідували на стадіях попереднього слідства і дізнання. Захисник мав право вступити в процес тільки на стадії судового розгляду. Як і в середні віки, царицею доказів стало власне зізнання у вчиненні злочину. Згідно з КПК УСРР значне коло справ підлягало розгляду надзвичайних судів і ревтрибуналів.

Цивіхьно-процесуальний кодекс УСРР було прийнято ЗО липня 1924 р. ЦПК УСРР також відображав тенденцію розширення втручання держави у справи громадян. За Кодексом, суд не повинен був задовольнитися наведеними доказами, а вжити всіх заходів для з'ясування обставин справи. ЦПК детально регулював питання представництва в суді, підсудності справ, судових витрат, штрафів, процесуальних строків, виклику до суду, оскарження і перегляду судових рішень та їх виконання.

Розвиток цивільного обігу, зміни в адміністративно-територіальному поділі республіки зумовили необхідність прийняття нового Цивільно-процесуального кодексу, який було затверджено ВУЦВК і РНК УСРР 11 вересня 1929 р. В ЦПК з'явились нові статті, що регламентували справи про неспроможність фізичних і юридичних осіб. Кодекс встановлював порядок визначення особи або організації неспроможною, визначав підсудність і порядок провадження у справах про неспроможність, наслідки неспроможності, умови призначення ліквідаторів майна осіб або організацій, визнаних неспроможними, порядок розділу ліквідаційного майна. З метою охорони публічного інтересу ЦПК передбачав слухання деяких справ на закритому засіданні.

Як у кримінальному, так і в цивільному процесі діяв тільки касаційний порядок перегляду судових рішень.

Сторінка 339:

Радянська правова система в Україні (1920—30-ті рр.)

339

Роботу вищих і місцевих органів влади й управління регулювала величезна кількість несистематизованих нормативних актів у галузі адміністративного права. У серпні 1924 р. було підготовлено перший проект Адміністративного кодексу УСРР. Проте процедура узгодження і редагування затяглася і його було прийнято тільки 12 жовтня 1927 р. Кодекс складався з 15 розділів, до яких входило 528 статей. Коло питань, що регулювалися Кодексом, можна поділити на такі основні групи:

а) взаємовідносини органів державного управління (розділ 2);

б) відносини органів державного управління з громадянами (розділи 3, 4, 13 і 14);

в) відносини громадян з органами державного управління (розділи 5—11, 16).

Кодекс регламентував такі основні сфери: адміністративний вплив (розділи 3 і 4); трудова повинність, попередження стихійних лих і боротьба з ними (розділ 5); охорона громадського порядку (розділ 6); порядок отримання і втрати громадянства (розділ 7); реєстрація та облік руху населення (розділ 8); організація і діяльність товариств, союзів, клубів, зібрань (розділ 9); правила про культи (розділ 10); правила про публічні видовища і розваги (розділ 11); нагляд адміністративних органів у промисловості (розділ 13); нагляд адміністративних органів за торгівлею (розділ 14); порядок оскарження дій адміністративних органів (розділ 15).

Той факт, що Адміністративний кодекс України був оновлений лише в 1956 р., коли з нього були вилучені застарілі норми і терміни, свідчить, що, виходячи з потреб держави, кодифікація адміністративного права 20-х років виявилася вдалою.

Виправно-трудовий кодекс УСРР було прийнято 23 жовтня 1925 р. Уперше в історії людства завданням виправно-трудового права стало перевиховання злочинців за допомогою праці. Кодекс регламентував систему виправно-трудових закладів, режим утримання, застосування примусових робіт без утримання під вартою. Кодекс складався з 22 розділів. Розділ 5 встановлював систему виправно-трудових закладів, до якої входили: будинки попереднього ув'язнення, будинки примусових робіт, перехідні трудові будинки, трудові колонії, установи для хворих в'язнів, трудові реформаторії для неповнолітніх порушників, ізолятори спеціального призначення. Спеціальний розділ визначав правила утримання у реформаторіях неповнолітніх, головним з яких було "виховати з них активних і свідомих громадян". Інші розділи визначали порядок прийняття в'язнів до виправно-трудових закладів, режим утримання, заходи дисциплінарного

Сторінка 340:

340

Лекція 14

впливу на в'язнів. Кодекс зазначав, що режим утримання не може бути спрямований на заподіяння фізичних страждань, шкоди здоров'ю чи на приниження людської гідності. Але вже той факт, що Кодекс вказував на необхідність враховувати різницю між в'язнями із середовища трудящих і нетрудящих, свідчив про те, що на практиці адміністрація виправних установ протиставляла кримінальних злочинців залежно від їх соціального походження.

