§ 3. Державний лад

Східні слов'яни в своєму розвитку проминули рабовласницьку формацію в її класичному вияві. На базі розпаду первіснообщинного ладу в них формувався феодалізм. Період становлення ранньофеодальних структур припадає на IX—X ст.: це утворення Руської держави з центром у Києві, прийняття християнства, утвердження феодального способу виробництва.

Давньоруська держава як ранньофеодальна монархія була побудована на принципах сюзеренітету—васалітету. Однак окремі історики, зокрема М. Брайчевський, вважають, що вона не набула завершеного монархічного устрою і протягом усієї своєї історії тяжіла до республіканських форм правління. До часів монгольської навали на Русі так і не було створено чіткої системи престолонаслідування, що негативно позначилося на внутрішньому і зовнішньому становищі країни. Главою держави був великий князь київський. У столицях зе-мель-князівств — Чернігові, Переяславі, Галичі, Володимирі-на-Клязьмі та інших — сиділи удільні князі. В середині XI ст. був сформульований та закріплений у 1097 р. на Любенькому з'їзді головний принцип міжкнязівських відносин на Русі: суверенність влади в межах землі. Характеризуючи державний лад Київської Русі, треба зазначити про деякі особливості: по-перше, влада великого князя була самодержавною лише в періоди централізації держави (X — початок XII ст.), зокрема за правління Володимира Святославовича, Ярослава Мудрого, Володимира Мономаха; по-друге, з послабленням київського централізму й розпадом держави на окремі князівства, закріпленням в них окремих княжих династій, старшинство великого князя втрачало реальне значення, а його титул зверхника усієї країни залишався лише почесною історичною традицією; по-третє, в державній організації тих часів не було чіткого розподілу функцій влади. Існувала конкуренція між різними органами управління. Аналогічні функції виконував князь, боярська рада і частково — віче. Тому можна лише в загальних; рисах відтворити порядок організації та здійснення державної влади в Київській Русі, зважаючи на те, що державний устрій та розподіл влади між частинами держави змінювалися залежно від обставин, що зумовлювалися чинниками як об'єктивного, так і суб'єктивного характеру.

Головними факторами організації та здійснення державної влади, по-перше, було те, що влада не була суверенною: поряд із державною існувала влада церкви і громади. Церква, наприклад, мала свій суд, своїх підданих, на яких не поширювався вплив державної влади.

Сторінка 55:

Ранньофеодальна держава Київська Русь (VI — початок XIII ст.) 55

Йдеться про те, що тодішня держава правила землею, але як суверен не мала впливу на всіх громадян і підданих. По-друге, державна влада тогочасного суспільства поєднувала в собі публічно-правові та приватно-правові аспекти. Князь, наприклад, не відрізняв себе як володаря землі (своєї публічної влади) від свого двору і своїх приватних володінь. Доходи з державних податків та доходи з його двору йшли до княжої скарбниці, з якої, в свою чергу, покривалися видатки як на приватні справи князя, так і на публічні (державні). Одні й ті самі люди були водночас державними урядовцями й приватними слугами князя та завідувачами його дворів (сьогодні згідно із законом приватні та публічні інтереси державних службовців чітко розмежовані). По-третє, державна влада в тодішній державі фактично роздвоювалась: з одного боку виступали князь і віче, а з другого — боярська рада. Всі вони водночас здійснювали державну владу, виконуючи однакові функції. Така ситуація часто призводила до конфліктів у середовищі владних структур.

У Київській державі влада зосереджувалася в руках князя, боярської ради, віча і мала приватно-публічний характер. У період феодальної роздробленості та удільних суперечок функції державної влади переймали на себе міжкнязівські з'їзди (снеми).

