4. Речення та його ознаки.

Речення – мінімальна комунікативна одиниця, яка про щось повідомляє й розрахована на слухове або зорове сприйняття.

Речення характеризується: комунікативністю(передає конкретний зміст у логічно зрозумілих формах і здатне входити до будь-яких форм спілкування), відносною самостійністю(виражає відносно закінчену думку і виділяється від інших речень паузами), структурною цілісністю(будується за певною структурною моделлю).

В реченні можна виділити два аспекти: структурний(належить мові) і комунікативний(або функціональний і належить мовленню). За структурним аспектом став закріплюватися термін речення або синтаксема, а за комунікативним – висловлювання.

Крім комунікативності, основними ознаками речення є предикативність та інтонація.

Предикативність – співвіднесеність змісту речення з об’єктивною дійсністю. Головним носієм предикативності є присудок.

Модальність – вираження мовцем свого ставлення до змісту висловлювання. Він може щось стверджувати, заперечувати, бажати, передбачати. Щоб предикативна конструкція стала реченням, вона повинна бути інтонаційно оформлена. Роль інтонації надзвичайно важлива у реченні. Будь-яке слово може стати реченням, якщо його вимовити з правильною інтонацією.

5. Типи речень.

Залежно від мети повідомлення речення бувають розповідними, питальними і спонукальними.

За структурою речення бувають складні й прості.

Прості речення можуть бути поширеними і непоширеними.

Речення можуть бути двоскладними і односкладними, що залежить від наявності підмета та присудка.

Елементарний абстрактний зв'язок, за яким будується просте речення, становить його структурну схему.

6. Граматичне й актуальне членування речення.

Смислове і граматичне членування речення знаходить вияв у його інтонації. Роль її не зводиться лише до розмежування комунікативних типів речень, їх емоційно-експресивної характеристики.

Речення як граматичну одиницю не можна вивчати у відриві від його лексичного наповнення, бо кожен граматичний зразок речення характеризується специфічною, тільки йому притаманною лексичною наповненістю. Лексичні обмеження накладаються майже на всі граматичні зразки речень. Речення має великий прагматичний потенціал, мовець може виразити в ньому своє ставлення до предмета мовлення, до ситуації, про яку йдеться до адресата.

Актуальне членування речення – членування речення за змістом на дві частини: предмет мовлення і те, що про нього говориться. У кожному висловлюванні усного і писемного мовлення відображений рух думки від того, що вже відоме, що назване мовцем або знаходиться перед очима співбесідників, до того, що ще невідоме слухачам.

Вихідна частина висловлювання називається темою, а та частина, яка щось стверджує про тему – ремою.

Основним засобом актуального членування є інтонація і порядок слів.

Актуальне членування служить одним із засобів зв’язку речень у тексті. Існує два основних типи співвідношення тем у сусідніх реченнях:

1. Послідовний;

1. Паралельний.

Чим більше слів у реченні, тим більше можливостей його різної актуалізації.