Таким чином, можна говорити про суперечливий характер утвердження рецептованого з радянської Росії права. Більш-менш демократичні норми кодифікованого на початку 20-х рр. права не задовольняли нейтралістських потреб командно-адміністративної системи, що й обумовило зміну правових норм протягом тих же 20-х рр. Найбільш відчутними ці зміни були в кримінальному та кримінально-процесуальному праві.

§ 3. Надзвичайне законодавство СРСР та право в Україні в 30-х рр. XX ст.

Правова система кінця 20-х — початку 30-х рр. покликана була зміцнювати командно-адміністративну систему, сприяти її централізації, забезпечувати потреби форсованої індустріалізації та насильницької колективізації. Виконувати ці завдання доводилося в доволі таки демократичному конституційному полі, що визначалося Конституціями СРСР 1924 р. та 1936 р. (в Україні — Конституції 1929 р. та 1937 р.). Ці конституційні акти гарантували права і свободи особи, передбачали відкритість судових процесів, підтверджували права звинувачуваних на захист.

У дійсності зазначені демократичні норми не діяли, а були лише ширмою, що прикривала систему, яка спиралась на циркуляри, інструкції, закриті постанови, що робили можливими надзвичайні заходи в економіці й суспільному бутті.

Згортання, а потім і ліквідація непу призвели до істотних змін у цивільно-правовому регулюванні суспільних відносин. Головними напрямами розвитку цивільного права були охорона соціалістичної власності та удосконалення договірних відносин.

На зміцнення планових засад народного господарства була спрямована постанова ЦВК і РНК СРСР "Про кредитну реформу" від 30 січня 1930 р., якою скасовувався вексельний обіг і комерційне кредитування. Відтепер розрахунки між господарськими організація-

Сторінка 341:

Радянська правова система в Україні (1920—30-ті рр.)

341

ми проводилися тільки через банк, що фактично призвело до ліквідації госпрозрахунку.

Важливими джерелами договірного права стають щорічні постанови РНК. З їх появою договори між господарськими суб'єктами перетворюються на конкретизуючі п'ятирічні плани-додатки. Зміни умов договору з 1937 р. не допускалися за жодних обставин.

Постанова ВУЦВК і РНК УСРР про терміни позовної давності від 19 листопада 1935 р. посилювала відповідальність суб'єктів державної і кооперативної власності. Нею встановлювався єдиний півторарічний термін позовної давності у спорах між державними, кооперативними і громадськими установами, підприємствами та організаціями. Постанова передбачала також спеціальні позовні терміни.

Особлива увага приділялася зміцненню власності кооперативних об'єднань. Постанова ЦВК і РНК УСРР від 24 серпня 1935 р. забороняла примусове вилучення будь-якого майна кооперативних організацій. Регулювання цивільно-правових відносин фізичних осіб також зазнало змін. Оскільки приватногосподарську діяльність було ліквідовано, то і пов'язані з нею майнові права на підставі ст. 1 ЦК УСРР законом більше не охоронялися.

Обставини 30-х рр. обумовили зміни і в сімейному праві. Так, у Кодексі про сім'ю, опіку, шлюб і акти громадського стану з'являються доповнення, що посилюють відповідальність батьків за дітей, врегульовують передачу дітей під опіку держави.

Постановою ЦВК і РНК СРСР від 27 червня 1936 р. заборонялись аборти, встановлювалася матеріальна допомога багатодітним сім'ям, посилювалася кримінальна відповідальність за несплату аліментів, встановлювались їх розміри. Постановою ВУЦВК і РНК УСРР від 4 серпня 1936 р. передбачались зміни в законодавстві про розлучення. Запис про розлучення здійснювався тільки після виклику подружжя до Загсу і сплати за реєстрацію розлучення грошової суми, розмір якої було значно збільшено. Обов'язковим стало занесення інформації про розлучення до паспортів подрркжя.

