44. Обставини, що виключають злочинність діяння (поняття, види).

Під обставинами, що виклю-чають злочинність діяння, розу-міють діяння, які за своїми зов-нішніми ознаками мають схожість з діяннями, передбаченими кримі-нальним законом як злочин, і які за певних умов вважаються право-мірними.

КК у Розділі УІІІ Загальної частини формулює види обст-вин, що виключабть злочинність діян-ня, - це:

- необхідна оборона (ст.36);

- уявна оборона (ст. 37);

- затримання особи, що вчини-ла злочин (ст. 38);

- крайня необхідність (ст. 39);

- фізичний або психічний при-мус (ст. 40);

- виконання наказу або розпо-рядження (ст. 41);

- діяння, пов'язане з ризиком (ст. 42);

- виконання спеціального зав-дання з попередження чи роз-криття злочинної діяльності орга-нізованої групи чи злочинної організації (ст. 43).

Характерними ознаками обставин, що виключають злочинність діяння, є:

1) те, що дії за наявності таких обставин вчиняються з метою відвернути небезпеку заподіяння тяжкої шкоди правоохоронним об'єктам;

2) те, що таке відвернення вчиняється в одному випадку шляхом заподіяння шкоди тому, хто умисно вчиняє злочин, в іншому — шляхом спричинення шкоди одним цінностям, що охороняються законом, для відвернення небезпечної шкоди, що загрожує іншим, більш важливим цінностям;

3) те, що дії, вчинені за вищеназваних обставин, мають зовнішню схожість з діями та їх наслідками, зазначеними в нормах кримінального закону, як такі.

За змістом своєї правомірності обставини, що виключають злочинність діяння, можна поділити на три види:

а) дії по захисту людиною своїх особистих благ і своїх важливих суб'єктивних прав (життя, здоров'я, свободи, права власності та недо-торканності житла), по захисту благ, прав і свобод своєї родини та іншої людини, громадських та державних цінностей. Ці дії покла-дені в основу необхідної оборони;

б) дії, зумовлені виконанням посадових, службових або профе-сійних обов'язків. Ці дії становлять сутність таких обставин, як зат-римання особи, що вчинила зло-чин; фізичний або психічний при-мус; виконання наказу або розпо-рядження; виправданий ризик;

в) дії по захисту від шкоди з боку стихійних сил або від тих сил, які було приведено в дію іншою особою, або від нападу тварини. Такі дії охоплюються поняттям "крайня необхідність".

Отже, обставини, що виклю-чають злочинність діяння, - це передбачені КК, зовнішньо схожі зі злочинами суспільно корисні (соціально прийнятні) і правомірні вчинки, які здійснені за наявності певних підстав і виключають злочинність діяння, а тим самим і кримінальну відповідальність особи за завдану шкоду.

Крім того, у статтях Особливої частини КК може бути вказівка на те, які обставини вчинення конкретного діяння, передбаченого відповідною статтею, виключають його злочинність (наприклад, використання права захисту або набуття статусу біженця (ч. 4 ст. 331 КК), воєнна необхідність (ч. 1 ст. 433 КК) тощо).

45. Необхідна оборона та умови її правомірності.

Необхідною обороною  виз-наються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної й достатньої у даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони (ч. 1 ст. 36 КК).

Умови правомірності необхідної оборони:

1. Посягання повинно бути суспільно небезпечним, тобто загрожувати тяжкими наслідками важливим суспільним цінностям – життю, здоровю, власності, державному керуванню тощо. Це означає, що за своїм характером і можливими наслідками воно підпадає під ознаки кримінально-правових норм. Юридично такі діяння можуть і не визнаватися злочинними.

2.  Посягання повинно бути наявним, тобто розпочатим, або таким, яке неминуче має початись.

Суспільно небезпечне посяган-ня має початковий і кінцевий моменти.

3. Своєчасність оборони. Дії особи, яка захищається, виз-наються правомірними лише у разі, коли вони були вчинені протягом усього часу здійснення посягання.

Кінцевий момент посягання визначається тим, що загроза небезпеки минає повністю й остаточно: напад причинено самим посягаючим чи йому покладено край захистом (затримання, втеча нападника тощо).

4. За необхідної оборони заподіяння шкоди можливе тільки тому, хто посягає. Шкода, що завдається тому, хто посягає, може характеризуватися позбав-ленням його життя, нанесенням тілесного ушкодження, знищенням або пошкод-женням його майна.

5. Необхідна оборона може здійснюватися для захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави. Тобто особа вправі захищати не тільки власні інтереси, а й інтереси інших громадян, суспільства та держави, а відповідні службові особи зобов’язані це робити в межах своїх повноважень.

6. У процесі необхідної оборони не повинно бути перевищення її меж (ексцесу оборони).