2.Графіка. Алфавіт. Види алфавітів.

Графіка – це розділ мовознавчої науки, в якому вивчається сукупність умовних знаків, через які усне мовлення передається на письмі, а також система співвідношень між цими знаками і звуками даної мови.

Графіка в мовознавстві, система правил переходу від графем і їх поєднань до фонем і їх поєднанням (або навпаки). Необхідність цих правил викликана тим, що ні в одній мові немає повного збігу системи фонем з системою графем. З одного боку, є фонеми, яким відповідають графічні поєднання, наприклад [ò] ~ sh у англійському листі; але ця відповідність не виходить з того, що графема s відповідає фонемі [ s ] або [ z ], а графема h — фонемі [ h ] або нулю. З іншого боку, є графеми, що взагалі не мають фонемної паралелі поза певними графічними поєднаннями. Не рідко термін графема вживають для позначення всієї сукупності специфічних для письмової мови засобів (графеми, розділові знаки, шрифтові виділення). До графічних знаків належать букви алфавіту, апостроф, знак наголосу, дефіс (риска), крапка, знак питання, знак оклику, кома, тире, двокрапка, лапки, дужки, три крапки та ін. Сукупність букв, розташованих у встановленому порядку, називається АЛФАВІТОМ. Ідеальний алфавіт мав би мати стільки літер, скільки є звуків у мові, причому кожна графема повинна позначати тільки один звук, а кожен звук на своє позначення мати тільки одну графему. Проте жоден алфавіт не відповідає цьому критерію, перш за все через те, що в усіх мовах відбуваються фонетичні зміни, а орфографія залишається традиційною.

Історія алфавіту починається у Давньому Єгипті. До 2700 року до н.е. єгипетське письмо мало 22 ієрогліфи, які позначали склади, що починалися з певного приголосного, а голосний додавав мовець. Ці знаки використовувалися як довідка до логограм, для запису граматичних флексій (закінчень), а, згодом і для транскрибування запозичених слів та іноземних імен. Проте, такий запис не можна вважати системою і він ніколи не використовувався для запису власне єгипетських слів. Вважається, що у середньому бронзовому віці, близько 1700 року до н.е., частково алфавітне письмо, відоме як прото-сінаїтське, поширилося у Центральному Єгипті завдяки семітському населенню. Але лише перші твори цієї писемності вдалося розшифрувати і істинна його природа залишається вільною для інтерпретацій. На основі деяких літер і імен, можна зробити висновок, що воно походить від єгипетських ієрогліфів. Згодом ця писемність розвинулася у прото-каннонітський алфавіт, а потім у фінікійський. На його основі також розвинувся південноаравійський алфавіт, від якого походить нинішня ефіопська абетка. Однак, вищенаведені писемності не вважаються повноцінними алфавітами, позаяк їх літери позначають лише приголосні звуки. Письмо, у якому не позначаються голосні звуки називається консонантним. Гебрайський, сирійський і арабський алфавіти є консонантними. Фінікійський алфавіт можна вважати першим фонемним письмом. На відміну від інших тоді широко розповсюджених писемностей, таких як єгипетські ієрогліфи і клинопис, фінікійський алфавіт мав лише близько 25 окремих літер, що давало змогу легко його вивчити іноземним купцям. Інша суттєва перевага цієї абетки в тому, що нею можна записати і слова інших мов, оскільки вона базувалася на звучанні. Писемність поширилися фінікійцями на все Середземномор'я. Згодом, греки пристосували алфавіт до своєї мови, додавши голосні, змінивши значення літер, які позначали приголосні, що не існували в грецькій мові на голосні. Таким чином, грецька абетка стала першою, яка позначала і голосні, і приголосні звуки. У цей час, правда, існували різні її варіанти, позаяк у різних частинах Греції по-різному інтерпретували фінікійські знаки. Латинська абетка виникла на основі грецької. Вона здобула поширення у Римській імперії, але пережила її ставши системою письма більшості європейських мов. Пристосування латиниці для конкретної мови часто супроводжувалося запровадженням нових літер та діакритичних знаків для вираження звуків, що не мали аналогі в латині. Поряд із латиницею існувало також інше, рунічне письмо. Латиниця стала основою для абеток численних мов Азії, Африки та Латинської Америки. Зокрема, в Азії латиницею користуються в Туреччині та В'єтнамі, Малайзії, Індонезії тощо. На основі кирилиці створені системи письма численних народів, що жили на території Радянського Союзу та Монголії.