Зміни в трудовому праві визначались доповненнями до Кодексу законів про працю, передбаченими постановою ВУЦВК і РНК УСРР від 25 лютого 1931 р. Було завершено процес переведення робітників промисловості й транспорту на 7-годинний робочий день. Більшість підприємств і установ було переведено на безперервний робочий тиждень, робітники та слркбовці одержували день відпочинку по черзі у різні дні тижня. Заробітна плата виплачувалася залежно від професійної кваліфікації робітника, за твердими фіксованими ставками або за тарифними сітками. Основними формами оплати були від-

Сторінка 342:

342

Лекція 14

рядна, погодинна і преміальна. Посилюються заходи, спрямовані на зміцнення трудової дисципліни. Згідно з постановою ВУЦВК і РНК УСРР від 22 листопада 1932 р. неявка на роботу без поважної причини хоча б на один день тягла за собою звільнення з роботи з позбавленням права користуватися квартирою, наданою в будинку даного підприємства чи установи. Зміцненню трудової дисципліни мали сприяти і Статути окремих галузей народного господарства та введення єдиних трудових книжок, де фіксувалась вся трудова діяльність працівника.

З метою морального стимулювання активної трудової діяльності Указом Президії Верховної Ради СРСР з 1938 р. встановлюються звання Героя Соціалістичної Праці та медалі "За трудову доблесть" і "За трудову відзнаку".

Проведення політики колективізації обумовило істотні зміни в колгоспно-земельному праві. Уперше надзвичайні заходи щодо села були застосовані в ході хлібозаготівель на початку 1928 р., коли селян змушували здавати хліб понад визначений податок, у рахунок державної позички, або як податок з майбутнього врожаю. До тих, хто не виконував цих розпоряджень, застосовувалися санкції згідно зі ст. 127 КК УСРР, що поряд з іншими передбачали і конфіскацію хліба.

Незабаром стала очевидною неефективність таких заходів (з урожаю 1928 р. в Україні було заготовлено 27 млн пудів зерна, проти 200 млн пудів з урожаю 1927 р.), що змусило державно-партійне керівництво того часу стати на шлях масової, а згодом і суцільної колективізації, що з самого початку мала насильницький характер.

Для подолання наростаючого опору селянства (за даними англійського історика Р. Конквіста — 40 тисяч повстань і бунтів в Україні протягом лише 1930 р.) необхідна була хоч яка-небудь правова основа, що визначала б коло активних і потенційних учасників опору, дала б змогу кваліфікувати їх дії, передбачала б санкції і, нарешті, орієнтувала і стала б керівництвом до дії органів влади на місцях. З цією метою з кінця 20-х рр. у СРСР органи законодавчої влади (ЦБК), а частіше — виконавчої (РНК) і партійної (ЦК ВКП (б) і навіть його політбюро) видають низку постанов та інструкцій, що дублюються в республіках чи просто доводяться до місця виконання.

Одним з перших таких актів була постанова РНК СРСР від 21 травня 1929 р., на підставі якої 13 серпня 1929 р. РНК УСРР видає постанову, що визначала ознаки куркульських господарств. Такими вважались господарства, що використовували найману працю (до речі, дозволену Кодексом про працю), мали будь-який механізм,

Сторінка 343:

Радянська правова система в Україні (1920—30-ті рр.)

343

який дозволяв займатися переробкою сільськогосподарської продукції чи здавався в найом, члени яких мають нетрудові доходи (торгівля, лихварство, слркба в культових установах), здавали в найом житло чи помешкання під виробництво. На органи місцевої влади покладалось складання списків таких господарств. Про санкції ще не йшлося.

Проте з переходом до суцільної колективізації постановою ЦК ВКП(б) від 5 січня 1930 р., постановами ЦК ВКП(б) від 30 січня, ЦВК і РНК від 1 лютого та Інструкцією комісії політбюро від 4 лютого 1930 р. передбачалися вже конкретні санкції проти куркульських господарств. Перш за все, такі господарства ліквідовувались, їхні члени, дії яких кваліфікувались як участь і організація антирадян-ських виступів і терористичних актів, підлягали ізоляції в тюрмі або концтаборі (І категорія). Висилці з сім'ями до північних районів підлягали ті, хто чинив "менш активний опір" (II категорія). Розкурку-лені, які не чинили опору, складали III категорію, їм надавалися земельні ділянки меншої площі за межами колгоспів, що створювало величезні проблеми для місцевої влади, і згодом до цієї категорії почали застосовувати санкції, передбачені для II категорії. Місцева влада України керувалися зазначеними всесоюзними документами до 5 квітня 1930 р., коли було введено постанову ВУЦВК і РНК УСРР "Про заборону орендувати землю й застосовувати найману працю в одноосібних господарствах у районах суцільної колективізації". Обласні виконкоми отримали право конфісковувати майно куркулів і виселяти їх. Результат дії цих державно-правових актів — ліквідація тільки в 1930—1931 рр. 280 тисяч, а всього за 1928—1931 рр. — 352 тисяч селянських господарств.

