§ 2. "Руська Правда" — видатна пам'ятка права України

Найважливішою пам'яткою давньоруського права справедливо вважається "Руська Правда", в якій вміщено давні норми звичаєвого права та "княжі устави". Однак останні за змістом, формою і способом викладення (стилем) наближені до звичаєвого права, позаяк були створені в певних випадках для доповнення, розвитку або зміни певних норм, що раніше існували лише в усній формі. Тому науковці справедливо вважають, що "Руська Правда" — це збірник тільки звичаєвого права. Слово "правда" тут означає "закон". В обох варіантах тексту "Руської Правди" зустрічається ще один термін — "покон", що тлумачиться науковцями як визначена міра покарання, як "закон" у юридичному значенні. У Троїцькому списку розширеної редакції "Руської правди" (ст. 9) є згадка про те, що "покони вирнії були при Ярославі", а цей факт посилання на попередні норми вже можна розглядати як юридичний прецедент. Саме з таких прецедентів у багатьох країнах почалося формування норм права.

Оригінал "Руської Правди" не зберігся. До наших часів дійшли численні (близько 106, а за деякими даними майже 300) списки "Руської Правди", складені у XI—XIII ст. Списки називали за іменем їх власника або за місцем знаходження: Синодальний (бібліотека Синоду), Троїцький (Троїце-Сергієва Лавра), Академічний (бібліотека Академії наук), Карамзінський (вперше відкритий Карамзіним) тощо.

"Руська Правда" має три редакції — коротку, розширену та скорочену, в кожній з яких відображені певні періоди розвитку феодалізму в Київській Русі.

Коротка редакція "Руської Правди" — найдавніша (XI ст.). Вона складається з "Правди Ярослава" (або "Найдавнішої Правди", статті 1—18), "Правди Ярославичів" (або "Уставу (статуту) Ярослави-чів", статті 19—41), "Покону вирного" (ст. 42) та "Уроку мостни-кам" (ст. 43).

В основу "Найдавнішої Правди" покладено давньоруське звичаєве право. Умовно її поділяють на чотири частини: 1) правові норми про вбивство (ст. 1); 2) правові норми про тілесні ушкодження (статті 2—7); 3) правові норми про образу (статті 8—10); 4) правові норми про порушення права власності (статті 11—18). Цей документ зберігає, хоча й зі значними обмеженнями, архаїчне право кровної помсти за вбивство. Предметом правового захисту тут виступає життя, тілесна недоторканність, честь дружинної знаті, За образу людської гідності карали досить жорстоко: наприклад, за висмикуван-

Сторінка 69:

Джерела та основні риси права Київської Русі

69

ня вуса або частини бороди треба було сплатити штраф учетверо більший, ніж за відсічення пальця. Інші статті "Правди Ярослава" врегульовували порядок відшкодування потерпілим у разі порушення права власності на челядь, коней, зброю, одяг та інше майно, порядок повернення їх господарю. Про високий рівень правової думки у Київській державі свідчило відмежування права власності та права володіння (статті 13 і 14). "Правда Ярослава" порушувала питання про правове становище челяді та холопів, про спадкоємництво, про земельну власність, але ще були відсутні норми захисту феодального землеволодіння.

Дослідники вважають, що сини Ярослава Ізяслав, Всеволод і Святослав в 50—60-х рр. XI ст. доповнили "Правду Ярослава". Всі зміни і доповнення стосувалися захисту князівського маєтку та князівської земельної власності. У "Правді Ярославичів" чітко простежується специфіка феодального права як права привілею. Так, наприклад, за вбивство смерда чи холопа сплачувався штраф у 5 гривень, а князівського дружинника — 80 гривень. Значним кроком у розвитку правової культури Київського князівства стали дві статті "Правди", які передбачали штраф за вбивство смерда чи холопа у розмірі 5 гривень, за вбивство рабині-годувальниці або дядька-вихователя — у 12 гривень.

Найголовнішими досягненнями "Правди Ярославичів" були, з одного боку, скасування кровної помсти і заміна її системою грошових стягнень, з іншого — спрямування штрафу не до потерпілих, а до державної скарбниці.

У кінці короткої редакції розміщені "Покон вирний" та "Урок мостникам". "Покон вирний" — це статті "Правди", що стосуються розподілу надходжень від продажу та вир між князем, мечниками, вирниками, церквою, а також натуральної чи грошової винагороди, яку повинен отримати вирник при вилученні вири. В "Уроці мостникам" міститься "урок", тобто табель про оплату ремонту міських мостових.

Подальший розвиток феодальних відносин посилив диференціацію серед верстви феодалів. У бояр з'являються свої дружинники, з якими вони брали участь у військових виправах. Ці дружинники, подібно до князівських, осідали на землю, тим самим утворюючи групу підвасалів. Відбулись зміни і в політичному житті: збільшилось число удільних князівств, загострювались міжусобиці. В таких умовах значення політичного центру Київської держави — Києва — стало падати, а влада великого князя — послаблюватися. Боярство отримувало все більші привілеї і, природно, вимагало посилення захисту свого життя та майна, а також життя і майна своїх слуг. Стягування вири

Сторінка 70:

70

Лекція З

вже не вважалося достатнім покаранням. Необхідно було встановити суворіші покарання за злочини, а це потребувало вдосконалення окремих діючих процесуальних норм. Коротка "Правда" вміщувала лише норми, якими передбачалось покарання за посягання на майно князя та на життя княжих слуг.