На чолі держави стояв великий князь київський, в руках якого зосереджувалась законодавча, виконавча і судова влада- Устави та уставні грамоти свідчать про те, що законодавча влада князів поширювалась фактично на всі сфери міського та сільського життя, зокрема, регламентувала норми міського співжиття, надходження данини на користь держави, розпоряджалась земельними фондами, визначала місце і роль церкви в житті суспільства. Князь призначав місцеву адміністрацію, контролював її діяльність, відав справами міжнародної політики. Він виконував функції воєначальника, сам водив рать у бій, був обов'язковим (від Бога) опікуном церкви. Князь був гарантом внутрішнього миру і зовнішньої безпеки країни, землі, міста. Його влада фактично була необмеженою, однак тільки за однієї умови — якщо народ висловлював до нього довіру і не вважав за потрібне втручатися в його діяльність. У протилежному випадку віче могло змістити князя або своїми ухвалами обмежити його владу. Коли князь приходив до влади, то укладав договір з народом —■ ряд. Право престолонаслідування спочатку передавалось старшому братові князя за принципом "старшинства", а після смерті Ярослава Мудрого провідним став принцип "отчини" — передача влади старшому синові.

У своїй діяльності князь спирався на військову силу — дружину. Ідеологічно княжу владу підтримувала церква. Діяльність князя спря-

Сторінка 56:

56

Лекція 2

мовувала князівська рада (рада бояр) — вищий державний орган з дорадчими функціями (рада при князеві була типовим явищем для середньовічної Європи).

Князівська (боярська) рада функціонувала в кожній землі й разом з князем вирішувала справи цієї землі. Це був однопалатний становий орган, до якого входили васали князя — доменіальна і дружинна знать, вище духовенство, а також представники міських магістратів. Члени ради називались "дружиною" або "думцями". До складу боярської ради входили переважно старші бояри-дружинники й земські бояри; звідси їхня назва — старці (дорадники). В різних землях рада була неоднорідною за складом, також не було чітко визначено кількість її членів.

Ще на ранньому етапі становлення державності східних слов'ян князі спиралися на раду старійшин, яка складалася з бояр і "град-ських старців" — найвпливовіших людей із місцевого населення. За часів Володимира князівські радники почали іменуватися дружиною, до складу якої входили і церковні ієрархи. Склад князівських радників розширювався залежно від питань, які розглядалися. З розвитком феодальної державності "старці градські" стали називатися "мужами градськими", до ради вже могли входити і представники міського магістрату. Дуже часто замість великих бояр у раді засідали тисяцькі, які представляли земську адміністрацію головного міста (города) чи пригороду. Політичними дорадниками князя були й старші дружинники.

До компетенції князівської ради належало обговорення всіх важливих державних справ та подання свого рішення для остаточного затвердження князем або вічем. Рада вирішувала питання війни і миру, формувала умови ряду з князем, брала участь у вирішенні військових, адміністративних, фінансових питань, у деяких випадках виступала як вища судова інстанція.

Важливим чинником державної влади було віче — збори старших за віком городян (батьків родин) головного міста, рішення якого були обов'язковими і для пригородів. Не брали участі у зборах люди, які не мали господарства, тобто не вийшли з-під опіки батьків, та неодружені. В IX—X ст. члени князівської ради, переважно бояри, часто були присутні на вічі та активно втручалися в його процес. Однак з розвитком державності віче стало самостійним державним органом, відокремленим від князівської ради і князя.

Компетенція віч не була точно визначеною. До їх прерогатив належали питання війни і миру, запрошення князя на престол. Часто

Сторінка 57:

Ранньофеодальна держава Київська Русь (VI — початок ХНІ ст.)

57

віча домагалися зміни урядовців, часом виконували функції суду, переважно з політичних правопорушень.

Вічові збори скликалися в разі потреби князем, кимсь із бояр або з ініціативи народу. Ухвали виносилися одноголосно (тоді ще не визнавався принцип більшості). Коли опозиція була нечисленною, противники намагалися перекричати один одного, іноді протилежні сторони розпочинали бійку: переможець проводив ухвалу одностайно, тобто законно.

У Київській державі віча не стали постійним органом влади. Уже в XI ст. вони не мали повсюдно однакової сили. Це залежало від того, хто в конкретній землі мав найбільший вплив — боярство чи князь. Наприклад, у Галичині, Волині, частково Київщині і Чернігівщині вирішальним чинником було боярство, у Новгороді та Пскові — віче, у Московщині, Суздальщині, Ростові — князь.