Особливе місце в системі правового забезпечення надзвичайних заходів уже в умовах суцільно колективізованого села та дії заборони "отоварювати" трудодні до повного виконання плану хлібозаготівлі посідає постанова ЦВК і РНК СРСР "Про охорону майна державних підприємств, колгоспів та кооперації і зміцнення суспільної (соціалістичної) власності" від 7 серпня 1932 р. Нею передбачалася смертна кара навіть для дітей з 12-річного віку, а за "пом'якшуючих" обставин — позбавлення волі не менш як на 10 років з конфіскацією майна за розкрадання колгоспної власності. До таких злочинців не могла застосовуватися амністія. За жменю зерна, винесеного з поля, колгоспнику загрожував термін у концтаборах. У ряді районів України справа дійшла до того, що вищезгаданий правовий акт застосовувався навіть у випадках зрізання колосків одноосібниками на власному полі. В народі цей закон називали "законом про п'ять колосків".

Сторінка 344:

344

Лекція 14

Цим самим актом встановлювалась кримінальна відповідальність не тільки за розкрадання соціалістичної власності, а й за антиколгосп-ну агітацію, насильство та загрозу насильства щодо колгоспників. Міра покарання — позбавлення волі від 5 до 10 років. Цією, а також постановами РНК VCPP від 20 та 24 листопада санкціонуються масові обшуки у селян з негайною конфіскацією всього наявного хліба і запроваджується практика стягування штрафів продовольством з боржників по хлібозаготівлях. Такі заходи не тільки посилили голод, що вже став масовим, а, по суті, спричинили справжній голодомор.

Аналіз наступних, особливо тяжких за своїми наслідками рішень дає підстави для висновку, що органи влади стали на шлях терору українського селянства голодом. Так, постановами РНК VCPP від 1 та З грудня та спільною з ЦК КП(б)У від б грудня 1932 p. у сільських районах заборонялася торгівля картоплею і м'ясом, припинився довіз товарів ( "товарна репресія" ) і поширювалася чистка від "контрреволюційних елементів" у місцевостях, що не виконували планів хлібозаготівлі. Крім того, лист ЦК КП(б)У від 8 грудня зобов'язував місцеву владу вилучити у селян і знищити знаряддя примітивної обробки зерна (жорна і ступи).

Отже, Україна в ході реалізації пріоритетної для Радянської держави політики — політики колективізації, повною мірою відчула на собі дію надзвичайного законодавства Союзу PCP. Це коштувало їй небачених соціальних потрясінь і людських жертв в умовах мирного часу.

Проведення суцільної колективізації потребувало забезпечення правового регулювання діяльності колгоспів. 1 березня 1930 р. ЦВК і РНК СРСР прийняли Зразковий статут сільськогосподарської артілі. Він визначав, перш за все, порядок прийняття в члени артілі. Заборонявся вступ до колгоспів куркулів та інших осіб, позбавлених виборчих прав. Знищувалися всі межові знаки і створювався єдиний земельний фонд колгоспу, який не міг зменшуватися. Статут встановлював безстрокове користування колгоспів землею. Від селян, які вступади до колгоспу, вимагалося усуспільнення належних їм засобів виробництва. В особистій власності колгоспного двору дозволялося мати одну корову, певну кількість дрібної худоби і птиці. Присадибні ділянки залишались у користуванні колгоспного двору, члени якого виробляли обов'язковий мінімум трудоднів.

Кримінальне право 30-х pp. характеризувалось більш жорстокими видами покарань. Так, підвищувалося покарання за злочини проти економічної могутності СРСР, за зраду, за дезорганізацію народного господарства, за шкідницькі акти.

Сторінка 345:

Радянська правова система в Україні (1920—30-ті рр.)

345

Вищезазначена постанова ЦВК і РНК СРСР від 7 серпня 1932 р. розглядала будь-яку особу, яка посягала на громадську власність, як ворога народу, а боротьбу з такими злочинами оголошувала головним обов'язком кожного громадянина.

Посилювалася відповідальність за господарські злочини, спекуляцію, злочини приватногосподарської діяльності. Так, постановою ВУЦВК і РНК УСРР від 14 лютого 1930 р. в КК УСРР була внесена ст. 1533, яка встановлювала кримінальну відповідальність за масовий або систематичний випуск промисловими підприємствами неякісних виробів. Постановою ВУЦВК і РНК УСРР від 25 грудня 1932 р. вносилися зміни до ст. 127 КК УСРР, яка передбачала покарання за спекуляцію. За новою редакцією цієї статті спекуляція каралася позбавленням волі на термін не менше 5 років з конфіскацією всього або частини майна.

