3.Поняття прамови. Спорідненість мов.

ПРАМОВА – мова-основа, прото-мова — мова-предок, яка в процесі тривалої еволюції розпалася на ряд окремих споріднених мов. Історично засвідченою прамовою є латинська мова, на основі народно розмовної форми якої сформувалися сучасні романські мови. Прамови, які існували в доісторичний час (індоєвропейська, слов'янська, германська та ін.), реконструюються лише здогадно, їхні елементи й форми (так звані архетипи) встановлюють з допомогою порівняльно-історичного методу на основі зіставлення відповідностей (так званих рефлексів) у мовах-наступницях. Питання про реальний звуковий стан прамови та про її однорідність дискусійні. На думку А. Мейє, відновити прамову, яка зникла, неможливо.

СПОРІДНЕНІСТЬ МОВ — структурна подібність мов, зумовлена їхнім походженням від спільної прамови. Спорідненість мов може бути близькою, помітною при поверховому спостереженні (напр., між окремими слов’янськими мовами) і віддаленою, коли вона виявляється тільки шляхом наукового аналізу за допомогою порівняльно-історичного методу у мовознавстві (напр., між слов’ян. і герм. мовами). Близькоспоріднені мови об’єднуються у групи (напр., слов’янські, балт., герм., роман., кельт., індійські та ін. мови) віддаленоспоріднені, що утворюють групи — сім’ї мов (напр., індоєвропейські, семіт., тюркські та ін.). В усіх виявах спорідненості мов структурна подібність поширюється передусім на прості мовні знаки — кореневі слова і морфеми — з властивою кожному з них єдністю матеріальної і семантичної (функціональної) сторін. Виявом спорідненості мов є, напр., подібність укр. рад(ий), рос. рад та ін. як знака з семантикою «радість», але не можна вбачати спорідненість мов у матеріальній подібності укр. рада «порада», радити і рос. рад «радий», радеть «старатися» за явної відмінності семантики цих слів у двох мовах.

Близькоспоріднені мови мають багато спільних слів і морфем з подібним звуковим складом і однаковою чи близькою семантикою (укр. вода, водиця, водяний; рос. вода, водица, водяной і т. д.). Разом з тим, у споріднених мовах протягом їх тривалого паралельного розвитку окремі звуки зазнають закономірних послідовних змін, у результаті яких між спорідненими словами різних мов виникають більш або менш глибокі звукові відмінності (пор. укр. рука, рук, рос. рука, рук, але польс. ręka, rąk або укр. колода, рос. колода, нім. Holz «дерево»). Такі відмінності мають регулярний характер і закономірно повторюються у рядах відповідних слів. Питання про загальну спорідненість мов світу залишається досі відкритим.

4.Мовна родина. Мовна група.

Мови світу навіть сьогодні важко порахувати. За одними даними їх налічується всього понад 2500, за іншими - близько 5000 (точну цифру неможливо встановити через розмитість меж мов і діалектів).

МОВНА СІМ’Я — найбільша одиниця класифікації народів (етносів) за ознакою мовної спорідненості — загального походження їхніх мов від певної мови-основи. Мовні сім'ї поділяються на МОВНІ ГРУПИ. Найбільшою за чисельністю є індоєвропейська мовна сім'я, до якої входять такі мовні групи: 1) романська: французи, італійці, іспанці, португальці, молдавани, румуни тощо; 2) німецька: німці, англійці, скандинави та інші; 3) слов'янська: росіяни, українці, білоруси, поляки, чехи, словаки, болгари, серби, хорвати тощо.

Сучасні мовні сім´ї почали формуватися ще за доби верхнього палеоліту та мезоліту. Вчений В. М. Ілліч-Світич в 60-х роках ХХ ст. започаткував реконструкцію ностратичної прамови, яка згодом була визнана мовознавцями. Нині вважають, що мовами ностратичної сім´ї говорить близько 61 % всього людства.

За часів мезоліту вже намітилися контури майбутніх мовних сімей, які вже мали значні відмінності (праіндоєвропейська, прасемітська та інші).

Мовні сім´ї поділяються на мовні гілки (групи мов). Початок дослідженню спорідненості індоєвропейських мов поклав Вільям Джонс. Він вивчив священну мову Вед, щоб зрозуміти тексти Ріґведи, і помітив споріднені риси між санскритом і мовами багатьох європейських народів. Це сталося в 1786 р. і дало поштовх мовознавцям зайнятися цією проблемою на вищому професійному рівні. З цього часу бере свій початок й індоєвропейська теорія спорідненості народів.

Прабатьківщину індоєвропейської прамови, як і початок "сотворення світу", первісно шукали в біблійних легендах - поміж річками Тигром та Євфратом, але скоро цей нав´язаний багатьом народам стереотип мислення зазнав краху, і цю азійську теорію відкинули через її наукову неспроможність. Як встановлено наукою, прабатьківщина індоєвропейських народів знаходилася в Європі, звідки вони розселилися в інші реґіони Землі.

Нині аж 45 % всього населення світу розмовляють індоєвропейськими мовами; 5 % - мовами афроазійської (семіто-хамітської) мовної сім´ї; 4 % - дравідійської; 6 % - алтайської (у тому числі японською - 3 % і корейською - 1 %); 0,5 % - уральською; 0,1 % - картвельською.

Існує ще багато мов, які не піддаються класифікаціям (напр., японська та корейська). Важко встановити споріднені зв´язки між албанською, грецькою та вірменською мовами тощо.

Сучасний поділ слов´янських мов на групи має не генеалогічний а чисто територіальний принцип. Це три групи: східно-слов´янська (українці, білоруси, росіяни) П. Й. Шафарик відніс до них ще й четверту - новгородців або північно-русів; західно-слов´янська (поляки, полабські слов´яни, лужичани, чехи, словаки); південно-слов´янська (болгари, серби, хорвати, словінці, македонці).