В українських землях провідну роль відігравало боярство. Воно економічно зміцнювалось за рахунок родючих українських земель, що надавало йому і політичної ваги в державі.

Вищим органом влади (формою загальноруського правління) другої половини XI — початку XIII ст. були міжкнязівські снеми (з'їзди ). На з'їздах обговорювалися питання внутрішнього миру, феодального правопорядку, організації оборони Русі тощо. Ініціаторами скликання були, як правило, великі київські князі. Інститут князівських з'їздів-снемів був започаткований у зв'язку з необхідністю вироблення норм руського законодавства і проіснував до 30-х років XIII ст. 1072 р. на з'їзді у Вишгороді було затверджено "Правду Яро-славичів". На з'їздах 1097 р. у Любечі, 1101 і 1103 рр. під Києвом вирішувалися питання розподілу володінь, миру і війни з половцями. Питання державного устрою розглядалися на з'їзді 1155 р., коли зіткнулися дві концепції політичної форми правління — єдинодержавна та удільна.

Рішення з'їзду були обов'язковими для всіх князівств, які визнавали зверхність великого князя. З літописів відомо, що князі окремих земель також збиралися на снеми для регламентації норм васальних відносин. Відомий дослідник інститутів васалітету в Київській Русі В. Пашутов зазначав, що основою васальних відносин було місництво — право на земельний наділ, помістя, волость, яке могло бути як заслуженим, так і спадковим. Користуючись наділеною землею, васал повністю залежав від сюзерена.

Виконавча влада (управління землями). До X ст. у Київській Русі панувала десяткова система управління з тисяцькими, соцьки-

Сторінка 58:

58

Лекція 2

ми і десяцькими, що виросла з дрркинної організації. Поступово її замінила двірсько-вотчинна система управління, що мала приватно-публічний характер. Це зумовлювалося тим, що з розвитком і посиленням держави великому князеві дедалі важче було здійснювати всі свої владні функції. Він об'єктивно змушений був спиратися на допомогу своїх слуг, які поступово переймали на себе функції публічних урядовців. Наприклад, княжий тіун управляв княжими доходами, його майном, і водночас судив городян. У системі княжих урядовців приватний інтерес переважав над публічним,

У Київській Русі двірсько-вотчинна система управління існувала на всіх рівнях феодальної земельної ієрархії — у великокнязівському дворі, володіннях місцевих князів, у боярських вотчинах. Цю систему складали органи центрального управління, які, в свою чергу, поділялися на княжі виконавчі органи і земські.

Всі управлінські важелі зосереджувалися в дворі князя або боярина. Особи, які належали до князівського двору або боярської вотчини, завідували певною ділянкою господарства, прислуговували князю або боярину та водночас виконували й управлінські функції. На чолі двору стояв дворецький, канцелярію очолював печатник, князівським помешканням завідував покладник. Аворецький керував двором князя, його слугами й домашнім господарством — це був огнищанин (приватний тіун князя). Дворецькому підпорядковувались ключники, фінансові урядовці, що безпосередньо доглядали за майном князя. Митники збирали дань або мито. Важливе місце посідав конюший — тіун, який управляв княжою стайнею. У XIII ст. з'являються тіуни, які звільнилися від влади князя й стали виключно державними фінансовими урядовцями на волоках та перевозах.

Земські органи управління зберігали десятковий характер. Ще за часів дрркинної організації тисяцькі вважалися народними урядовцями, бо їх обирало віче. Вони очолювали народне ополчення, а у мирний час дбали про публічну безпеку. Пізніше тисяцького призначав князь і він фактично став княжим урядовцем — воєводою. Соцький та десяцький були намісниками у військово-адміністративних округах, відали податковою і фінансовою системами. В літописах згадуються також посадники — княжі намісники з адміністративними та військовими функціями, які, на думку істориків, були комендантами великих міст, повноправними представниками князівської влади на місцях і здійснювали судові функції, збирали мито, відали справами безпеки й оборони. Управителями сільських волостей були волос-телі або старости. Посадники і волостелі мали найближчих помічників — тіунів, мечників, мостників, вирників, які займалися

Сторінка 59:

Ранньофеодальна держава Київська Русь (VI — початок XIII ст.) 59

охороною торговельних шляхів від розбійників та кочових племен, спорудженням мостів і ремонтом доріг, відали питаннями освіти. Вся ця величезна армія чиновників утримувалась за рахунок податків та поборів з населення. Такий тип управління називався системою кормління.

