57. Причетність до злочину та її форми.

Причетність до злочину — це дія чи бездіяльність, яка хоча і пов’язана з вчиненням злочину, але не є співучастю в ньому.

Причетні до злочину дії:

1) знаходяться за межами складу злочину;

2) здійснюються уже після закінчення злочину;

3) не мають зі злочином причинного зв’язку.

Види причетності:

1) заздалегідь не обіцяне приховування злочину;

2) неповідомлення про злочин;

3) придбання чи збут майна, здобутого злочинним шляхом;

4) потурання злочину.

Заздалегідь не обіцяне приховування злочину – це активна, умисна, але заздалегідь не обіцяна діяльність особи з приховування злочинця, знарядь і засобів учинення злочину, слідів злочину чи предметів, здобутих злочинним шляхом, або сприяння іншим чином приховуванню злочину.

Згідно зі ст. 396 КК така діяльність є кримінально караною лише у випадку, коли вона пов’язана з приховуванням тяжкого або особливо тяжкого злочину. Таким чином, заздалегідь не обіцяне приховування злочину невеликої чи середньої тяжкості не тягне за собою кримінальної відповідальності.

Відповідно до ч. 2 ст. 396 КК не підлягають кримінальній відповідальності за заздалегідь не обіцяне приховування злочину члени сімї чи близькі родичі особи, яка вчинила злочин. Коло тих, хто не підлягає кримінальній відповідальності за заздалегідь не обіцяне приховування злочину, визначається законом.

Придбання чи збут майна, здобутого злочинним шляхом, тягне за собою відповідальність за самостійний злочин, відповідно до ст. 198 КК. Даний злочин передбачає, що суб’єкт знає про майно, яке було здобуте злочинним шляхом.

Недонесення про злочин має місце тоді, коли особа, достовірно знаючи про підготовлюваний, вчинюваний або вчинений злочин, не повідомляє про це відповідним органам влади.

Неповідомлення про злочин є причетністю до злочину як у випадку, коли воно не було заздалегідь обіцяним, так і у випадку, коли воно було обіцяне до моменту підготовки чи вчинення злочину.

На відміну від приховування злочину недонесення про злочин виражається у пасивній формі поведінки особи – бездіяльності. Обов’язок діяти певним чином (повідомити про злочин) може бути як моральним, так і юридичним.

Потурання злочину  - це неви-конання особою покладених на неї юридичних обов’язків з переш-коджання вчиненню злочину.

Потурання характеризується бездіяльністю особи. У разі, коли потурання було заздалегідь обіцяним і його змістом було усунення перешкод для вчинення злочину, воно утворює співучасть у злочині (у вигляді пособництва). Якщо потурання не було заздалегідь обіцяним, за наявності підстав воно може бути визнаним відповідним службовим зловжи-ванням (н-д, статті 364, 423 КК). Умисне неприпинення злочину, що вчиняється підлеглим, утворює спеціальний склад військового злочину (бездіяльність військової влади) і потребує кваліфікації за ст. 426 КК.

 

58. Множинність злочинів (поняття, форми).

Множинність злочинів — це вчинення особою одного чи декількох суспільно небезпечних діянь, які складають два чи більше самостійних злочинів.

Визнання множинності має практичне значення для:

1) встановлення суспільної небезпечності злочинної діяльності певної особи, а також і самої особи;

2) кваліфікації злочинів;

3) призначення покарання;

4) вирішення питання про звільнення від кримінальної відповідальності та покарання;

5) зняття судимості.

Юридичні наслідки множинності злочинів:

1) кваліфікація діяння по частині однієї статті, яка передбачає обтяжуючі обставини;

2) кваліфікація діяння по кількох статтях чи частинах однієї статті Особливої частини КК України;

3) зміна порядку призначення і умов відбуття покарання за вчинені злочини.

Види множинності:

1) повторність;

2) сукупність;

3) рецидив.

Повторністю злочинів виз-нається вчинення двох або більше злочинів, передбачених тією са-мою статтею або частиною статті Особливої частини КК (ч. 1 ст. 32 КК).

 Сукупністю злочинів виз-нається вчинення особою двох або більше злочинів, передбачених різними статтями або різними частинами однієї статті Особливої частини КК, за жоден із яких її не було засуджено (ч. 1 ст. 33 КК). Визначення сукупності не враховує злочини, за які особу було звільнено від кримінальної відповідальності за підставами, встановленими законом.

Рецидивом злочинів визнається вчинення нового умисного злочину особою, яка вже має судимість за умисний злочин (ст. 34 КК).