40. Випадок ("казус") та його характеристика.

Заподіяння шкідливих наслідків за наявності вини необ­хідно відрізняти від заподіяння шкоди внаслідок так званого  казусу  (випад­ку), тобто невинуватого заподіяння шкоди. 

Випадок (від лат. сausus - "казус") – це таке психічне ставлення особи до своїх дій та їх наслідків, яке лежить за межами вини, і полягає в тому, що особа не передбачала настання наслідків, не могла чи не повинна була їх передбачити.

Казус має місце тоді, коли в особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, не було реальної можливості передбачати настання злочинних наслідків.

Таким чином, на відміну від злочинної недбалості при казусі особа не передбачала настання наслідків своїх дій і не могла їх передбачити (відсутній суб’єктивний критерій). Тому в даному випадку виключається кримінальна відповідальність за відсутністю складу злочину (зокрема вини) в поведінці особи.

41. Мотив злочину та його види.

Мотив злочину – це внутрішнє спонукання особи, яке викликає у неї рішучість вчинити злочин.

Мотиви, які викликають в окремих осіб рішучість вчинити злочин, можуть бути різними: корисливість, ненависть, помста, ревнощі, заздрість тощо.

Мотив передбачається як обов’язкова ознака складу злочину, якщо він зазначається в диспозиції статті, наприклад, умисне вбивство, вчинене з корисливих мотивів (п. 6 ч. 2 ст. 115 КК) або з хуліганських мотивів (п. 7 ч. 2 ст. 115 КК). В окремому складі злочину саме суспільно небезпечне діяння передбачає наявність за його вчинення певного мотиву, який прямо в закону може і не бути вказаним (наприклад, крадіжка передбачає наявність корисливого мотиву).

У разі коли мотив злочину є обов'язковою ознакою суб'­єктивної сторони певного складу злочину, він впливає на кваліфікацію самого злочинного діяння. Якщо мотив злочину не викладений у конкретній нормі кримінального закону або не випливає безпосередньо з його змісту, тоді він не має зна­чення для кваліфікації складу злочину, але враховується су­дом при призначенні покарання як обтяжуюча чи пом’якшуюча обставина.

42. Мета злочину та її значення для кваліфікації злочинного діяння.

Мета – це уявлення про бажаний результат, якого прагне досягти особа.

Мета характеризує безпосередній злочинний результат, якого прагне досягти винний, скоюючи злочин. Наприклад, метою диверсії (ст. 113 КК) є ослаблення держави. Мета в ряді випадків вказується у законі як необхідна ознака суб’єктивної сторони складу злочину. Наприклад, умисне вбивство з метою приховати інший злочин або полегшити його вчинення (п. 9 ч. 2 ст. 115 КК).

У разі коли мета злочину є обов'язковою ознакою суб'­єктивної сторони певного складу злочину, вона впливає на кваліфікацію самого злочинного діяння. Якщо мета злочину не викладена у конкретній нормі кримінального закону або не випливає безпосередньо з його змісту, тоді вона не має зна­чення для кваліфікації складу злочину, але враховується су­дом при призначенні покарання як обтяжуюча чи пом’якшуюча обставина.

43. Юридична і фактична помилки та їх значення.

Помилка у кримінальному праві – це неправильне уявлення особи про дійсний юридичний чи фактичний характер вчиненого нею діяння і його наслідки.

Залежно від змісту неправильного уявлення особи розрізняють два види помилки: юридичну, фактичну.

Юридична помилка — це неправильне уявлення особи про юридичні властивості вчиненого діяння, його правову характеристику.

Види юридичної помилки:

1)       помилка в злочинності діяння;

2)        помилка у кваліфікації вчиненого;

3)        помилка у виді та мірі покарання.

Помилка в злочинності діяння може бути у випадках, коли:

- має місце так званий уявний злочин, тобто особа помилково уявляє про те, що вчинене нею є злочином, у той час як у дійсності закон його таким не визначає. Кримінальна відповідальність за вчинене виключається;

- має місце неправильне уявлення особи про правомірність діяння, тоді як за законом воно є злочинним. За таких обставин кримінальна відповідальність настає. Відповідно до ч. 2 ст. 68 Конституції України незнання законів не звільняє від відповідальності.

Неправильне уявлення суб’єкта про кваліфікацію вчиненого ним діяння або про вид і міру покарання, яке може бути призначене за вчинений злочин, не мають принципового значення для відповідальності особи.

Фактична помилка – це неправильне уявлення особи про обставини, які утворюють об’єктивні ознаки конкретного складу злочину.

Залежно від того, у змісті яких саме об’єктивних ознак помиляється особа, розрізняють такі види фактичної помилки:

1) помилка в об’єкті;

2) помилка в характері діяння (дії чи бездіяльності);

3) помилка в причинному зв’язку;

4) помилка в особі потерпілого.

Помилка в об’єкті полягає в неправильному уявленні тих суспільних відносин, на які здійснюється посягання. Вона має місце у випадках, коли винний направляє свої дії проти одного об’єкта, помилково сприймаючи його за інший.

Помилка в характері вчиненого діяння полягає в неправильному уявленні особи щодо наявності або відсутності у її діях (бездіяльності) фактичних ознак, що утворюють об’єктивну сторону якогось конкретного складу злочину. Помилка, за якої особа вважала, що в її діях є ознаки злочину, а насправді вони відсутні, не усуває умислу винного у зв’язку з тим, що свідомістю особи охоплювались обставини, які утворюють об’єктивну сторону даного злочину. У цьому випадку вчинене кваліфікується не як закінчений злочин, а як замах на нього, оскільки злочинний намір об’єктивно не було реалізовано.

Помилка, за якої особа вважала, що в її діях відсутні ознаки, що утворюють об’єктивну сторону даного злочину, коли насправді вони наявні, виключає її вину і, відповідно, відповідальність за вчинене діяння.

Помилка в розвитку причинного зв’язку означає неправильне уявлення особи про зв’язок між вчиненим нею діянням і злочинним результатом, який настав.

Помилка в особі потерпілого полягає в тому, що винний вирішив. Оскільки за помилки в особі потерпілого шкода спричиняється саме наміченому об’єкту (життю особи), то така помилка не впливає на форму вини і на кваліфікацію вчиненого за умови, що ознаки потерпілого не є обов’язковими для злочину, який задумав вчинити винний.