Важливою справою, яка належала до обов'язків князя і виконавчих органів, був суд. Суди поділялися на публічні (державні) та церковні. Цей поділ було здійснено судовою реформою Володимира Великого. З поширенням великого приватного землеволодіння виникли вотчинні (приватні) суди. Вони здійснювалися на основі надання феодалам так званих імунітетних судових прав щодо залежних людей. Під юрисдикцію публічних судів підпадали всі вільні люди, крім церковних; приватних судів — закупи, невільники (холопи); під юрисдикцію церковних судів — духовні й церковні люди у будь-яких справах і всі миряни у подружніх справах, справах моралі й віри. В церковних судах судочинство здійснювали єпископи, архієпископи, митрополити, архімандрити залежно від типу злочину й статусу церковних людей, що його вчинили.

Світське судочинство зосереджувалося в руках князя та його адміністрації — тисяцьких, посадників, волостелів та їх помічників. До компетенції виключно князівського суду належали справи, в яких хоча б однією із сторін були представники феодальної знаті. Для вирішення цивільних справ (розподіл спадщини, суперечки сусідів за межу тощо) князь посилав дітських та отроків.

Першою інстанцією у публічних судах був громадський суд (верві), до складу якого входили вервний староста і визначні громадяни (добрі люди). До його компетенції належали: захист власності у випадках порушення межі, проведення попереднього слідства, якщо вбивство відбувалося на території верві. У пригородах першою інстанцією був суд посадника або тисяцького. Посадники судили колегіально разом із соцькими. У містах першою інстанцією був суд князя або його заступника — княжого тіуна. Був ще суд погзший — князь час від часу вибирався з тіунами в провінцію, об'їжджав громади, здійснюючи суд на місці.

До судових урядовців відносилися княжі урядовці (вони заміщали князя під час судових засідань) і метальники. Деякі дослідники вважають, що метальник був писарем, існує також думка, що він проводив Божі суди (випробування вогнем і водою), до яких вдавалися тоді, коли не було доказових свідків.

У судовому процесі брали участь писар (метальник), слідчі (істці), офіційний обвинувач (ябетник). Для доказів залучалися

Сторінка 60:

60

Лекція 2

свідки — послухи, видоки. Застосовували також і присягу. Важливим способом доведення правди вважались вже згадувані суди Божі: проба вогнем і водою, двобій, кидання жереба.

* * *

Характеристика державного ладу Київської Русі дає підстави стверджувати, що це була удільна ранньофеодальна династична монархія з аристократичними та демократичними тенденціями в політичному устрої. Окремі удільні князівства були пов'язані між собою спільними династичними стосунками, єдиною церковною організацією. Зв'язок між землями мав у першу чергу культурний, а вже потім правовий характер.

Інститут сюзеренітету—васалітету, який характерний для ранньофеодальних держав, тут не набув завершених форм, оскільки влада князів над боярами була мінімальною. Аристократичну сторону політичного устрою репрезентувала боярська знать, яка об'єднувалася в представницький орган — князівську (боярську) раду, з якою князь мусив рахуватися, щоб не втратити підтримки з боку цього впливового органу. Демократичну сторону політичного устрою репрезентувало віче (збори городян), яке не мало права визначати власну політику чи видавати закони, але справляло значний вплив при вирішенні важливих питань державного життя.

Фактично влада зосереджувалася в руках князя, боярської ради і віча, функції яких часто переплітались і не набули офіційного юридичного оформлення. Державна влада не була суверенною, бо паралельно існувала й інша влада — влада церкви та громади (верві). Панувала двірсько-вотчинна система управління, для якої характерним є поєднання владними структурами публічного й приватного інтересів (з перевагою останнього).

Сторінка 61:

Лекція З

Джерела та основні риси права Київської Русі