5.Ознаки фонем.

Фонемі властиві диференційні(розрізнювальні) і не диференційні(не розрізнювальні) ознаки.

Диференційні(розрізнювальні) – ознаки фонеми, за якими розрізняють значення слів чи морфем. (твердість/м'якість,дзвінкість/глухість,шумний/фонаційний,губність/передньоязиковість/середньоязиковість/задньоязиковість/глотковість,проривність/фрикативність/африкативність/зімкнено-прохідність тощо).

Так фонема [д] хар-ся передньоязиковістю, проривністю, дзвінкістю і твердістю. Ці ознаки відрізняють її від інших фонем.

Недиференційні(інтегральні) – ознаки фонем, які не розрізняють значень слів чи морфем.

Без інтегральних ознак фонема може обійтися, але без них не може існувати звук, у якому ця фонема втілюється.

У більшості мов світу вібрант [р] і плавний [л] є різними фонемами(рак і лак), тоді як у японській мові звука [л] немає і в запозичених словах будь-яке [л] змінюється звуком [р]: Лондон-Рондон.

6.Опозиції фонем.

Звуки стають фонемами, коли вони в опозиції до інших звуків, тобто розрізнюють значення морфем чи слів.

Опозиції бувають привативні, градуальні, корелятивні та еквіполентні.

Приватна опозиція – опозиція, в якій один член має якусь ознаку, а інший її не має.(опозиція [д]-[т].Фонема [д] має ознаку дзвінкості, якої не має фонема [т].)

Градуальна опозиція – опозиція, в якій члени характеризуються різним ступенем, градацією однієї й тієї самої ознаки.(фонеми [е] і [і] характеризуються різним ступенем розкриття рота.)

Еквіполентна опозиція – опозиція, в якій обидва члени рівноправні.( фонеми [п] і [т] – обидві мають такі ознаки, як глухість, проривність, твердість, але кожна з них ще має по одній ознаці, якої не має інша:фонема [п] має ознаку губність, а [т] – передньоязиковість.)

Корелятивна опозиція – опозиція, члени якої різняться тільки однією ознакою, а за іншими ознаками збігаються.([б] і [п] – спільні ознаки – губність, проривність, твердість, а розрізняються ознакою дзвінкість/глухість.

7.Позиції фонем. Варіанти й варіації. Нейтралізація фонемних опозицій.

У мовленнєвому потоці фонеми перебувають в різних позиціях. Ці позиції бувають сильними й слабкими.

Сильні – позиції, в яких протиставлення і розрізнення фонем досягають певної сили.

Слабкі – позиції, в яких протиставлення фонем не повне або зовсім зникає.

Для голосних сильна позиція – наголошена, слабка – ненаголошена.

У слабкій позиції часто відбувається нейтралізація двох чи більше фонем, тобто їх нерозрізнення, збіг в одному звукові(мене-мине, клинок-кленок).

Для приголосних сильна позиція – перед голосним і сонорним, а слабка – перед іншим приголосним.

У багатьох мовах(рус, білорус, польська,нім) слабкою позицією для приголосних є положення в кінці слова. В українській – сильна.

У мовленні виступають уже не фонеми, а їх представники – варіанти фонем, або алофони.

Варіанти фонем потрібно відрізняти від варіацій.

Варіації фонем – це індивідуальні, територіальні й позиційні видозміни фонем, які не впливають на смисл, не утруднюють сприймання.

Так кожному індивіду притаманна тільки йому властива вимова звуків(тембр, шепелявість). Це і будуть індивідуальні варіації фонем. Орфоепічні особливості вимови характерні і для мовців певної території. Такі варіації називають територіальними. Прикладом позиційних варіацій може слугувати акомодація голосних після мяких приголосних, а також перехід у рос. мові звука [и] в [ы] після прийменників і префіксів, які закінчуються на приголосний: идейный-безыдейный.

На противагу варіантам, які зумовлюють утворення омофонів, варіації – це «невинні відтінки», які не впливають на розуміння слів.