2. Основні принципи класифікації частин мови.

На сучасному етапі використовують такі три основні критерії: семантичний, морфологічний і синтаксичний.

Семантичний критерій – передбачає віднесення до однієї частини мови слів із спільним загальним граматичним значенням, як предметність, дія, якість… Слова зі значенням предметності утворюють клас іменників.

Морфологічний (формально-граматичний) критерій – за яким береться до уваги своєрідність змінювання слів, тобто інвентар їх форм і парадигм, які є виразниками певних морфологічних категорій. Іменники змініться за родами і числами, дієслова – за особами і часами.

Синтаксичний критерій – до однієї частини відносять слова, здатні стояти в реченні в однакових синтаксичних позиціях і виконувати однакові синтаксичні функції.

Допоміжним критерієм виділення частин мови є словотвірний.

Словотвірний критерій – за яким для кожної частини мови виділяють властивий тільки їй набір словотвірних моделей та інвентар словотвірних засобів.

За шкільною класифікацією виділяють 10 частин мови, які поділяються на самостійні та службові. До самостійних належать:іменник, дієслово, прикметник, числівник, займенник, прислівник. До службових – прийменник, сполучник, частку та артикль. Осібно виділяють вигуки, які не можуть бути членами речення, але можуть утворювати самі речення.

3. Частини мови в різних мовах світу.

Неможливо побудувати однакову для всіх мов систему частин мови, бо в кожній мові є багато своєрідного в членуванні слів на частини мови. По-перше, не у всіх мовах є одні й ті самі частини мови, по-друге, у різних мовах є суттєві відмінності в характерних ознаках однієї й тієї ж частини мови. Звичайна для європейських мов схема частин мови не підходить для багатьох мов Азії, Африки та Америки. Відмінності стосуються як самого складу, так і обсягу частин мови. Імя та дієслово – основні частини мови, виділяються у всіх мовах світу, що є відображенням універсальності функціонально-семантичних категорій, то в інших частинах мови є значні розбіжності.

У деяких мовах Північної Америки та Африки не розрізняють прислівника і прикметника. У китайській мові виділяють:імя, куди відносять іменник і числівник, предикатив, куди відносять дієслова, прикметники і прислівники. Прикметники об’єднані з дієсловами в одну частину мови на основі здатності бути присудком без допоміжної зв’язки.

В англійській мові протиставлення прикметника й іменника зведене до мінімуму. У тюркських мовах є проблема тлумачення слів, які імітують звук або є «образними», як окрему частину мови.

Ускладнюють класифікацію за частинами мови явища переходу слів з однієї частини мови в іншу, що свідчить про існування більш-менш стабільних проміжних ланок між частинами мови.

Тема 15. Синтаксис

1. Основні одиниці синтаксису.

Синтаксис  — розділ граматики, що вивчає будову речень і словосполучень та способи поєднання в них слів, а також пра­вила творення й функціонування речень і словосполучень.  Син­таксис  сучасної мови є історично зумовленою структурою, гра­матичною формою організації мовної системи. По суті  синтак­сис  — це своєрідна форма національного способу мислення народу.

Основними  поняттями  синтаксису  є:

• система синтаксичних  одиниць ;

• синтаксичні відношення, зв'язки й засоби зв'язку;

• граматична (сиктаксична) семантика.

•  

Основною  синтаксичною  одиницею  є речення, яке складається із словосполучень, зрідка — зі слова.

Синтаксис  членують на три взаємопов'язані підрозділи:

а)  син­таксис  частин мови (прислівних зв'язків, словосполучення);

б)  синтаксис  речення;

в) актуальний  синтаксис ,  синтаксис  тексту.

Історичний  синтаксис  вивчає закономірності формування син­таксичної конкретної мови/групи мов.