25 липня 1934 р. ЦВК і РНК СРСР прийняли постанову "Про доповнення кримінальних кодексів союзних республік статтею про відповідальність за обкрадання споживача і обдурювання Радянської держави". У відповідній постанові ВУЦВК і РНК УСРР від 23 серпня 1934 р. зазначалося, що обважування і обмірювання покупців карається позбавленням волі терміном до 10 років.

На основі постанови ЦВК СРСР від 8 червня 1934 р. визначалося покарання за зраду Батьківщини. Нею визнавалось широке коло діянь — шпигунство, видання державної (військової) таємниці, перехід на бік ворога, втеча (виїзд) за кордон тощо. За ці злочини передбачалася вища міра покарання — розстріл.

На підставі союзного Закону від 8 червня 1934 р. ВУЦВК і РНК 20 липня 1934 р. прийняли постанову на доповнення КК УСРР рядом статей про зраду Батьківщини. Цю постанову було повністю включено до КК УСРР.

Постанова ЦВК СРСР від 2 жовтня 1937 р. збільшила термін покарання за особливо небезпечні державні злочини з 10 до 25 років. Кримінальне законодавство встановлює відповідальність за посягання на обороноздатність країни, за незаконний випуск цінних паперів, переплавлення державної розмінної монети, підробку паспортів, порушення правил паспортної системи.

У кримінально-процесуальному законодавстві, що в 30-х рр. характеризувалося фактичною ліквідацією всіх демократичних принципів, особливо помітною є постанова ЦВК СРСР від 1 грудня 1934 р. "Про порядок ведення справ по підготовці або здійсненню терористичних актів", яка була підготовлена протягом кількох годин після повідомлення про вбивство одного з державних діячів СРСР Сергія

Сторінка 346:

346

Лекція 14

Кірова. Цей надзвичайний закон відкрито попирав принципи гласності, змагальності, справедливості, гуманізму. Слідство у справах про терористичні акти обмежувалося 10-денним терміном. Звинувачувальний акт вручався за 24 години до розгляду справи у суді. З процесу вилучались прокурор і адвокат. Касаційне обжалування і подання клопотань про помилування у цих справах не допускались. Смертний вирок приводився у виконання негайно після оголошення. Цинічно звучать слова Вишинського про те, що Закон від 1 грудня 1934 р. не порушував принципів радянської демократії, що при його застосуванні "звинувачений залишається носієм відомих процесуальних прав, достатньо широких для захисту своїх інтересів".

З проведенням масових позасудових репресій пов'язана також діяльність Особливої наради, яку було створено при НКВС СРСР 10 липня 1934 р.

9 грудня 1934 р. було прийнято постанову ВУЦВК "Про внесення змін до Кримінально-процесуального кодексу УСРР". Зазначені нормативні акти свідчили про повний перехід до надзвичайного порядку судочинства, вони стали правовою базою масових репресій.

Головною особливістю радянської правової системи в Україні стала примітивна рецепція права більшовицької Росії, що обов'язково узгоджувалася з принципом революційної правосвідомості. Переконливим доказом цього є поширення в Україні дії кодексів законів Російської Федерації. Ще однією особливістю радянської правової системи в цілому та її дії в Україні, зокрема, є перевага норм публічного права над нормами права приватного, оскільки держава безпосередньо взяла на себе регулювання господарських відносин самостійних підприємств, ремісників, товаровиробників-хліборобів тощо, тобто сфер, діяльність яких регулюється нормами приватного права. Але найбільш відчутним був вплив режиму на кримінальне та кримінально-процесуальне право, що були повністю підпорядковані класовим інтересам держави на шкоду захисту загальнолюдських цінностей.

Сторінка 347:

Лекція 15 Державність і право на західноукраїнських землях у міжвоєнний період (1918—1939 рр.)

Одним із наслідків першої світової війни став розвал імперій — Російської та Австро-Угорської. Однак українцям не вдалося об'єднатися в межах власної держави. Сприйнявши спадщину Російської імперії, радянська Росія зберегла свій вплив у підвладній раніше імперії частині України за винятком західних повітів Волині. Доля західноукраїнських земель, де проживало близько 7 млн українців — Східної Галичини та Західної Волині, Північної Буковини, Закарпаття — визначалася у 1918 —1923 рр. відповідно Польщею, Румунією та Чехо-словаччиною, що отримали на це мандат Антанти.