4.Типологія класифікацій морфем

• ЗА ЗНАЧЕННЯМ:

• Кореневі (вільні, зв’язані)- не функціонують без службової морфеми;

• Афіксальні (загальна назва службових морфем крім кореня);

• Афіксоїди (проміжні морфеми між кореневими та службовими, колишні кореневі морфеми, що втратили мотиваційну роль у семантиці слова і набули ознак службових морфем) розрізняють:перефінеоїди та суфінеоїди.

• ЗА ПРЕДСТАВЛЕННЯМ У СЛОВІ:

• Матеріально виражені;

• Нульові;

• ЗА ВЖИВАННЯМ У СЛОВІ:

• Регулярні (більш-менш часто повторюються у словах);

• Нерегулярні ( унікальні або уніфікси);

• ЗА АКТИВНІСТЮ В ДЕРИВАЦІЙНИХ ПРОЦЕСАХ (стосуються регулярних афіксів):

• Продуктивні;

• Непродуктивні;

• ЗА ФОРМОЮ:

• Сегментні(корені та афікси морфем);

• Несегментні або суперсегментні:

а)значущі чергування фонем;

б)зміна наголосу;

в)зміна тону;

• ЗА ОБСЯГОМ СЕМАНТИКИ (афіксальні морфеми):

• Багатозначні;

• Однозначні;

• ЗА СТУПЕНЕМ ПОДІБНОСТІ СЕМАНТИКИ:

• синонімічні;

• антонімічні;

5.Кореневі морфеми.

Морфеми залежно від їх значення поділяють на дві основні групи: кореневі й афіксальні ( від лат. affixus – «прикріплений», « тісно з’єднаний з чимось»). Кореневі морфеми становлять лексичне ядро слова, вони є обов’язковою структурною частиною слова, без них не існує слова. Приєднуючи до себе інші структурні сегменти, корінь як центральна морфема у слові породжує нові лексичні одиниці.

Корінь — основна, єдина обов'язкова для кожного слова морфема, що є носієм його лексичного значення, повторюється у всіх граматичних формах і споріднених із ним словах.

За тією роллю, яку корінь" відіграє в структурі слова, він зіставляється з афіксами, службовими і необов'язковими морфемами в слові. У сучасній мові слів без кореня не існує, проте є слова, що не мають у своєму складі афіксів, тому і називаються безафіксними. Останніх близько 500. Це здебільшого невідмінювані частини мови: прийменники /від, до, над, під, про, у/, сполучники /але, і, та/, частки /би, ж, не, ні/, прислівники /де, там, тут/, а також невідмінювані іменники /койне, купе, леді, турне, шоу/ та прикметники /беж, бордо, електрик, хакі/.

Корінь на відміну від афіксів, що бувають матеріально вираженими і нульовими, завжди є матеріально вираженим, отже, ненульовим.

Корінь —  необхідний і обов'язковий компонент будь-якого слова / відмінюваного і невідмінюваного, непохідного та похідного/. Як вихідна словотворча частина слова корінь є носієм загального значення спільнокореневих слів. Завдяки йому зберігається спільне для всіх споріднених слів значення і водночас зовнішня подібність між одиницями того самого словотвірного гнізда:

Семантика кореневих морфем менш абстрактна, ніж афіксальних. Вона ближча до лексичних значень слів, тоді як значення афіксів ближчі до граматичних, реляційних, і словотвірних.

Джерелом виникнення нових коренів є спрощення морфемної структури слова,

Коренів набагато більше, ніж афіксів. В українській мові їх близько 17 тисяч.

6.Типи афіксальних морфем у різних мовах світу.

Морфеми залежно від їх значення поділяють на дві основні групи: кореневі й афіксальні ( від лат. affixus – «прикріплений», « тісно з’єднаний з чимось»). Кореневі морфеми становлять лексичне ядро слова, вони є обов’язковою структурною частиною слова, без них не існує слова. Приєднуючи до себе інші структурні сегменти, корінь як центральна морфема у слові породжує нові лексичні одиниці.

Афіксальні морфеми – службові, це факультативні морфеми, приєднуючись до кореня вони доповнюють і уточнюють його значення, вони можуть бути словотворчі та формотворчі.

Афіксальні морфеми представлені в мові префіксами (приростками), суфіксами (наростками), інтерфіксами, постфіксами, флексіями (закінченнями).

Службові морфеми (афікси) відповідно до їх конкретної функції у слові (утворювати нові слова або нові граматичні форми) поділяються на два основні типи: словотворчі і формотворчі.

Словотворчими називають морфеми, які використовуються для утворення нових слів, виступають словотворчими засобами. В українській мові вони складають досить значну кількість.

Формотворчими (або граматичними) є ті морфеми, за допомогою яких утворюються граматичні форми граматично змінюваних слів. До них належать перш за все флексії відмінюваних і дієвідмінюваних частин мови, а також деякі суфікси, префікси, постфікси.

Різниця між словотворчими та формотворчими морфемами полягає в тому, що за допомогою перших утворюються слова з новим лексичним значенням, в той час як другі служать для утворення граматичних форм слова.

Префікс (лат. praefixus, від prae – спереду та fixus – прикріплений, приросток) – афікс, розташований перед коренем або іншим префіксом, що приєднується до всього слова і виконує словотворчу і(або) граматичну функцію.

Особливість префікса як словотворчої морфеми полягає в тому, що він приєднується до цілого слова. Префікси активно утворюють нові дієслова, надаючи їм різноманітних відтінків значень.

Суфікс (лат. suffixus – прикріплений) – афікс, що розташований у слові після кореня або іншого суфікса перед закінченням, іншим суфіксом чи в кінці слова і надає йому нового значення або відтінку.

За характером словотвірного значення і функції суфікси поділяються на мутаційні, транспозиційні і модифікаційні.

Суфікси класифікують також як живі й мертві.

В українській мові близько 400 суфіксів та їхніх варіантів. Понад 20 з них запозичено з інших мов.

Інтерфікс – це сполучна морфема, що використовується для зв'язків структурних частин у складних словах. Морфема, вставлена в середину кореня.

Постфікс - афікс, що стоїть після кореня.

Флексія - системне творення різних форм того самого слова відповідно до його синтаксичних пов'язань з ін. словами в реченні й словосполученні без зміни його лексичного значення. Ця морфема (її інакше називають «закінчення») міститься звичайно у кінці слова.