Суспільно-економічний і політичний розвиток Київської держави вимагав створення нового юридичного збірника, в якому знайшов би своє відображення подальший розвиток феодального права. Була створена розширена редакція "Руської Правди", яка діяла на всій території давньоруських земель.

Розширена "Правда" об'єднала вже систематизовані правові норми, що набули чинності за доби Ярослава і Ярославичів, та Устав Володимира Мономаха. Вона складається з двох частин. Перша — "Суд Ярослава Володимировича. Руська Правда" (кінець XI — початок

XII ст., статті 1 — 52). Тут вміщено більшість норм короткої "Правди" та доповнення — нові юридичні норми цивільного, кримінального і процесуального права, які були введені в дію у період з 1072 до 1113 рр. Святославом, Ізяславом, Всеволодом та їх наступниками. Друга частина називається "Устав Володимира Мономаха" (початок

XIII ст., статті 53—121).

Майже 100 списків розширеної редакції "Руської Правди" дійшли до нас у літописах та в юридичних збірниках (у Мірилах Праведних, Кормчих тощо). Найдавніший з цих списків вміщений у Синодальній Кормчій 1282 р. (Державний історичний музей у Москві), а найповніший — Троїцький список другої половини XIV ст. (Державна бібліотека Російської Федерації).

Дослідники відносять розширену редакцію "Руської Правди" до пам'яток епохи розвинутого феодалізму. Переважна більшість вчених вважає, що час її створення — це період князювання Володимира Мономаха або його сина Мстислава. Як зазначалося вище, до розширеної редакції "Руської Правди" включено перероблені й доповнені норми короткої редакції, а також ряд нових норм, що відображають інтереси феодалів, захищають їхню власність на землю, закріплюють безправне становище холопів, обмежують майнові та особисті права різних категорій феодально залежного населення. Нові норми відображені в "Уставі Володимира Мономаха". Поява цього "Устава" пов'язана з повстанням міських низів Києва проти князівської адміністрації у 1113 р., після якого боярство запросило на престол сина Всеволода Ярославича — Володимира.

"Устав Володимира Мономаха" умовно можна поділити на кілька частин: 1) норми, що регулюють боргові зобов'язання і кабальні відно-

Сторінка 71:

Джерела та основні риси права Київської Русі

71

сини (статті 53—66); 2) норми, що регулюють соціальні відносини у вотчинах (статті 67—73, 75—85); 3) норми, що регулюють питання спадкоємництва (статті 90—95, 98—106); 4) норми, що регулюють діяльність судово-адміністративного апарату, окремих посадових осіб і судочинство (статті 74, 86—89, 96—97, 107—109); 5) норми, що регулюють правове становище холопів (статті 110—121).

Одним із головних завдань "Уставу" було намагання пом'якшити класові протиріччя, що загострилися в умовах занепаду Київської держави. В двох перших статтях йдеться про обмеження лихварства; забороняється перетворення закупів на рабів. Розділ, в якому впорядковувалося правове становище холопів, у науковій літературі часто називають "Уставом про холопів". У ньому визначається, за яких умов людина може стати холопом; забороняється практика обернення на холопів тих, хто не сплатив позики за хліб; за посягання на життя холопів передбачено жорсткіші покарання.

Великий розділ "Уставу Володимира Мономаха" присвячений спадковому праву. В ньому встановлювався порядок успадкування майна після смерті бояр, боярських дружинників, смердів.

Багато нового з'явилося в галузі процесуального права. Було введено спеціальну статтю про гоніння по сліду (ст. 68), про випробовування залізом (статті 77—78), встановлено розмір так званих "уроків судових". Кримінальне право поповнилося статтями, які характеризували нові склади злочину, наприклад, статті про виривання бороди, вибивання зубів тощо.

Більшість дослідників вважає, що скорочена редакція "Руської Правди" була створена на основі розширеної редакції десь у XVI— XVII ст. Цей факт засвідчує, що "Руська Правда" існувала ще тривалий час після розпаду Київської держави, більше того, були спроби доповнити її новими нормами звичаєвого права, судової практики, з урахуванням реалій самого життя.

Зібрані в "Руській Правді" норми свідчать про те, що вона мала виключно практичні цілі: дати можливість суддям справедливо вирішувати справи на підставі діючих законів, а сторонам — захищати свої права на суді. Велика кількість списків "Руської Правди" підтверджує той факт, що в процесі користування нею з'являлися прогалини, тобто були відсутні норми, які б регулювали суспільні відносини в певний період розвитку держави.

Норми "Руської Правди" істотно вплинули на розвиток правових систем західних і південних слов'ян, на становлення пізніших пам'яток права, таких як Литовські статути (в трьох редакціях), Псков-

Сторінка 72:

72

Лекція З

ська судова грамота, Двінська статутна грамота, Судебники 1497, 1550 рр. та окремі статті Соборного уложення 1649 р.

"Руська Правда" є підтвердженням того, що наші пращури — засновники української державності — були носіями високої правової культури, яка грунтувалась на звичаях предків і поступово, зі становленням держави, трансформувалась у норми звичаєвого права, а згодом — у систему правових норм, що складались із санкціонованих державними структурами тих самих звичаїв. Уже на той час законодавство мало достатньо розвинену систему цивільно-правових норм, багато уваги приділялося кримінальному праву та кримінальному процесу.