37. Поняття вини та її форми.

Основною й обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони складу злочину є вина. Згідно зі ст. 23 КК виною є психічне ставлення особи до вчинюваної дії (чи бездіяльності), передбаченої цим Кодексом, та її наслідків, виражене у формі умислу чи необережності.

Поняття вини характеризують такі категорії, як її: зміст, сутність, форма, ступінь.

Зміст вини – це сукупність психічних елементів, які відобра-жають об’єктивні ознаки злочину та виражають певне ставлення особи до цих ознак.

Сутність вини – це суспільна якість, що полягає в негативному ставленні особи, котра вчиняє суспільно небезпечне діяння, до суспільних відносин, які охорон-няються КК України.

Форма вини – це певний зв’язок психічних ознак, складників змісту вини, з об’єктивними ознаками злочини. Чинне кримінальне законодавство виділяє дві форми вини:

- умисел (ст. 24 КК);

- необережність (ст. 25 КК),

Ступінь вини – це кількісна характеристика вини. Вона визначає тяжкість вчиненого діяння й небезпечність особи винного для суспільства. Ступінь вини впливає на кваліфікацію злочину і, відповідно, на призначення покарання.

Ступінь вини суб’єкта визначається:

1) суспільною небезпечністю вчиненого діяння;

2) особливостями психічного ставлення винного: формою вини, характером умислу або необережності;

3) мотивом і метою злочину;

4) обставинами, що характеризують особу винного;

5) причинами злочину та умовами, що вплинули на формування злочинного умислу або на допущення особою необережності.

Встановлення вини, її форми і виду є необхідною умовою для правильної кваліфікації злочини. Відсутність вини означає відсутність суб’єктивної сторони, а отже – складу злочину.

38. Умисел та його види.

У ч. 1 ст. 24 КК зазначено, що умисел буває двох видів: прямий і непрямий.

Прямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небез-печний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання (ч. 2 ст. 24 КК).

Формула прямого умислу – усвідомлює, передбачає, бажає.

При цьому дві перші складові формули прямого умислу являють собою інтелектуальну ознаку, яка включає:

а) усвідомлення особою суспільно небезпечного характеру свого діяння (дії чи бездіяльності);

б) передбачення його суспільно небезпечних наслідків.

Остання складова формули прямого умислу являє собою вольову ознаку й полягає в бажанні настання злочинних наслідків.

Усвідомлення суспільно небез-печного характеру свого діяння включає:

- усвідомлення фактичних обставин вчиненого діяння;

- усвідомлення шкідливості цього діяння для суспільних відносин, що охороняються;

- усвідомлення практичних ознак злочину, що вчинюється (предмет, час, обстановка тощо);

- усвідомлення заборонності цього діяння.

Передбачення – це розумове уявлення особи про результати своєї дії (бездіяльності).

Передбачення особою настання суспільно небезпечних наслідків своїх дій чи бездіяльності означає:

1. Мати уяву про майбутні зміни, спричинені діями особи чи її бездіяльністю, у вигляді суспільно небезпечних наслідків.

2. Уявляти конкретну шкоду, заподіяну своїми діями, - настання смерті потерпілого, знищення майна, спричинення тілесних ушкоджень і т. ін.

3. Передбачати розвиток причинного зв’язку між діями (бездіяльністю) і наслідками.

Особливе практичне значення має передбачене особою настання суспільно небезпечних наслідків. Передбачення можливості настання вказаних наслідків означає, що ці наслідки через якісь причини можуть і не настати.

Передбачення неминучості настання наслідків означає, що усвідомлення винного включаються будь-які обставини не настання бажаних наслідків.

Ознаки умислу, вказані у ст. 24 КК, характерні для злочинів із матеріальним складом, необхідними ознаками об’єктивної сторони яких є настання певних суспільно небезпечних наслідків і наявність причинного зв’язку між діяннями особи й наслідками, що настали. У злочинах із формальним складом, який не передбачає як необхідну ознаку певних суспільно небезпечних наслідків, змістом прямого умислу є усвідомлення винною особою суспільно небезпечного характеру свого діяння (дії або бездіяльності) та бажання його вчинити.

Бажання – вольовий момент, спрямований на досягнення чітко визначеної мети. Бажання передбачає ціле направлену діяльність винного.

Непрямий умисел – це умисел, за якого особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії чи бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і хоча не бажала, але свідомо припускала їх настання (ч. 3 ст. 24 КК).

Формула непрямого умислу – усвідомлює, передбачає, свідомо припускає.

При цьому дві перші складові формули непрямого умислу являють собою інтелектуальну ознаку, яка включає:

1) усвідомлення особою суспільно небезпечного характеру свого діяння (дії чи бездіяльності);

2) передбачення його суспільно небезпечних наслідків.

Остання складова формули непрямого умислу являє собою вольову ознаку й полягає у тому, що особа хоча і бажає, але свідомо припускає настання суспільно небезпечних наслідків.

Суть відмінності непрямого умислу від прямого – у змісті його вольової ознаки. За свідомого допущення характерні для непря-мого умислу злочинні наслідки не є ні метою дій винного, ні засобом її досягнення. Ці наслідки є побічним результатом діяння винного, направленого на іншу злочинну або незлочинну мету. В окремих випадках свідоме допущення злочинних наслідків може проявлятися у без підстав-ному розрахунку на їх настання. Але розрахунок і надії винного в таких випадках є абстрактними, вони не мають належного обґрунтування.

Вольовий момент побічного умислу – допущення наслідків – означає, що:

1) винна особа прагне досягти інших наслідків (злочинних або легальних);

2) осудні наслідки є побічні, супутні до головних, які утворюють мету;

3) свідоме допущення злочинних наслідків є не конкретний розрахунок, коли викривається нехтування чужими інтересами.

Теорія кримінального права і судова практика крім прямого та непрямого умислу виділяють інші види умислу, які не утворюють самостійної форми вини, не підміняють прямого і непрямого умислу, а існують лише в їхніх межах.

Так, за часом виникнення й формування розрізняють:

- умисел заздалегідь обдуманий;

- умисел, що виник раптово.

За ступенем визначеності, уявлення винного про суспільно небезпечні наслідки вчиненого ним діяння умисел ділиться на:

- визначений;

- невизначений.