35. Спеціальний суб'єкт та його види.

Спеціальним суб’єктом злочину є фізична осудна особа, яка вчинила у віці, з якого може наставати кримінальна відповідальність, злочин, суб’єктом якого може бути лише певна особа (ч. 2 ст. 18 КК).

До спеціальних суб’єктів злочину відносять:

1) громадянство (ст. 111 КК "Державна зрада", ст. 114 "Шпигунство");

2) фах (ст. 139 КК "Ненадання допомоги хворому медичним працівником");

3) членство у виборчій комісії (ст. 158 КК "Неправомірне використання виборчих бюлетенів, підлог виборчих документів або неправильний підрахунок голосів чи неправильне оголошення результатів виборів");

4) родинні стосунки (ст. 164 "Ухилення від сплати аліментів на утримання дітей, ст. 165 КК "Ухилення від сплати коштів на утримання непрацездатних батьків");

5) попередню злочинну діяльність (ч. 2 ст. 201 "Контрабанда");

6) вид діяльності особи (ст. 203 "Зайняття забороненими видами господарської діяльності");

7) службових осіб (ст. 367 КК "Службова недбалість");

8) військовослужбовців (ст. 403 "Невиконання наказу");

9) стать (ч. 1 ст. 152 "Зґвалтування").

Ознаки спеціального суб’єкта завжди доповнюють обов’язкові ознаки загального суб’єкта. Такими ознаками, наприклад, є ознаки громадянства для суб’єкта державної зради (ст. 111 КК); ознаки службової особи для суб’єкта службової недбалості (ст. 367 КК).

Ці додаткові ознаки можуть прямо вказуватися в тексті диспозиції конкретної статті або безпосередньо випливати з тексту відповідної кримінально-правової норми.

У деяких випадках ознаки спеціального суб’єкта можуть бути вказані тільки в частині статті КК, що передбачає кваліфікуючі ознаки злочину.

Відповідальною за злочин зі спеціальним суб’єктом може бути лише особа, котра має його ознаки. Співучасниками (організаторами, підмовниками та пособниками) цих злочинів можуть бути всі особи, тобто й ті, які спеціальних ознак суб’єкта не мають.

У тому складі злочинів, у яких суб’єкт визначається ознаками, котрі характеризують його минулу злочинну діяльність (повторність, рецидив), інші особи не відповідають, навіть співучасники.

36. Суб'єктивна сторона складу злочину (поняття, ознаки).

Суб'єктивна сторона злочину — це внутрішня сторона злочину, тобто психічна діяльність особи, що відображує ставлення її свідомості й волі до суспільно небезпечного діяння, котре нею вчиняється, і до його наслідків.

До ознак, які утворюють суб’єктивну сторону злочину, відносять: вину, мотив, мету злочину та емоційний стан. При цьому останню ознаку суб’єктивної сторони виділяють не всі вчені.

Вина – основна й обов’язкова ознака суб’єктивної сторони будь-якого злочину. Згідно зі ст. 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Це конституційне положення закріплено у ч. 2 ст. 2 КК: особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком. Конкретизується це положення у статтях 23-25 Загальної частини КК та в статтях Особливої частини КК. Воно свідчить про недопустимість у вітчизняному кримінальному праві об’єктивного ставлення у вину, тобто покладення відповідальності за заподіяні суспільно небезпечні наслідки за відсутності вини особи, яка їх заподіла.

Мотив і мета – це факультативні ознаки суб’єктивної сторони злочину. Вони вимагають свого встановлення лише у тих випадках, коли про це прямо зазначено у законі (в диспозиції статті Особливої частини КК) або коли вони однозначно випливають зі змісту злочину.

У деяких випадках кримінальний закон вказує на особливий емоційний стан як ознаку суб’єктивної сторони. Так, відповідно до статей 116, 123 КК такий емоційний стан, як сильне душевне хвилювання, входить до змісту суб’єктивної сторони складу злочину.

Суб’єктивна сторона складу злочину має велике практичне значення. Кримінальна відпові-дальність можлива і настає лише за наявності в діянні встановлених законом суб’єктивних ознак – свідомості, інтелекту, волі. Ці ознаки суб’єктивної сторони злочину мають вирішальне значення для:

1) правильної оцінки суспільної небезпечності діяння;

2) відмежування злочинної вини від невинно заподіяної шкоди;

3) виключення об’єктивної осудності;

4) кваліфікацій злочинів;

5) призначення покарання.

Отже, повне і всебічне встановлення ознак суб’єктивної сторони злочину є необхідною умовою правильної кваліфікації злочину, визначає ступінь суспільної небезпеки діяння й особи, яка його вчинила, впливає на застосування покарання.